«Світ цинічно заробляє на війні, але такі правила ринку». Сергій Притула про фонд в США, торг за зброю та «вікінгів, які хочуть крові»

Сергій Притула – засновник одного з найбільших благодійних фондів в Україні Prytula Foundation. Як колишня зірка українського шоу-бізнесу, а нині один з найефективніших волонтерів, в інтервʼю AIN він розповідає: досвід креативних проєктів зараз дуже допомагає йому розвивати фонд.

У довгій розмові з Притулою обговорили запити військових в осінньо-зимовий сезон, закупівлю бронетранспортерів за кордоном, експорт зброї, співпрацю з «Повернись живим», допомогу громадян США і «плюшки» для бізнесу від держави за участь в благодійності.

Підтримайте збір Благодійного фонду Сергія Притули та AIN на дрони DARTS

Сергій Притула на конференції СТАРТ. Фото Нателла Бахаєва

Сергію, ваш фонд охоплює вже кілька напрямків допомоги. Вочевидь, це масштабна і багатозадачна робота. Скільки людей у вашій команді?

Зараз відбуваються певні кадрові пертурбації, тому я не скажу чітку кількість членів нашої команди. Орієнтовно 110-115 осіб.

А які задачі ви берете на себе?

Я дуже вдячний команді за те, що ще з кінця літа 2022 року мене практично позбавили необхідності займатися операційною роботою і мікроменджментом. Структура фонду утвердилася інституційно. Є чітка субординація, розбивка на департаменти, відділи. І всі на своїх місцях, знають, що робити. 

Проте є певні «парафії», де без моєї участі, мабуть, ніяк. Насамперед, це представницькі функції, комунікація з донорським середовищем, тому що перевага фонду і водночас його проблема полягає в тому, що він іменний. І тому вкрай важко наймати людину на посаду менеджера з краудфандингу, якщо бізнес хоче, щоб до нього прийшов Притула поговорити про співпрацю. Принаймні перша зустріч зазвичай так і відбувається.

Тут тільки питання, як ми зустрічаємося – індивідуально чи з бізнес-ком'юніті. Починаючи з минулої осені, ми практикуємо регулярні подібні зустрічі. Коли побачили певний дисбаланс в надходженнях між фізичними і юридичними особами, то зрозуміли, що маємо наростити співпрацю з бізнесом. Тож коли я приїжджаю з публічним звітом про діяльність фонду в будь-який регіон України, одним з пунктів порядку денного є зустріч з місцевими бізнес-колами. І це дуже сильно пішло на користь фонду. Ми зав'язали співпрацю з десятками бізнесів зі всієї країни, з якими раніше не працювали. 

Це також комунікація з Міністерством оборони України в тих питаннях, які потребують мого залучення, а не директора фонду чи керівників департаментів.

Це міжнародні зустрічі й поїздки. Наприклад, презентація Prytula Foundation USA в серпні 2024 року в Чикаго. Зрозуміло, що я мав це робити. Тамтешня історія краудфандингу засадничо відрізняється від нашої, там дуже люблять особисте спілкування, особисту присутність, можливість поговорити і потиснути руку. Я радий, що була така нагода, і ми бачимо, що це працює. Принаймні зараз, коли лік донатів в Штатах пішов вже на мільйони доларів. 

І купа всього іншого, що потребує креативної складової. Все ж в моєму бекграунді якраз по цьому напрямку було дуже багато різних проєктів протягом 43 років життя. І я радий, що мозги ще не всохлися, і мої колеги з департаментів комунікації, партнерств завжди можуть розраховувати на мою креативну підтримку.

Які запити зараз найбільш популярні серед військових і як вони змінюються ближче до зими?

Сезонність має свої виклики. Наприклад, з похолоданням, під час осінньо-зимового періоду нам уже не потрібно чекати на збільшення запитів військовослужбовців на акумуляторні і додаткові батареї до дронів Mavic. Ми ще після осені-зими 2022 року знаємо, що їх потрібно заздалегідь купувати, у великій кількості й без нагадування. 

