До повномасштабного вторгнення Анна Кудирко працювала юристом з IT-проектами компанії Uklon. Після початку війни пішла до лав ЗСУ, і тепер займається тиловим забезпеченням бойової бригади. Вона розповіла AIN.UA, як вирішила іти до війська та як її робота зараз різниться із мирним досвідом.
Як зустріли початок повномасштабної війни?
Початок повномасштабного вторгнення зустріла в Києві і щиро не розуміла, як люди можуть їхати з дому, стояти в заторах і бути фактично об’єктом для ракетного удару, коли взагалі нічого не зрозуміло. Ми сиділи в Києві до останнього, поки проспект Перемоги не був в сизому диму. Саме на собі протестували тоді тільки запущений проект «Uklon Евакуація».
Мені інколи здається, що всесвіт все життя мене до цього готував, починаючи від народження в сімʼї військового офіцера, закінчуючи фразою моєї chief of legal: «Прийми для себе рішення. Якщо ти не можеш відмовитись — йди і ми тебе підтримаємо».
Як попали до війська і чим зараз займаєтесь?
У травні 2022 року подзвонили з центру комплектування і прилетіла пропозиція, від якої я водночас відчула і ступор, і щасливе хвилювання від того, що я таки можу стати корисна не тільки донатами, а й тим, що я добре вмію: складати і перевіряти договори.
Зараз пішов 10-й місяць моєї служби і можу сміливо сказати, що це як найкращий, так і найважчий досвід.
Якщо говорити зрозумілою мовою, я — спеціаліст з договірної роботи по закупках в бойовій бригаді.
В мої задачі входить підготовка договорів, перевірки купи супроводжувальної документації, інколи перемовини з контрагентами, підгонка договорів під бажання казначейства (а не здорового глузду) і все, що з цим повʼязане. Тобто, ми займаємось закупівлями всього необхідного для бригади.
Чи проходили спеціальне навчання?
Зі скілами юриста і досвіду роботи в військовій прокуратурі мене не навчали додатково. Я прийшла і включилася в роботу, освоюючи нюанси.
Тобто я роблю те, що вмію в мирній професії юриста, з певним нахилом, але не ІТ-юриста, а юриста-«тєхнаря». Найбільш парадоксальне, що я, яка не має технічної освіти, яка максимум знає, де заливається омивайка в авто і лежить докатка, починає досліджувати військову техніку і агрегати, дивитися в інтернеті що це таке і яке воно буває.
І коли ти «тєхнарю» починаєш доводити, що в цього апарата цієї запчастини бути не може, а вона в нього в заявці є, якщо чесно, смішно стає вже самій. А потім думаю: «Аня, ну нащо воно тобі треба, ти ж юрист Uklon, твоя сфера ІТ-продукти, а не танкові двигуни і САУ»? Але по-іншому не виходить, бо для того, щоб закупка відбулася, мені перш за все, потрібно зробити правильний договір. А правильним він не вийде, якщо я не розберусь з деталями і не подумаю: «А до чого може причепитися перевірка після війни?».
Чи можете детальніше розповісти, чим займаєтеся. А також порівняти свій робочий досвід у мирному житті і зараз?
Я не воюю в прямому сенсі цього слова, але багато хто дійсно не розуміє, що в тилу роботи не менше. Вона — вузькоспеціалізована, паперова, буває, що потребує профільної освіти (економіст, бухгалтер, юрист, психолог), але це не означає, що такі люди не воюють.
Від нас так само залежить успіх нашої перемоги, життя та здоровʼя людей. У нас так само немає вихідних, ми так само працюємо під обстрілами. Бо тут, в середині системи, роботи на воєнних рейках стає в рази більше. Якщо ми її не будемо виконувати, ніхто не отримає ні запчастин, ні грошового забезпечення.
А таких як я, не зовсім технарів і не зовсім військових, зараз в армії багато. І починається отой розрив шаблонів як для мобілізованих, так і для професійних військових, бо до початку повномасштабного ці категорії існували в абсолютно різних реальностях. Мені здається, що навіть мозок у цих категорій людей по-іншому працює.
І уявіть, в умовах воєнного стану цим людям потрібно не просто воювати, а й комунікувати між собою. Як наслідок, приходиться екстремально швидко одне під одного підлаштовуватись, бо інакше той поїзд не поїде.
Тут, всередині структури, взагалі як інший вимір. Ти наче той самий, але в іншій реальності. І такі скіли зʼявляються, що в житті б не подумала, що таке буває і може згодитися.
Чим плануєте займатися після війни та перемоги?
Мені здається, що перша наша задача після війни: адаптувати військових до мирного життя. У нас цієї культури з 2014 року якось не зародилось. Народу це було не цікаво і явно не нагально.
Можливо зараз трішки схаменемося. Уявіть, люди тільки адаптувалися до військового виміру, де все ділиться на чорне та біле, на життя та смерть, коли щосекундно борешся за свою країну і своє життя. І нарешті омріяна перемога. Всіх поступово демобілізують. І що? Більше виживати не треба. А що ж робити далі? А далі сильні переможці починають замикатися в собі і врешті ламатися. Кожна сімʼя має це усвідомити вже зараз і шукати оці джерела і методи адаптації бійців з першого дня.
Це задача кожного українця — підтримати одне одного не тільки зараз, а й підтримати одне одного після перемоги й відбудови.
Після перемоги, перш за все, приїду до рідного Києва, повернуся в Uklon, який мені надзвичайна підтримка і орієнтир. Візьму відпустку і поїду на тепле і красиве море. А далі… Насправді, в мене не було стільки планів до повномасштабного, як після нього. І я дуже сподіваюся, що ці плани будуть актуальні після Перемоги.
