Минулого року з України поїхав один із «батьків уанету», один із творців української точки обміну трафіком UA-IX Сергій Поліщук. Зараз він із дружиною та двома синами живе у Вінніпегу, провінція Манітоба, Канада.
Про Вінніпег Сергій відгукується так: «У мене таке відчуття, ніби я потрапив додому. В Україні добре, але тут краще». Єдине, що бентежить у канадських реаліях, — повільний та дорогий інтернет. Але Сергій уже зараз обіцяє допомогти канадцям з інтернетом і займається створенням альтернативної точки обміну трафіком (у Канаді поки що діє лише одна — у Торонто).
Інтерв’ю із Сергієм Поліщуком продовжує цикл статей про українських IT-фахівців, які вирішили виїхати з країни у пошуках іншого життя.
Чому вирішили поїхати?
Щоб мої діти мали майбутнє, це основна причина. Усе почалося з пошуку гарної школи для старшого сина. Дослідження перетворилося на серйозний проєкт, який розпочинався з Позняків, але згодом розширив свої кордони. Мені, наприклад, не зрозуміло, чому серед українських бізнесменів модно навчати дітей у Великій Британії. Адже саме ця країна посідає одну з найвищих позицій за рівнем дитячої вагітності. Як туди взагалі можна відправляти дітей?
Чому зрештою обрали саме Канаду?
То був непростий вибір. Розглядав близько двохсот країн. Після початкового дослідження висновок був сумний — наша Земля не підходить для життя :), проблеми є скрізь. Хотілося б знайти більш відповідну планету, але, за моїми даними, немає такої, куди можна було б щасливо переїхати.
Я доволі багато подорожував Європою, був у Гонконгу, мав можливість оцінити в США Нью-Йорк, Сан-Франциско, Лас-Вегас… Скрізь прикольно, але… Ніде не зміг би перебувати довго, у кожному місті було «щось не те». Єдине місце, де я відчув себе вдома, — Вінніпег. Це важко пояснити… просто розплющуєш очі й розумієш, що це твоє.
Чи мало значення під час вибору те, що в Канаді одна з найбільших українських діаспор?
Саме в цьому місті з населенням у 730 тис. понад 110 тис. мають українське коріння. У Манітобі можна нарахувати з десяток шкіл з українською мовою викладання. Українська культура тут збереглася набагато краще, ніж, наприклад, у Києві. Проводяться різноманітні фестивалі, заходи. Напевно, лише тут українці можуть справді пишатися своїм походженням. Звісно, це було важливим у виборі країни.
Українські прізвища трапляються повсюдно, але найбільш цікаво, що серед їх власників значна частина обіймають керівні посади у великих компаніях. Серед усіх міських голів Вінніпега український мер Стефан Дзюба є рекордсменом за народною довірою. Його переобирали на цю посаду впродовж 20 років.
До речі, перед входом до парламенту встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку.
Перші українці приїхали сюди ще 1891 року.
Більшість сучасних вінніпезьких українців народилися тут уже в третьому чи четвертому поколінні. Вони хоч і зберігають традиції, але розмовляють здебільшого вже англійською. Попри те, що росіян тут дуже мало, ми оселилися в районі, де російську можна почути доволі часто. Навіть тут багато канадців продовжують називати «росіянами» всіх, хто приїхав із країн колишнього СРСР чи Ізраїлю, тому саме російська громада тут розвивається дуже активно.
Коли ви переїхали?
У жовтні 2012 року.
Як на рішення вплинула історія з UA-IX та ІнАУ?
Рішення про переїзд було ухвалено за кілька років до цих подій. З іншого боку, стан мого здоров’я значно погіршився від постійного перебування в епіцентрі баталій, і завдяки цьому переїзду я не помер молодим. Тож правильність моїх намірів була підкріплена також і життєвою необхідністю. У Канаді середня тривалість життя набагато довша.
Ви їхали на готове місце роботи чи шукали заробіток уже там?
Одна з причин, з яких Канада може не сподобатися, тут дуже важко знайти першу роботу. Те, що я маю хороший «послужний список», лише ускладнювало ситуацію. Зазвичай у місцеві IT-компанії шукають дуже вузьких фахівців: грубо кажучи, потрібні фахівці, один з яких уміє ідеально натискати кнопку Enter, а другий — кнопку Esc. Вони не розуміють і не бачили раніше людей, які опанували «всю клавіатуру».
