Вважається, що рішення порвати зі стабільною роботою й пірнути в авантюру підприємництва, — сміливе і ризикове, а це саме ті риси, що виділяють справжніх стартаперів із сірої маси. Але наслідки такого рішення можуть бути дуже різними, іноді навіть драматичними, як, наприклад, у засновника piqers.com Алі Мезе. І хоча його історія закінчується щасливо, вона може бути попередженням усім, хто схильний приймати необдумані рішення. Публікуємо переклад його статті.

Нарешті, мені прийшла SMS: «Завтра, 5 ранку, номер рейсу AZ610, «Рим — Нью-Йорк». Усі SMS, які приходили на мій BlackBerry недільними вечорами, зазвичай стосувалися клієнта, до якого я полечу на зустріч на тижні.

Я працював на одну з трьох топових міжнародних консалтингових компаній.

Це життя на валізі. Життя консультанта, в якому ти упускаєш все і всіх, крім таблиць в Excel. Життя крутих бізнесменів, для нього нас тренують на ідеальних рабів у найкращих бізнес-школах, дипломами яких ми пишаємося.

Після кількох годин сну я вже сидів в особистій машині, і водій віз мене до аеропорту Фьюмічіно, в Римі, щоб я міг вилетіти до Нью-Йорка шикарним бізнес-класом. Після перельоту я заселився до чудового п’ятизіркового готелю і вирушив до офісу клієнта. Зарплата? Вона теж була чудовою. Моя компанія пишалася тим, що була у списку фірм із найвищими зарплатами у своїй в галузі.

Батьки

Але щось у цьому житті було не так. Я не міг і далі терпіти це лайно, тому одного прекрасного дня зателефонував батькам: «Мамо, тату, я щойно пішов з роботи й хочу заснувати свій стартап».

У мами майже стався серцевий напад. Мама-перфекціоністка явно не мріє почути таке від сина, якого надихала на навчання в елітній бізнес-школі та хвалила за хороші оцінки. Я намагався полегшити удар, але без шансів.

«Мамо, я ненавиджу таке життя. Усі консультанти вдають дуже щасливих, ніби сидять на особливих таблетках. Мені вдається поспати 3-4 години на добу. Усі бонуси, які компанія мені обіцяла — їх просто немає. Пам’ятаєш крутий п’ятизірковий готель? Я працюю 20 годин на день і не можу їм насолоджуватися. Чудовий сніданок? Я не маю часу на нього. Обід вечеря? Швидше за все це буде сендвіч перед комп’ютером із таблицями Excel. І, до речі, замість шампанського в бізнес-класі під час польоту я насолоджувався переглядом графіків. Хороша зарплата? Я не мав часу, щоб хоч пенні з неї витратити.

Мамо, я ненавиджу так жити, це життя лузера. Я навіть із дівчиною не бачуся і я більше не витерплю. Хочу розпочати свій бізнес».

Мої батьки, до речі, вийшли на пенсію після нудної та стабільної чиновницької роботи.

Я розумів, що сім’я не має підприємницької передісторії, тож батькам важко буде пояснити ситуацію. Але я аж ніяк не очікував, що мама зателефонує вже наступного ранку: «Ну як там твій бізнес? Зростає?!».

Хоч як я намагався їй пояснити, вона не розуміла, що бізнесу для зростання потрібно більше, ніж один день.

Дівчина, друзі, коло спілкування

Моя дівчина завжди була готова мене підтримати, тож я поділився новиною з друзями, які завзято дерлися кар’єрними сходами в блискучому корпоративному світі.

Я всім розповів, що пішов з роботи, щоб втілити стартап своєї мрії. Дехто поступово припинив спілкування зі мною, оскільки вважав мене ненормальним: за доволі короткий період я вже вдруге кинув круту роботу. Інші висловлювали мені підтримку, хоча в спілкуванні з друзями теж щось пішло не так: я скоро зрозумів, що намагаюся не бувати на тусовках та зустрічах.

Щоразу, коли я зустрічався з друзями, мені не було що відповісти на постійні запитання про мій стартап. «Ну що, як там твій стартап?», «Певно націлився в нові Цукерберги?», «О, чувак, ми так пишаємося, ми всі віримо, що скоро ти піднімеш величезні інвестиції».

Робота над стартапом — це тривалий шлях, і мені було складно пройти його, враховуючи, як сильно я переймався тим, що подумають інші.

День за днем я ставав самотнім і впадав у депресію, оскільки дедалі рідше бачився з друзями. Мій стартап розвивався не так швидко, як здавалося моїм знайомим. Мене страшенно дістало повторювати те саме: стартапам потрібні роки, щоб досягти масштабів Facebook або Twitter. Єдине місце, де я почувався комфортно — поряд зі знайомими-підприємцями. Це правда: лише стартапер може зрозуміти стартапера.

Гроші, гроші, гроші

Наче мало мені було самотності та соціального тиску, аж тут мене «полюбило» безгрошів’я — джерело всіх стресів. Гроші закінчувалися набагато швидше, ніж я міг уявити. Це просто вбивало мою продуктивність та здатність приймати виважені рішення. Я постійно був у паніці, намагаючись знайти шляхи до успіху та заробітку.

Пам’ятаю день, коли мені довелося випрошувати пару центів у дівчини: у мене просто не вистачало грошей на пляшку води. Я ще не розумів, що це був лише початок труднощів.