Зараз ми передали в 244 батальйон 112 бригади ТРО дві одиниці бронетехніки – медевак (перероблений бронетранспортер FV432) і ремонтно-евакуаційну машину FV434. Це гусенична техніка. Тобто за умов бездоріжжя, дощів, снігу на них завжди більший попит, аніж на колісний транспорт. Тому і в цій компоненті ми також додали зусиль не тільки шляхом закупівель бронетехніки, але й ремонтом, відновленням трофейної броні. 

Але класикою жанру були, є і будуть дрони. Скільки би ми про цей Mavic 3 не говорили, але він залишається в топі запитів і зустрічається фактично через один. Їх ми закуповуємо стабільно, і я маю на увазі всю лінійку: Mavic 3, Mavic Pro, M3T. Часто звертаються і за Autel 4T, але тут ми вже зважаємо на фінансову спроможність щодо їхньої закупівлі. І Autel 4T у 2024 році ми вже не витягуємо, хоч до кінця 2023 року ще деінде купували. Вони дорожчі за М3Т, трохи стійкіші до РЕБ – мабуть, тому на них і є такий попит. Але ми все-таки робимо вибір на користь кількості придбаних М3Т, тому що ми додатково забезпечуємо їх найкрутішою «прошивкою», яка тільки є.

Це такий невидимий бік роботи фонду, але за 10 місяців цього року 130 тисяч дронів по всій лінії фронту отримали технічний апгрейд, який дозволяє зберігати цю техніку набагато краще, ніж це було в 2023 році. Тобто дрони різних типів, FPV-дрони як один з геймченджерів за останні півтора року на полі бою. 

Закупівля дронів Maviv 3T. Фото взяте з Facebook-сторінки Сергія Притули

Засоби радіоелектронної боротьби - це, на жаль, компонента, по якій ми поки що не можемо зрівнятися з росіянами ні за кількістю, ні за якістю. Але український ринок прогресує, ми стежимо за цим, наші спеціалісти тестять РЕБи різного штибу на полігонах. Це триває вже рік. Тому ми дуже добре орієнтуємося, хто на що спроможний. І, відповідно, з військовими вибудовуємо комплексний підхід до забезпечення підрозділів.

Бо, на жаль, всі хочуть засоби РЕБ, але не кожен розуміє, як з ними поводитись і який саме потрібен. В одиничному екземплярі засоби РЕБ не є панацеєю, тому ми намагаємося комбінувати їх між собою. Один РЕБ працює на певний діапазон частот. Він не перекриває всі діапазони. Тому для ефективності потрібно мати кілька засобів РЕБ на різні діапазони.

І «хіт сезону» – це РНК, роботизовані наземні комплекси. Це мультифункціональні платформи, які можуть використовуватися для евакуації пораненого з поля бою, для підвозу бойових комплектів на нульову позицію і для мінування. Плюс – автоматизовані турелі, як стаціонарні, так і поєднані з мобільними платформами. Зараз в цій компоненті є дуже активний сплеск діяльності, з'явилося багато виробників.

Ми також намагаємося стежити за цим ринком, спілкуємося з виробниками, військовими, для яких ми купуємо цю номенклатуру. Стаємо більш фаховими в розумінні, чому ця платформа на певний підрозділ справила негативні враження, а та ж сама на інший – позитивні, і що нам потрібно зробити, щоб перші змінили свою точку зору. 

Читайте також наш репортаж з полігону для тестування роботизованих комплексів. 

Окремо я би ще виділив ту номенклатуру БПЛА, яку ми зараз закуповуємо на постійній основі, але темпи виробництва якої відстають від темпів підготовки операторів для їхнього застосування. Йдеться про ударні дрони літакового типу DARTS. Якщо FPV працює на коротких, середніх дистанціях – навіть 25-28 км вже є тою відстанню від лінії бойового зіткнення, коли росіяни намагаються максимально відтягувати дуже «смачні» цілі, на які наші оператори полюють.