Тут стабільний, добре налагоджений традиційний бізнес, люди десятки років працюють на своїх місцях, немає плинності кадрів, тож новий співробітник може знадобитися не в кожному десятилітті, хіба що під розширення — якийсь конкретний новий проєкт. На перший погляд, може здатися, що знайти роботу неможливо. Особливо, коли приїжджаєш восени, а в канадців усі думки вже лише про Різдво.
Крім того, у Канаді складно знайти роботу, не маючи саме канадського досвіду. Навіть досвід роботи у США не годиться. Найпростіший приклад: щоб влаштуватися мити посуд у МакДональдз, потрібно мати канадський досвід миття посуду.
За великим рахунком, технологія пошуку роботи нічим особливим не відрізняється від інших країн, за винятком того, що тут є організації, які допомагають людям без досвіду пошуку роботи навчитися шукати цю роботу (стосується як новоприбулих, так і місцевих канадців, які пропрацювали все життя в одній компанії).
Як ви шукали та знайшли роботу?
Перші три місяці на жодне з моїх резюме не надійшло жодної відповіді. При цьому я освоїв п’ять різних базових форматів «канадських» резюме, відправляючи на кожну вакансію кастомізований варіант, побудований на їх основі. Розсилання резюме взагалі є марним, не годиться як основний метод пошуку роботи, але добре працює як артпідготовка.
Я використав усі можливі способи пошуку роботи. Найголовніше — зв’язки, знайомства та здатність опинятися в потрібних місцях у потрібний час. Хто заважає вести активний спосіб життя та брати участь у всіх заходах хоч якось пов’язаних із твоєю професією? Найрізноманітніших IT-асоціацій, професійних організацій, клубів любителів Юнікса тощо тут повно, а далі — справа техніки. Чутки дуже швидко поширюються.
Тож минув якийсь час, і одного тижня мені надійшло одразу сім пропозицій про роботу. Три місяці тиша, а тут такий вибір.
Зараз працюю на двох роботах — я спеціаліст з мережевих технологій та консультант в Apptius Computer Solutions, а також інженер мережевих технологій у VOI Network Solutions. Компанія Apptius Computer Solutions базується на території кампусу Манітобського університету, тут є смартпарк, типу бізнес-інкубатора. Дуже схоже на Каліфорнію — тут працюють багато маленьких компаній: деякі у сфері IT, деякі борються з діабетом або розвивають космічні програми NASA. Моя компанія забезпечує підтримку ІТ-інфраструктури.
Друга робота — скоріше для душі, власного розвитку та стратегічно корисніша для всієї Канади. Будую тут точку обміну трафіком.
Хіба в Канаді ще немає своєї точки?
Є точка в Торонто, але це не зовсім правильно. Якщо подивитися на карту Північної Америки, то центр усієї Північної Америки — Вінніпег, тут проходять всі оптичні комунікації, що з’єднують штати, праве і ліве узбережжя. Крім того, тут найдешевша й надійніша енергія, яка не залежить від атомних електростанцій. Електроенергія дешевша, ніж в Україні.
До речі, а як у Канаді з інтернетом?
Дуже важко пристосуватися до низькошвидкісного інтернету поганої якості, побудованого з використанням найдорожчого обладнання. Коли служба підтримки оператора через шість годин після запиту «чому не працює канал» відповідає «не партеся, це нормально — вся Манітоба зараз не працює».
Але повне неподобство — це те, як тут ходить трафік. Між двома сусідніми будинками у Вінніпезі маршрут, швидше за все, пройде через Калгарі, Торонто, Ванкувер або взагалі через Чикаго та Нью-Йорк. Усе це через монополію на інтернет, яка утворилася протягом багатьох років. І це при тому, що канадці — піонери в технологіях. Мейнфрейми, комп’ютери, мережі передавання тут з’явилися набагато раніше, ніж в СРСР. Усі новітні технології обов’язково присутні в канадських лабораторіях і зазвичай доступні простим мешканцям. До речі, LTE-телефон придбав першого ж дня, як сюди потрапив. Слід зазначити, що бездротовий LTE-зв’язок працює на порядок краще за будь-яке провідне з’єднання від місцевих провайдерів.
