Видавничий дім «Прометей» 19 квітня 2023 року повідомив, що не видаватиме книгу Івана Багряного «Тигролови» допоки питання авторського права не буде вирішено. За словами засновника видавництва Андрія Полум’яного, в Україні понад 30 років видають твори Багряного незаконно, попри те, що правонаступники письменника досі живі. AIN.Business поговорив з Андрієм про те, як вони знайшли нащадка Івана Багряного і чому все ж не видають «Тигролови».
З чого все починалося
Наша історія банальна. Все почалося з того, що ми побачили запит аудиторії на книгу «Тигролови» саме від нашого видавництва. Потім з’явилася ідея обкладинок, яка могла б підійти для цілої серії творів Івана Багряного. Далі ми анонсували, що видаватимемо «Тигролови» і після цього дізналися, що в письменника є нащадки, а термін авторського права дійсний ще 10 років, адже Багряний помер у 1963 році. Хоча, коли я звертався в інші видавництва та в Український інститут книги, мені казали, що це твір-сирота, тобто не відомо, чи є правонаступники.
Відповідно до українського законодавства, авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті. Після цього книги, як і будь-що інше, стає суспільним надбанням. Проте в законодавстві є прогалина, і книги, на яких ще діє авторське право, ті ж «Тигролови», використовуються видавництвами нелегально.
Таким чином, нащадки авторів не отримують роялті за продаж книг, бо їх важко знайти. Між ними та видавництвами немає ніяких домовленостей про передачу прав. Тому так вийшло, що 30 з гаком років «Тигролови» видавали піратським способом на свій страх і ризик. Ніхто не починав офіційний та публічний процес пошуку правонаступників та отримання права на друк. Або принаймні я про це не чув.
Після заяви про те, що Видавничий дім «Прометей» не буде видавати «Тигролови» незаконно, мені хтось написав, що колись в Україні видавали Багряного офіційно. Але хто і коли – міська легенда замовчує.
Як вдалося знайти правовласників
Для пошуку правонаступників ми долучили деяких наших публічно відомих знайомих, імена яких розкривати не буду. Завдяки їм знайшлися контакти нащадків автора. Вони живуть у Німеччині ще з часів імміграції самого Івана Багряного. Нам вдалося поговорити з дитиною Багряного, ім’я і стать якої також не розкриватимемо. Спершу ми надіслали кілька листів, потім зателефонували. Нащадок нам відповім, що бачив листи, через деякий час проконсультується з юристом і дасть нам відповідь.
Після цього дзвінка пройшло півтора місяця, але відповіді ми так і не отримали. На дзвінки і листи людина також не відповідає. Причин цьому може бути багато. Особисто мені здається, що це для нащадка зараз не на часі, це людина похилого віку, батька вже давно немає в живих, а з України з нею зв’язалися вперше (як ми зрозуміли з її слів).
Про що хотіли домовитися із правовласниками
Одразу про право видати всі книги Івана Багряного не йшлося. За нашими підрахунками, щоб видати 4 книги по 1000 примірників, нам потрібно було б $10 000. А ми видавництво маленьке, ресурсів таких не маємо. Тому ми дзвонили з проханням отримати право видати «Тигролови».
Своїх умов ми також не висували. Спершу хотіли почути бажання правовласників, зрозуміти, що вони хочуть, і як це бачать. Можливо, це буде формат роялті, але не 7-8%, а набагато більше, тому що це культовий твір. Або вони захочуть гонорар в розмірі кількох тисяч євро. Або змішаний формат. Нам було важливо послухати умови, які будуть прийнятні для них, і після того вже планували домовлятися.
Чим це закінчиться, поки що невідомо. Бо ми не знаємо, чи дадуть нам відповідь нащадки, чи ні. Іноді це дуже довгий процес. Але я хотів опублікувати нашу позицію, бо бачив, що дуже багато видавництв перевидали Івана Багряного і продовжать це робити. Тому для мене було справедливим і правильним написати, що ми не будемо робити як всі, бо так робити неправильно. Водночас, якщо хтось покаже мені документи, які підтверджують, що конкретне видавництво має право друкувати твори Багряного, я публічно попрошу вибачення.
Питання не лише закону
Я припускаю, що велика частина видавничої спільноти обурена моєю заявою. Але мені й моїй команді було важливо відновити історичну справедливість.
Навіть якщо закон має певну прогалину, чи дозволяє нам це з точки зору моралі видавати творчість Багряного, знаючи, що десь є правонаступник і ми не платили йому понад 30 років? Чому б нам не вшанувати пам’ять письменника тим, щоб робити офіційні видання його творів. Якщо ці офіційні видання є, то хай скажуть про це і покажуть документ, який дає їм право на друк, про виплату роялті нащадкам.
Коли ми отримали відповідь від нащадків, ми вже пустили книжку на коректуру. Такі твори не редагуються, тому що автора вже немає, і це класичний текст, який має свої особливості. Але коректура потрібна. Дехто після мого посту подумав, що ми втратили кілька тисяч доларів на друці. Але ми просто заплатили гроші друкарні, а вони купили матеріали. Але ці матеріали стандартні: папір, картон, і ми зможемо їх використати для інших наших книг.
Офіційні видання Багряного дозволять нам нарешті витрачати гроші на популяризацію автора. Музеї, виставки, нові дослідження, премії та екранізації входять в це число.