А DARTS може подолати 50 км, нести від 3,5 до 5 кг корисного навантаження, близько години перебувати в повітрі, що суттєво відрізняється від можливостей FPV-дрону. Залітаючи на 40-50 км від лінії бойового зіткнення в бік ворога, ти можеш знайти «Сонцепьок», «Панцир-С», заряджений «Град» тощо. І ми вже маємо дуже багато вдалих відпрацювань. 

Так, у нас є історія, коли ми ті ж Mavic купуємо в країнах Євросоюзу, в США, в Сінгапурі, зрештою. Але в Україні немає аналогів цивільного дрону з такими технічними характеристиками, які ми можемо використовувати для розвідки і координування ведення вогню артилерією, використовувати як бомбер. Це не означає, що ми не закуповуємо якісь розвідувальні дрони в Україні, але різниця в ціні дронів Mavic і «Валькірія» разюча. Керувати Mavic, мені здається, вміє кожен другий на фронті.

Уточнімо – ви закуповуєте безпілотники переважно в Україні, але це не означає, що ви не купуєте їх в Європі чи США? 

Ми купували українські ударні дрони, які летять на дистанцію 800-1000 км, несуть 30 кілограмів корисного навантаження, – «Бобер» для ГУР, «Морок» для СБУ, дрони з трошки іншими тактико-технічними характеристиками. Таким чином, з одних тільки двох проєктів, в межах яких ми робили збір на такі закупівлі, понад пів мільярда гривень повернулись в українську економіку, українським виробникам. 

Але якщо йдеться про Mavic, то Україна не виробляє таких дронів. Тому ми змушені закуповувати їх в інших державах. 

Водночас всі роботизовані комплекси, що ми закуповуємо – турелі «Шабля», платформи «Рись» – ми купуємо в Україні. Розвідувальні БПЛА «ГОР», «MARA», «PD-1», «PD-2», «Shark», «Mini Shark» – це все українські виробники. Тому ми досить непогано інвестуємо у внутрішнього виробника.

Що ви думаєте про ідею поновлення експорту зброї?

Це якраз те, що я маю на увазі, коли кажу про перепони на шляху до інвестицій в країну. Уявіть, що ви данський інвестор, який хоче «залити» $100 млн в український Defense Tech. Я чому навів приклад данських інвесторів – в нас з ними дуже плідна кооперація, вони звертаються до фонду регулярно за експертизою по тих чи інших напрямках, знаючи, що ми глибоко в темі. 

То скажіть, будь ласка, в яке виробництво ви радше інвестуєте? У виробництво, яке має тільки один ринок збуту – Україну, – чи у виробництво, яке експортує на весь світ?

Весь світ, звичайно.

Звичайно. А український уряд каже: «Ні, ми не можемо вам дозволити експорт». Тому інвестор поки що не збирається масово інвестувати в український Defense Tech.

Але тут, окрім усвідомлення економічної вигоди від цього, є певні перестороги, які не дозволяють – принаймні поки що – українському військово-політичному керівництву ухвалити рішення про відкриття експорту. Є небезпідставне побоювання, що в разі нестачі чогось на полі бою, – а всі бачать, як ми цю номенклатуру експортуємо, – це може викликати обурення в суспільстві.

Тому мені здається, що соломоновим рішенням буде визначити, що можна і не можна експортувати, дати квоту на експортовані товари. Заради об'єктивності треба визнати, що Україна з тим бюджетом, який ми маємо на оборонні закупівлі, неспроможна викупити все, що може виробити українська оборонна галузь. 