Провайдерів, які надають інтернет проводами, у Манітобі аж два: Shaw — аналог «Волі», який працює кабельними мережами з кабельними модемами, вони відрізняються лише логотипами на моторолівських модемах. Другий провайдер у кожній провінції свій. У Манітобі це місцевий провайдер MTS, аналог «Укртелекому», надає лише DSL. Найбільш високошвидкісний доступ, який я зміг купити, дає 20 Мбіт/с в один бік і 1 Мбіт/с — в інший. Коштує понад $60.
В Україні мені вдалося зробити так, щоб користувачі отримали швидкий і недорогий інтернет, тепер маю намір повторити це тут.
Наскільки важко було оформити документи, знайти житло?
Процес імміграції досить тривалий. Вимагає не лише наполегливості та завзятості, а й чималих фінансових витрат. Громадянство можна отримати лише через три роки проживання у Канаді. Але ніщо не заважає жити ці роки зі статусом permanent resident. У цьому статусі не можна голосувати (але наступні вибори — лише у 2015-му) і не можна володіти канадським «закордонним паспортом», з яким для безвізового в’їзду відкрито 164 країни.
Утім, для українців отримати такий статус практично неможливо.
Як оформляється цей статус?
Якщо прочитати офіційне джерело, то може скластися враження, що ніяк. Але все-таки люди якось приїжджають.
Для українців цей процес складніший, ніж, скажімо, для філіппінців. У Канаді діє прихована імміграційна квота, про яку ніхто не говорить, але я якось знайшов цей документ, і Україна там — у хвості списку. Статистика в Канаді загальнодоступна й абсолютно прозора, тому можемо розглянути результати дії цих квот, спираючись на офіційні дані:
Канада відкрила кватирку у 2011 році для 248 748 осіб, і Вінніпег прийняв лише 13 398 з них (5,3%). З України впустили лише 2455 осіб (0,98%), а філіппінців — 34 991 (14%).
Чому такі низькі квоти для українських іммігрантів?
Уже тут я зустрічався з членом парламенту, відповідальним за питання еміграції, і запитував його про це, але однозначної відповіді так і не отримав. Депутат покликав свого помічника-філіппінця й запитав: «Скільки друзів та родичів чекали на твою імміграцію в Канаді?». А потім сказав мені: «Ви ж не мали такої підтримки після приїзду, як мій помічник. Нам краще впустити тих, хто не висітиме на шиї у платників податків — кому допоможуть ті, хто вже тут влаштувався».
Крім того, є ще проблема нестачі співробітників у посольстві Канади в Україні, вони фізично не можуть опрацьовувати більше заяв.
Можете дати кілька підказок щодо оформлення в’їзних документів?
Слід постійно моніторити цілу низку канадських сайтів, перебуваючи в постійній готовності будь-якої миті з повним пакетом документів вирушити на зустріч з імміграційним офіцером десь на іншому кінці планети. У них таки є квота, яку потрібно набрати, і коли вони бачать, що якось мало людей змогло пройти через зачинені двері, самі починають виявляти активність. Наприклад, можуть влаштувати ярмарок вакансій десь у Парижі або вирушити з рекрутською місією до Китаю. Завжди тримайте напоготові результати IELTS та резюме в канадському форматі.
Коли кватирки прочиняються, треба встигнути проскочити.
Через яку кватирку вдалося потрапити вам?
Ми були орієнтовані саме на Вінніпег і починали, звісно ж, на офіційному імміграційному сайті провінції Манітоба.
Довготривала співпраця з російською громадою Манітоби дала свої плоди. До того ж завдяки підвищеній активності з боку російськомовних потенційних емігрантів минулого року стартувала нова програма. Офіційна делегація з провінції Манітоба спеціально приїхала до Києва під час Євро-2012 та проводила співбесіди з усіма охочими з країн СНД. Ця ініціатива була визнана продуктивною, тож цього року її мають намір повторити. Дуже імовірно, що відкриються якісь нові можливості, яких ніколи раніше не було.