Сьогодні

Досить драми: відтоді минуло вже понад два роки. Цей пост я пишу, сидячи на пляжі найкрасивішого курорту Таїланду, Пхукет, попиваючи мохіто. Ні, я не хвалюся, і ні, я не став черговим засновником стартапу — мільйонером.

Але мій бізнес тепер генерує стабільний приплив грошей. Цього мені вистачає на подорожі всім світом, я також можу дозволити собі працювати скрізь, де є Wi-Fi.

Але я шкодую про одне. Якби я тільки міг поставити п’ять запитань собі тоді, перед тим, як почати болісну подорож — створення стартапу. П’ять запитань, які, як на мене, кожен майбутній підприємець має поставити собі:

1. Ви готові до соціального тиску?

Якщо ваші друзі та сім’я не займаються бізнесом, вони не зрозуміють по-справжньому, чого ви намагаєтеся досягти, і тиск з їхнього боку буде відчутним. Я так переймався тим, що інші думають про мене, що це майже зруйнувало мені життя. Я був таким вимогливим до себе, карав себе ще більшими обсягами роботи, щоб наблизити день, коли всім зможу розповісти про успіх. Так тривало до того моменту, коли я зрозумів: якщо всім на мене насрати, якого біса я взагалі переймаюся?

Ви — це кілька секунд, які інші витратять на прочитання вашого статусу у Facebook. У 2014-му ні в кого немає часу по-справжньому дбати про інших у галасливому, переповненому людьми світі. Якщо ви так сильно бентежитеся з приводу думок інших, ви витратите час на те, щоб довести їм, що ви успішні, замість просто працювати над стартапом. Почніть жити своїм життям. У мене це вийшло доволі пізно.

2. Чи ви одинак, а якщо ні — ваш партнер підтримає вас?

Мені пощастило мати стосунки з чудовою дівчиною, але я бачив, як багато друзів-підприємців розлучалися з подругами, займаючись бізнесом. Будувати стартап — дуже важке завдання, набагато важче, ніж я колись собі уявляв. Ваш мозок постійно переповнений мільйоном питань та проблем, і ніхто, включаючи близьких, навіть уявлення не має, що діється у вас у голові. Якщо ви в парі, постарайтеся, щоб ваш партнер зрозумів: для підприємця іноді нормально бути не в настрої навіть для простого поцілунку.

3. У вас вистачить грошей протриматися хоча б рік?

ОК, а тепер помножте цю кількість ще на три, адже ваші заощадження танутимуть набагато швидше, ніж ви думаєте. Завжди з’являтимуться приховані витрати, виплати юристам, зламані «айфони» чи комп’ютери, зарплата бухгалтера тощо.

Внутрішньо підготуйтеся переїхати до скромнішої квартири, менше їсти, рахувати мідяки, робити речі, про які ви навіть не замислювалися в попередньому житті.

Останні кілька місяців перед тим, як гроші на стартап остаточно закінчаться, будуть особливо тяжкими, а психологічний тиск зростатиме експоненційно — так, що ви втратите нормальний сон. Успіх приходитиме поступово, а гроші згорятимуть. Вчиняйте розумно: плануйте від найпершого дня.

4. Чи готові ви спати по кілька годин на добу?

Втікши зі світу корпоративних консультацій, я думав, що нарешті здійснив мрію: працювати там, де хочу. Поки мені не трапилася цитата Лорі Грейнер: «Підприємці — це ті, хто готовий працювати 80 годин на тиждень, щоб не працювати належні 40».

Усе почалося з пробуджень посеред ночі. Спочатку тому, що мене захоплювали ідеї, і їх приходило дедалі більше. Я просто не міг дочекатися ранку, щоб розпочати роботу над ними. Потім настала фаза перебільшень. Я працював надто багато, оскільки завжди хотів ще трохи покращити ідею. Але чим більше я працював, чим пізніше йшов спати, тим складніше було заснути, і тим неспокійнішим ставав сон. Через два-три дні на тиждень моя продуктивність була на нулі.

Не дайте себе обдурити захопленими обговореннями новин про стартаперів-мільйонерів. За цими історіями успіху ховаються болючі дні, безсонні ночі, постійні відмови та невдачі. Подорож до успіху — довга. Дуже. Довга.

5. Як ви визначаєте успіх?

У кожного свої пріоритети в житті. Для більшості пріоритет №1 — гроші, для інших — баланс між життям та роботою. Відштовхуючись від того, що ви вважаєте успіхом, можна оцінювати складність шляху перед вами. Якщо вам важливі гроші та публічне визнання — вам доведеться несолодко.

Але не забувайте слова Хемінгуея: «Добре, коли подорож має кінцеву мету; але в кінці найважливішою виявляється сама подорож». Успішні підприємці — не обов’язково ті, хто «піднімає» раунди на мільйони. Не забувайте, таке трапляється вкрай рідко.

Але є тисячі мрійників, які не потрапляють у новини, але яким вдається запустити стартап і бути задоволеними життям. Як би подорож до свого бізнесу не зіпсувала вам життя, якою б важкою вона не була, насолоджуйтесь нею, не зраджуйте своєму пристрасному захопленню. Тоні Гаскінс чудово сказав: «Якщо ви не збудуєте своєї мрії, хтось найме вас для того, щоб будувати свою».