Якщо все, що може держава викупити у виробників, це півтора мільйона дронів на рік, а ринок може виробити два мільйони, то все одно цих 500 тисяч дронів немає на фронті. А якщо дозволити їх продаж, то це інвестиція, збільшення виробництва, вливання грошей в розвиток і науково-технічний прогрес. Реінвестиції в себе завжди йдуть на користь. Плюс це робочі місця і сплата податків в український бюджет, з якого утримується українська армія. Але ми залежимо від рішень людей нагорі.

З якими труднощами ви зіштовхуєтесь, купуючи зброю чи техніку за кордоном?

Особливих труднощів немає, тому що ми працюємо в межах українського законодавства, яке регулює діяльність благодійних організацій. Відповідно, коли ти знаєш букву закону і вже вкотре робиш ітерацію тих чи інших закупівель, то й проблем наче як і не виникає. 

Хоча їх трохи додалося рік тому, коли Міністерство соціальної політики запровадило новий порядок ввезення гуманітарної допомоги в Україну. Але оскільки ми є великим фондом і маємо достатню кількість людей в бухгалтерії, юридичному відділі, відділі фінансів, то і подолати якісь тимчасові ускладнення було трошки простіше, ніж меншим за штатом організаціям. Не бачимо якихось суттєвих перепон. 

Іноді бувають проблеми там, де ми не можемо на них вплинути. Тобто, якщо взяти, наприклад, закупівлю бронетехніки в Британії, то є один процес, на який взагалі ніхто не може з нашого боку вплинути. 

Це отримання від профільної структури в Британії експортної ліцензії на вивезення тої бронетехніки, яку ми купуємо. Тобто ми можемо звернутися до британців, подати всі документи, необхідні для придбання і вивезення 20 одиниць бронетранспортерів, і якщо їхня добра ласка, вони можуть нам видати цей документ через два місяці. Або ж можемо чекати і чотири з половиною місяців.

І нам в цей момент дуже незручно перед нашими військовими, для яких ця техніка є критично необхідною. Але ми знаємо всю дорожну карту, знаємо, як спілкуватися з митною службою Великої Британії. Як виробити експортні транзитні ліцензії через країни Євросоюзу. В які кабінети зайти в Міністерство розвитку й технологій Польщі. Але все засадничо впирається в перший документ – експортну ліцензію. Щойно вона з’являється у нас на руках, далі всі процеси запускаються як по маслу. 

Ми звертаємось до наших військових аташе в посольстві Британії в Україні з проханням посприяти. Це не завжди спрацьовує, тому що ми з погляду відповідальних органів в Британії є громадською організацією, а не Міністерством оборони. Тому до нас ставляться, може, і не з упередженням, але і не з пріоритетом, яким є матеріально-технічна допомога по лінії держава-держава.

Чи не плануєте ви масштабувати закупівлю бронетехніки на інші країни? Тобто не тільки Велика Британія, а, можливо Польща, Естонія, інші країни?

Ми приглядалися до ринків Франції, Нідерландів, Данії, але співвідношення «ціна-якість» по запропонованих зразках бронетехніки нас не задовольняло. Наприклад, М113, навіть старенький – це класний БТР, їх досить багато в українській армії, немає проблеми з ремкомплектом, але коли за нього просять $150 000, ти розумієш, що краще взяти три британські бронетранспортери «Спартан». 

А «Спартани» скільки коштують? 

Залежно від ситуації. В середньому ми купували їх за £45 000 – £50 000. £55 000 – це максимум. FV432 ми купували дорожче, це могло бути і £60 000 – £65 000. Але все залежить від технічного стану. Ми можемо свідомо купити броньовики в гіршому стані, розуміючи, що все одно матимемо додатковий клопіт з їхньою підготовкою, ремонтом, але кажемо: «Він у вас не в ідеалі, давайте його за £32 000».  

Тобто торгуєтесь? 

Ну звичайно, а як без торгів? Без цього ми не були б лідером серед українських благодійних фондів по ввезенню в Україну бронетехніки. 