Загалом, імміграційний процес — дуже тривалий, і якщо ділити його на етапи, на першому потрібно зустрітися з імміграційним офіцером Манітоби, це складно, але можливо. Він може запросити на ознайомчий візит до Вінніпега або влаштувати зустріч у якійсь іншій країні.
На другому етапі ви отримуєте дозвіл на подання заявки на в’їзд (invitation to apply). Тут потрібно підготувати максимальну кількість документів, але всім, хто хоч раз їздив до Шенгену, це буде нескладно. Документи майже ті самі, лише бланки дещо відрізняються. Потім вам надсилають лист-схвалення вашої заявки на рівні провінції. З цього моменту у вас з’являється низка додаткових прав — наприклад, можна безплатно вивчати англійську або відвідувати місцеві заняття для нових іммігрантів.
Наступний етап — перевірка на федеральному рівні. Сюди також входить проходження медичної комісії. Потрібно зібрати ще один пакет документів і заплатити доволі значну суму. Того місяця, коли я платив за всю сім’ю, це були найбільші витрати за рік. На цьому етапі в українські закордонні паспорти вклеюють одноразові імміграційні візи та видають папери для лендінгу.
Зрештою не пізніше ніж через рік після проходження медогляду треба перетнути кордон Канади та особисто переконати місцевого офіцера в чесності своїх намірів. Саме він штампує всі папірці та оформляє картку permanent resident для кожного члена сім’ї, яка через кілька місяців опиниться у вашій поштовій скриньці. З цією карткою будь-який прикордонник має пропустити на територію Канади, якщо раптом захочеться покататися.
Місцевий ідентифікаційний код (SIN), безплатне медичне страхування оформлюється хвилин за 15. Водійські права слід обміняти на місцеві протягом трьох місяців (при цьому здається теорія, практика та тест зору).
Скільки часу це все забрало?
Кілька років. Ми ж не філіппінці.
Як шукали та винаймали житло?
Перше житло — це дуже велика проблема з кількох причин. У Канаді більшість людей живуть у власних будинках, багатоповерхівки тут не надто поширені.
Цілком природно для сім’ї жити у власному будинку, і будь-який канадець, що працює, може собі це дозволити. Ми теж хочемо купити будинок цього літа. Але коли ти щойно приїхав, ясна річ, не можеш дозволити собі одразу викласти $300-400 тис.
Відповідно, шукати доводиться серед невеликої кількості багатоквартирних будівель, більшість власників яких висувають надто жорсткі вимоги. Наприклад, потенційний квартиронаймач зобов’язаний надати довідку від попереднього канадського орендодавця про те, що з ним не було жодних проблем, другу довідку від канадського роботодавця із зазначенням зарплати за останні пів року. Третім пунктом потрібно надати гарантійний лист від канадської людини або компанії, в якому йдеться про те, що вони заплатять за вас, якщо не заплатите ви. Менше ніж на рік житло здавати не прийнято, до того ж треба внести страховий депозит у розмірі половини суми місячної плати.
Такі обмеження висувають 90% власників помешкань у багатоквартирних будинках.
Решту пропозицій, доступних нью-камеру, можна порахувати на пальцях однієї руки. З них можу поділитися лише одним надійним посиланням, за яким завжди знайдеться дорога квартира десь у районі окружної, зате без безглуздих обмежень.
Чи можете назвати середні ціни оренди житла?
Житло тут вимірюється іншими поняттями. У нас головне — скільки кімнат у квартирі, а тут — скільки спалень. Здебільшого є туалет, ванна, кухня облаштована, але меблів у квартирах під оренду не буває. Залежно від кількості людей у сім’ї ти не маєш права орендувати житло з більшою чи меншою кількістю спалень. У мене в сім’ї два хлопчики, отже, ми не можемо винайняти квартиру менш ніж із двома спальнями (плюс вітальня), тож по-українському — це трикімнатна квартира. Коштує близько $1 тис.
До речі, на другому місці після витрат на квартиру йде дитячий садочок. За двох дітей я плачу $800 кожні 20 днів. При цьому я не маю слів, щоб описати місцеві садочки, крім слів захоплення. Воно того варте.
Чи не переймаєтеся через те, що англійською діти розмовлятимуть краще, ніж українською чи російською?
Вони вже розмовляють англійською краще за батьків і без акценту.
