3,5 місяці в окупації. Інтерв’ю з моушн-дизайнером з Херсону

До початку повномасштабного вторгнення Максим мешкав у Херсоні та поєднував роботи офіціанта та моушн-дизайнера. Він зміг покинути місто тільки 15 червня і прожив у окупованому місті майже три з половиною місяці. 

Журналіст AIN.UA поговорив з Максимом про життя Херсону в окупації, місцевих інформаційних партизанів та про те, як мешканці розв’язувати проблеми зі зв’язком. Повне ім’я та фото хлопця ми не публікуємо на його ж прохання, адже рідні Максима досі в окупації.

Про початок вторгнення

24 лютого я прокинувся від вибухів на Чорнобаївському аеропорту. Херсон не дуже велике місто, тому до аеропорту близько 10 кілометрів і вибухи були дуже гучні. Мої рідні живуть недалеко від міста Каланчак на південь від Херсону. Російські війська пройшли поряд ще в перший день, тому я зрозумів, що скоро вони підійдуть і до Херсону. 

Я жив поряд з Антоновським мостом, який по суті є в’їздом до міста зі сторони Криму. Я спостерігав за ним і намагався тримати усіх знайомих в курсі, бо офіційної інформації не було. Ми створили чат, де ділилися всім, що бачили, бо в той період найважче було залишатися без інформації.

Кілька днів ширилися чутки, що росіяни вже в місті, але підтвердження не було. 26 чи 27 лютого я сам побачив танки та БМП з російськими прапорами і кавказцями. В новинах з’являлася інформація, що окупанти почали вдиратися в магазини і розстрілювати людей. Паралельно з тим тривали обстріли. 

Про зв’язок

Через тиждень після початку вторгнення зв’язок зникав кілька разів: десь на 15 хвилин час від часу. Люди почали шукати альтернативні методи, щоб спілкуватися. Були застосунки, які дозволяли спілкуватися через Bluetooth. Потім виявились, що ці застосунки російські, тому всі від них відмовились.

Пізніше зв’язок раптово відключили на кілька днів. Я читав новини і помітив, що мережу не знаходить, кабельний інтернет також зник. Я знайшов вдома старий телефон, який мав радіо, взяв навушники і піднявся на третій поверх будинку, щоб під’єднатися до українського радіоефіру. Вдалося зробити це лише з п’ятої спроби, бо українські хвилі блокувалися і я чув тільки російські. 

Кілька годин я слухав єдиний ефір, де про Херсон з’явилася лише одна новина, що у місті немає зв’язку. В той момент закралася «зрадонька» і з’явилося відчуття, що херсонців кинули. Коли зв’язок відновився, я побачив, що насправді про місто писали багато, можливо мені не пощастило почути це по радіо. 

В червні зв’язок відключили вдруге і досі його немає. В Херсоні залишилися мої рідні і щоб зателефонувати їм доводиться виходити кудись в поле, де ще можна знайти мережу. Навіть якщо придбати російську сімкарту, трафік там обмежений і українські новинні портали не працюють. 

Про побут

В більшості магазинів приймають лише готівку, вижити без неї дуже важко. Майже кожен мій день починався з пошуків продукції, їжі і ліків. В магазинах всюди вішали подвійні цінники: в гривнях і рублях. 

Мені потрібно було закінчити курс з лікування панічних атак, а потрібних таблеток в Херсоні вже не було. Вдалося знайти через знайомих буквально останню упаковку на все місто. 

Окупанти ввели комендантську годину після 22:00. Часто тих, хто порушував її, розстрілювали, бо росіяни дуже бояться місцевих партизанів. Загалом по місту краще не пересуватися більше ніж вдвох, бо зростає ризик, що військові зупиняти вас для перевірки.

Сьогодні основне життя міста зосереджене на ринку, адже найбільший торговий центр зруйновано. На ринку всі купують їжу і медикаменти і саме там велика кількість військових. Іноді вони приходять без зброї, посміхаються до людей, купують полуницю і удають, що все нормально. Але місцеві мешканці випромінюють до них негатив. 

Особисто я дуже обережно пересувався містом, обходив блокпости і не користувався громадським транспортом. На початку окупації я відвідував проукраїнські мітинги, після яких залишилось дуже багато фотографій та відео. Ці матеріали є в росіян, зараз вони шукають і викрадають людей, які були на мітингах. Тобто навіть сидячи вдома херсонці перебувають у небезпеці. Нещодавно мого знайомого викрали прямо з квартири. 

Під час перевірок чоловіків роздягають. Окупанти дивляться чи немає татуювань з українською символікою, слідів від бронежилета на тілі і пороху на руках. В кожного обов’язково перевіряють телефони. Тому перед виходом з дому обов’язково потрібно чистити інформацію в смартфоні і краще не лайкати проукраїнські дописи в соцмережах. 

Про інформаційних партизанів

Росіяни вішають в місті пропагандистські плакати. Вони намагаються змусити вірити людей, що Херсон — це місто з російською історією. Спочатку їх почали закидувати фарбою і я помітив, що мешканці це підтримують. На вулицях нишком розклеюють постери «Херсон — це Україна», «ЗСУ вже поруч», а ще плакати з погрозами для верхівки окупантів. В парках на деревах розвішують блакитно-жовті стрічки. Це дуже підтримує бойовий дух.

Меседжі окупантів постійно змінюються. Після вдалих операцій ЗСУ десь на фронті, пропаганда стає радикальнішою. Спочатку голова області від окупантів говорив, що Херсон це українське місто, але всім буде краще в РФ. А зараз він пояснює, що місто завжди було російським. Загалом виглядає, ніби пропаганда дуже непродумана. 

Промивання мізків часто відбувається під час видачі гуманітарної допомоги від росіян. Зараз люди почали активніше її брати, адже дефіцит продуктів зріс, а пенсіонери залишилися без виплат. Пропагандисти також говорять, що вже понад тисячу херсонців отримали російські паспорти, хоча цих людей не більше десятка. Всі вони колаборанти.

Про евакуацію

Я почав моніторити питання евакуації ще перед Великоднем. Однак виїхати з міста було неможливо в той момент. Як тільки з’явилася інформація в чатах, що виїзд дозволено, я знайшов автобус, який евакуйовував людей на територію підконтрольну Україні. Вдалося виїхати всього за 5 000 грн, хоча зазвичай така послуга коштує не менше 15 000 грн. 

По дорозі ми приїхали кілька десятків блокпостів і пройшли багато перевірок. На одній із них у мене відбулася розмова з військовими кавказцями, під час якої я прикидався, що їду на навчання. Російською я говорю погано, це їх дуже насмішило. Однак вони дозволили мені виїхати, так я покинув Херсон.