Є люди з інших благодійних організацій, які кажуть, що фонд Притули купує дорого, а вони – дешевше. У мене тоді таке питання: якщо ви так дешево вмієте купити, чого ж так мало купили? Може, тому, що ви купували металобрухт, а ми все-таки дивимося на стан речей?

Тому у нас були різні пропозиції. Найсмішніше було, коли на нас вийшли одні продавці і запропонували партію турецьких бронетранспортерів Kirpi. Ми кажемо: «Скільки коштують?» – «€500 000». Я кажу: «Нам нових не треба, дайте вживане, ми докрутимо гайки». Вони кажуть: «Ні-ні, ви не зрозуміли, це і так вживане, ціна за один». 

Чи співпрацюєте ви з іншими благодійними фондами? Наприклад, з «Повернись живим»?

Я вам більше скажу: на початку повномасштабного вторгнення у нас навіть спільні криптогаманці були. Якщо ви зайдете на мою сторінку Facebook, то ви побачите мої дописи за березень 2022 року з закликами на кшталт «Донатьте на ПЖ». Тому, що ми саме тоді переводили фонд на мілітарні рейки, запускали нові рахунки. 

Основною точкою входу все одно залишалась моя волонтерська картка, яка в певний момент не витримала потоку донатів, і її почали блочити не на рівні «ПриватБанку», а на рівні Visa, Mastercard, там вже зійшли з розуму. Тому мені було байдуже, куди будуть скеровані потоки донатів, головне, щоб це приносило користь. Оскільки з ПЖ я мав досвід кількарічної співпраці до повномасштабного вторгнення в різних проєктах, то я рекомендував тих, кому довіряв сам. 

І співпраць з різноманітними українськими фондами ми маємо багато – чи то фонд «Паляниця» зі зборами на БПЛА, чи це співпраця під час наших слухань в Конгресі США. Ми спілкуємося з фондом «Повернись живим», фондом «Razom for Ukraine». Я дзвоню Тарасу [Чмуту - очільнику фонду «Повернись живим»], Дорі Хом’як [очільниці фонду «Razom for Ukraine»] і кажу: «Давайте узгодимо, хто на що робить акцент». Хтось на цифри, хтось на емоційну складову, хтось на сторітелінг – подібні речі мають узгоджуватися.

Станом на сьогодні у нас купа співпраць з різноманітними фондами, ми в США кооперуємось, хто що буде купляти. В Берліні фонд Vitsche Berlin робить збір для нашого проєкту Safe&Smart для облаштування шкільних бомбосховищ. Із 2023 року працюємо з Фундацією ZMIN по точкових проєктах для посилення підрозділів. Дуже багато різних видимих і невидимих колаборацій. 

Але, на жаль, не всі є прихильниками цієї позиції. Багато хто сприймає волонтерство як конкурентне середовище. З такими фондами нам дуже важко кооперуватися для досягнення спільних цілей. Але ми кооперуємося і як з фондами, так і з волонтерами індивідуально. Я теж колись був фізичною особою-волонтером. Мені все одно, ми можемо зі Стерненком сісти і в один день зібрати 350 млн грн, так на «Помсту» зібрали, адже так зійшлися зорі. На БПЛА Bayraktar ми збирали з Ігорем Лаченковим, і його вклад в збір був величезним – понад 90 млн грн від нього як фізособи в загальну скарбничку. Це круто, і так має бути. 

З блогером Сергієм Стерненком. Фото взяте з Facebook-сторінки Сергія Притули

В США розпочав роботу ваша філія Prytula Foundation USA. В чому його відмінність від українського основного фонду і чим відрізняється допомога американців від допомоги українців?

Не зовсім коректно говорити про цю окрему юридичну особу як нашу філію – там окрема команда. Prytula Foundation USА живе в системі координат американського законодавства. Головною відмінністю від України в цьому плані є те, що американська система благодійності не передбачає акумуляцію коштів на придбання чогось мілітарного характеру. Тому для нас це велика допомога в закритті саме гуманітарних зборів.