Саме в цій країні та цьому місті є всі умови, щоб не втрачати зв’язок і з українською, і з російською культурами. Мої діти продовжують спілкуватися з іншими дітьми рідними мовами. Можуть відвідувати різноманітні гуртки та школи, де заняття ведуться російською чи українською. У державній бібліотеці є великий вибір книг усіма мовами світу.
Як після переїзду змінилося співвідношення доходів та витрат?
Раніше ми думали, що в Києві дуже багато супермаркетів й у них є все. Але насправді ми просто не знали, що таке насправді ВСЕ.
Тут настільки великий вибір, настільки якісне обслуговування! Аж хочеться купувати! Дуже складно стриматися, коли маєш справжнє багатство вибору. Можливостей для витрат відкривається набагато більше, тож вони різко збільшуються. Витрачати гроші в Канаді дуже просто та приємно.
Наприклад, інтернет-магазин, аналогів якому в Україні я не бачив, продає одяг відомих брендів, раз на місяць пропонуючи знижку 30%. Усе це доставляють безплатно, але оскільки люди не завжди можуть дистанційно вгадати свій розмір чи колір, тобі привезуть усі варіанти з можливістю відправити безплатно назад те, що не підійшло.
Різноманітність товарів зумовлена тим, що країна об’єднує представників усіх національностей і для них продаються товари майже з усього світу. Пиво «Львівське» або «Славутич» можна купити у звичайному магазині, як і французьке шампанське або шотландське віскі. Тайська їжа мирно сусідує на полицях з українськими варениками.
Доходи, звісно, теж помітно вищі. Будь-який канадець, що працює, може дозволити собі купити будинок, машину, щороку літати в Мексику на відпочинок. Безробітний індіанець теж з голоду не пропаде, тут дуже розвинена соціальна допомога малозабезпеченим.
Розкажіть, будь ласка, докладніше про ціни на їжу, медицину, транспорт.
Скільки б у тебе не було грошей, тут можна витратити все. Якщо порівнювати, наприклад, звичайні харчові продукти — багато дешевших, ніж в Україні: найсмачніша свинина — $4 за кг, свіжа полуниця без нітратів — 60 центів за кг. Справжня полуниця, яка зіпсується за день. Різні овочі, фрукти, ягоди доступні цілий рік. Тут також дуже популярна органічна їжа. Крім того, всі продукти, як і дитячі товари, не оподатковуються. На решту — податок 5+7%.
Тутешня медицина має переваги й недоліки. Переваги: висококласна медицина, безплатна, з першого дня доступна емігрантам. Після приїзду можна сміливо звертатися до Manitoba Health, де тобі видають страховку, яка покриває все, крім стоматологічних послуг. Мінуси: величезні черги. Кожна родина тут має сімейного лікаря, і якщо його компетенції недостатньо, він спрямує вас до професіонала у вузькій сфері. Там доведеться чекати від 3 до 6 місяців. Якщо не прийти в призначений час — штраф $80.
Тішать ціни на бензин та його якість. У порівнянні з Києвом заторів не буває.
Місячний проїзний на автобус коштує $83. При цьому для автобусів побудовано альтернативну мережу швидкісних трас містом, вони ходять чітко за розкладом, уміють чемно «присідати», якщо столітній бабусі чи інвалідові незручно заходити. У порівнянні з приватними авто в автобусів навіть у годину пік не буває затримок і заторів.
Можете порівняти особливості роботи в Україні та Канаді?
Тут дуже цінується людська праця, зарплати набагато вищі, ніж в Україні. Економити навіть не намагаються. Тут ніхто не знає жодного обладнання, окрім Cisco Systems, в Україні те саме було років 15 тому. Але це можна виправити.
При виборі технічного рішення зупиняються на такому, щоб людина, використовуючи його, витрачала менше часу. Тут важко знайти китайську техніку, якщо сервери — то HP або Dell. Тут я вперше в житті побачив ліцензійний софт Adobe, за який справді заплатили дуже багато справжніх грошей, і це не межа, буває й дорожче.
В Україні завжди намагаються заощадити на техніці, а тут обирають за принципом «щоб було зручно та просто в обслуговуванні».
З іншого боку, через те, що тут намагаються менше навантажувати людей, часто трапляється ситуація, що той чи інший канадський сайт можна відкрити лише однією версією браузера. Українські розробники за замовчуванням перевіряють кожен новий сайт на роботу в усіх варіантах веббраузер.
