Війна застала зненацька всю Україну. Навіть люди, котрі говорили про її невідворотність були приголомшені цинізмом і масштабом вторгнення.
В мареві перших днів, люди зі сходу і центру України покидали свої домівки, а західні області, скинувши зціпеніння, почали готуватись до прийому вимушених переселенців. В Чернівцях почали формуватись перші угрупування територіальної оборони й стихійні волонтерські рухи. Місто стало великою сім’єю, готовою прихистити, нагодувати та підтримати кожного, хто тікав від жахіть війни.
Я, Алекса Антон, засновник сервісу climb.tv, на власному досвіді відчув, як важко працювати у воєнний час. Мою команду розкинуло по всій Україні, але ми продовжували надавати підтримку користувачам сервісу навіть під час обстрілів, із бомбосховищ. Наші працівники встигли евакуюватись з Бучі, Маріуполя, Києва і знайшли в Чернівцях тимчасовий прихисток.
Мій шлях, як співзасновника фонду, почався з територіальної оборони. На вокзалі міста підрозділи ТРО разом з патрульною поліцією зустрічали сім’ї, жінок з дітьми, людей похилого віку, яким необхідно було надати прихисток і забезпечити речами першої потреби. Нагальна потреба у шелтері стала точкою відліку роботи фонду.
За 10 днів була зроблена величезна робота – притулок почав приймати перших переселенців. Тут знайшло прихисток близько трьох тисяч людей. Для деяких – це проміжний пункт, інші живуть в шелтері з початку війни. Щодня в притулку проживають близько 130 людей. Ми забезпечуємо їх їжею, одягом, товарами першої необхідності. При потребі допомагаємо з працевлаштуванням, наданням психологічної допомоги.
Вже на початку березня офіційно було створено фонд «Комітет громадського порятунку України». В повсякденному житті – «Порятунок».
Наша спільнота об’єднала людей з різних галузей – IT, регіональний бізнес, спортсмени, військові, правозахисники, психологи, викладачі, блогери, волонтери – і це ще не повний перелік.
За час війни місто Чернівці прийняло близько 100 тисяч вимушених переселенців, і питання їх розташування є гострим. Іноді в шелтері ми змушені розселяти сім’ї по окремим кімнатам, оскільки простору не вистачає. Ми підготували документацію і кошториси на розширення прихистку ще на 600 квадратних метрів, де плануємо зробити окремі кімнати сімейного типу. Це дозволить збільшити кількість місць майже вдвічі. Але для цього потрібно фінансування і зараз ми шукаємо меценатів для реалізації цього проекту.
Наразі шелтер потребує багато уваги й ресурсів, але він є лише одним із ключових напрямів діяльності фонду.
Ми також приймаємо і розподіляємо гуманітрану допомогу, допомагаємо з військовим екіпіруванням, проводимо тактичні навчання для цивільних. Члени та засновники організації беруть участь у бойових діях у складі ССО й інших спец підрозділів.
Це ще далеко не середина шляху. Війна не закінчиться в день перемоги, ми ще довго будем боротись з її наслідками. Багато людей, які проживають в притулку, втратили все: дім, роботу, побут. Їхні міста стоять в руїнах. Дехто прийняв рішення не вертатись, а дехто вже і не зможе. Тож спільно з представниками регіонального бізнесу ми хочемо допомогти цим людям інтегруватись в наш регіон і почати з чистого листа.
Фонд про людей і для людей. Наші волонтери вже четвертий місяць працюють не покладаючи рук. Зараз не важливі твій вік, статус чи попередні досягнення, головне разом великими й маленькими кроками рухатись до спільної мети.
Наразі ми шукаємо меценатів і збираємо донати, які підуть не в примарну гуманітарну допомогу, а на реальні потреби реальних людей, які живуть у нас зараз, приїдуть завтра чи в будь-який інший день, поки триватиме ця війна.
«Не підкоряйся біді, а сміливо йди їй назустріч», – наш девіз і ми будем вдячні кожному, хто захоче зробити свій внесок у цю нелегку справу на сайті притулку, або за посиланням.
Засновники: Алекса Антон, Дмитро Козьма, Німіжан Олександр, Кузмічов Віталій.