Якщо ми говоримо про підписаний фондом меморандум з Державною спеціальною службою транспорту, яка має величезний департамент гуманітарного розмінування, то ми допомагаємо в формуванні груп розмінування, які мають бути в ДССТ наприкінці цього року чи на початку наступного, це близько 500 груп. І ми по крупицях їх забезпечуємо. 

Коли ми говоримо про потреби прифронтових областей на кшталт Запорізької, то в такій номенклатурі, як пожежні машини, ескаватори, мулососи – великі машини, які ми купували для відсмоктування мулу після затоплення внаслідок підриву дамби на Херсонщині, то вони працюють до сьогодні. Ми купували танкери, величезні автоцистерни для перевезення питної води. У нас 37 500 людей в Нікопольському районі й в територіальних громадах на Херсонщині отримали питну воду завдяки роботі гуманітарного напрямку фонду.

Для нас дуже добре, що з’явилася ця американська історія. Ми розуміємо, що час від часу туди треба буде приїжджати для того, щоб оновлювати свою присутність і пропонувати донорам нові проєкти. Але це взагалі інша культура розмови. Я можу написати допис у Facebook і зібрати там кілька мільйонів гривень за замовчуванням.

Цьогоріч, коли ми разом зі Світовим Конгресом Українців мали тур по трьох містах в США і по трьох містах в Канаді, мені запам’ятався ланч з чудовою родиною, з Джорджем і Райлою Мигаль. Він потужний бізнесмен українського проходження, його дружина керує Mihal Family Foundation. Ми поспілкувалися, показали їм результати нашої роботи. Наслідком цього ланчу стало те, що наступного дня нам виписали чек на 1 мільйон канадських доларів. 

Якщо для того, щоб нарешті почати отримувати з Америки донати не тисячами, десятками чи сотнями тисяч доларів, а мільйонами доларів, треба було заснувати благодійну організацію зі статусом неприбутковості, яка дає податкові преференції в кінці фінансового року, то ми доклали зусиль і відкрили таку юридичну особу. І коли тобі на PayPal кидають люди відповідно до своїх можливостей $20, $50, $100, це дуже добре. Але коли до тебе людина приходить і кладе чек на $10 000, знаючи, що її оподаткування наприкінці року зменшать на цю суму, яка списується з прибутку, то це взагалі круто. 

Дивіться, як це працює. Наприклад, ви за рік заробили $10 000. Наприкінці року маєте сплатити податок з цієї суми. Але ви впродовж року $1000 задонатили нам на фонд. Відповідно, вам податок нараховується не на $10 000, а на $9 000. Тому що $1000 ви віддали на благодійність. Ця система оподаткування працює в Штатах, і не тільки для бізнесу, а й для фізичних осіб.  

Нам зараз на бомбосховище в Пущі-Водиці одна велика компанія зі США виділила $250 000, і діти ВПО, позбавлені батьківської опіки, а також, діти з інвалідністю матимуть безпечне середовище.

В Україні, на жаль, подібної філософії не сповідують. Ба більше, у нас, здається, якщо понад 4% від річного обороту ти віддаєш на благодійність, то те, що вкладається до 4% – це благодійність. Все, що понад 4%, оподатковується.

Ми говорили на різних рівнях про те, щоб змінити цю історію, підняти ценз хоча б до 10% на час війни. Але поки що віз і нині там.

Я тепер ще більше починаю цінувати допомогу бізнесу в Україні.

Бізнес в Україні треба цілувати в ср*ку. Особливо білий бізнес. Тому що всі ці зміни, що відбуваються, впливають саме на білий бізнес. Тим, хто в «сірому» бізнесі, байдуже. Їм підняття податкового навантаження на бізнес навіть піде на користь. Умовно кажучи, беремо якийсь ритейл. Ви ведете бізнес у «сіру», я працюю «по-білому». Ми завозимо одну і ту ж мікрохвильовку. У мене зі сплатою податків вона коштує $200, у вас – $150. Зараз нам піднімають податки. Ви їх все одно не платили, тож у вас так і залишається $150, а в мене через додаткове навантаження мікрохвильовка тепер вартуватиме $225. Тому це така підніжка українському чесному бізнесу.