Наведете приклад канадських зарплат?
Зарплати тут вимірюються або на годину, або в доларах на рік. Зарплата java-розробника середнього рівня буде від $5 тис. на місяць. Набагато вигідніше тут бути шкільним учителем, пожежником чи поліціянтом. Але найбільше заробляють лікарі, невропатолог може отримувати до $400 тис. на рік.
Коли тільки-но переїхали, чи були якісь складнощі, пов’язані з адаптацією?
З першої хвилини, коли літак приземлився у Вінніпегу, я відчув, що прилетів додому. Жодних адаптацій. До того ж 2010 року я пробув тут цілий місяць. Спав тоді по 5 годин на добу, решту часу витрачав на знайомство з містом. Тоді відбувався найбільший фольклорний фестиваль, у мене з’явилися перші знайомі у Вінніпегу, я завів Facebook-акаунт для спілкування лише з канадцями.
Можете порівняти IT-спільноти у Вінніпегу та в Києві?
Тут я відчуваю постійне приємне здивування. Якщо в Києві почувався суперзіркою, ще з шести років бігав між мейнфреймами, натискаючи на червоні кнопки :), то тут багато таких. Тут повно дідусів, які чудово розуміються на комп’ютерах, пам’ятають, що таке перфокарти та флопі-диски, з ними можна годинами говорити про особливості програмування мовами PL-I та Ada у 1990-х.
Раніше думав, що дуже добре розуміюся на всіх нюансах роботи будь-якого Юнікса, але відвідавши кілька зустрічей товариства Manitoba Unix Users Group, розумію, що це вони на всьому розуміються і в них є чого повчитися, відкрилися нові можливості для розвитку.
Побутує думка, що українські IT-фахівці дуже затребувані в закордонних компаніях. Ваш канадський досвід це підтверджує?
Тут найбільш класними вважають індійців: у кожній компанії з розроблення обов’язково має бути кілька людей з Індії. Але вихідців з країн СНД теж беруть. Кілька разів траплялися аутсорсингові компанії, що базуються в Україні, але надають сервіс для Канади та США. Місцеві спеціалісти класні, але у своїй вузькій галузі, а наші — універсальні та бачать усе по-іншому.
Можете дати пораду тим, хто думає про переїзд?
Потрібно прив’язуватися не до job offer, а до того, що вам особисто потрібно в житті.
Якщо компанія пішла на всю тяганину з оформленням job offer для іноземця, отже, жоден з місцевих там працювати не буде. У людини, яка приїхала на таку роботу, може скластися зовсім неправильне враження про країну, якщо в такої людини взагалі буде шанс її побачити, а не сидіти цілодобово за комп’ютером.
Одна справа — коли тебе обирають, і зовсім інша — коли обираєш ти. Дуже важливо розуміти, що тобі потрібно в цьому житті, а від чого варто відмовитися.
Деякі не можуть змиритися з тим, що тут не можна дати хабаря, щоб потрапити до лікаря без черги. Хтось нездатний вивчити англійську. Можна легко потрапити на survival job у разі нестачі коштів, але не всі можуть потім піднятися вище.
Для успішної імміграції потрібно лише чотири компоненти: нерадянський менталітет, тямущі мізки, гроші (чим більше, тим краще), хороша англійська.
Якщо говорити про Манітобу, яка по праву зветься Friendly Manitoba, головне перевага тут — місцеві люди. Якщо відкинути все інше, іммігрувати варто хоча б заради того, щоб мати можливість щодня спілкуватися з такими доброзичливими та щирими людьми. Таких дружніх людей не бачив ніде у світі, хіба що у віддалених селах на Західній Україні. Кожний готовий тобі допомогти. Водій автобуса побачив безхатченка, яких тут дуже мало, віддав йому свої черевики, поїхав далі босоніж. Якщо маєш багато сумок, продавець обов’язково допоможе донести до машини.
Тут немає такого, що всі довкола — вовки, обдурять на кожному кроці. Люди, яких ніколи раніше не бачив, ставляться до тебе як до найкращого друга.
Тут повністю розслабляєшся, втрачаєш пильність:).