Тобто в такий спосіб з боку «сірого бізнесу» усувається конкуренція.

Знаєте, я вже багато років спілкуюсь з українським бізнесом. І неважливо, який предмет розмови – на питання про те, чого вони хочуть від держави, завжди одна й та сама відповідь: «Чесних, рівних правил гри». 

Чи плануєте ви відкривати такі ж фонди, як Prytula Foundation USA, в інших країнах? Знаю, що ви збираєтесь їхати в скандинавські країни – є плани на них?

У нас є плани на скандинавські країни, але у нас немає юридичної особи в Євросоюзі. Тому це питання досить риторичне для нас. Поки що ми не здійснили активних рухів, хоча це обговорюємо. Подивимося після скандинавського туру, який нетворк ми там зможемо організувати. 

Нас насамперед цікавлять скандинави, тому що на відміну від жителів Центральної і Західної Європи вони досить непогано донатять нам саме на проєкти мілітарного характеру. Я не кажу, що всі французи тільки на «гуманітарку» донатять, але ми бачимо по активностях і бізнесів, і фізичних осіб, що німців, бельгійців, французів, італійців більше цікавить гуманітарна складова підтримки України.

А «вікінги хочуть крові», і ми в цьому сенсі їм дуже вдячні, тому що вони непогано донатять. В них своя мотивація. Все ж таки 1200 кілометрів спільного кордону з росією. 

Як ви вважаєте, чи вплине підвищення податків на культуру донатів в Україні?

Це вплине, можливо, на озлоблення частини українського суспільства, яке вважає, що під час війни не можна піднімати податки. Хоча логіка вказує якраз про протилежне, тому що ті військові виклики, які стояли перед українським суспільством в 2017 році, і ті, що стоять в 2024-му, дуже різні за масштабом. А військовий податок як був 1,5%, так і залишався 1,5% до нещодавнього рішення про підняття податків.

Тут питання в іншому. Якби українці бачили ефективне управління бюджетними коштами в контексті «оборонки», я думаю, що і реакції були б різні. Але та кількість корупційних скандалів, які вряди-годи збурюють наше суспільство, плюс абсолютний корупційний хаос, який відбувається в мережі МСЕК і ТЦК, – все це дуже озлоблює людей. 

Тому держава має показати себе як ефективного менеджера, а тоді вже ставити умови людям. А коли це відбувається з точністю до навпаки, то у людей, м'яко кажучи, немає мотивації сприймати подібні кроки з радістю.

Чи вплине це суттєво на культуру донатів? Я би хотів вірити, що ні, бо ті, хто донатили, вони продовжать це робити. Так, можливо, трохи зменшитися середній донат. А ті, хто не донатив, завжди шукатимуть причину, щоб пояснити свою байдужість. Розповідати, що має донатити очільниця МСЕК, президент, діти депутатів – хто завгодно, лише не він чи вона. 

Так чи інакше, все впиратиметься в середню температуру по палаті української економіки. Якщо вона триматиметься, то і донати будуть. Якщо вона падатиме, і у людей будуть проблеми в забезпеченні своїх потреб по перших двох щаблях піраміди Маслоу, то про які донати може йтись? 

Яких змін найближчим часом зазнає ваша стратегія комунікації для збільшення донатів? 

У нас зараз основна задача – достукатися до людей з проханням поділитися частиною коштів від так званої «Вовиної тисячі». Тому що дуже багато людей, які зараз за замовчуванням отримують тисячу гривень ні за що, готові віддати її на більш актуальні потреби. Ми готові приймати ці кошти.