«10 000 роботів для фронту до кінця 2024-го буде гарним показником». Репортаж з полігону для тестування роботизованих комплексів

Днями платформа Brave1 провела випробування понад 50 українських наземних роботизованих комплексів (НРК) різних типів. Вони можуть вести розвідку, виконувати роль камікадзе, стріляти, доставляти вантажі, евакуювати поранених, мінувати та, навпаки, розміновувати території, тим самим відводити військових від «нуля» задля збереження їхніх життів.

Журналістка AIN.UA відвідала випробовування та поговорила з представниками Brave1 і самими розробниками про пріоритетні напрями для роботизованих комплексів, їхнє серійне виробництво у 2024 році, вартість і технічні можливості.

Наталія Кушнерська, керівниця defense-tech-кластеру Brave1, розповідає, що платформа працює з наземними роботизованими комплексами з червня 2023 року, а вже зараз проводить успішне тестування НРК українського виробництва.

Сьогодні, зі слів Кушнерської, в Україні існує понад 140 різних роботів, що можуть бути застосовані для евакуації, логістики, бойового застосування, мінування та розмінування. Ударний робот може дистанційно прицілюватися та наносити вогневі ураження із захищених позицій. Бойовий допомагає штурмувати позиції противника – він може мати броньовий корпус і тепловізор. Також існує робот для дистанційного мінування й розмінування. Роботи для евакуації мають різноманітні способи порятунку особового складу в складних умовах, водночас вони мають й логістичні функції – доставляють вантажі та провіант, щоб не наражати військових на небезпеку.

Роботи-камікадзе знищують позиції та бронетехніку ворога. Іноді їх використовують для відволікання уваги, аби визначити місце перебування ворожих сил, а за необхідності камікадзе здатні виконувати функції розвідників.

«Ми бачимо, що Україна має значні успіхи у розробці безпілотно-літальних апаратів і переконані, що така ж історія буде й з роботами, бо будь-які автономні системи – це шлях України й до збереження людей, і до перемоги в цій війні. Наземні роботизовані комплекси стануть наступним геймчейнджером цієї війни, яким вже стали БПЛА. Це наша асиметрична відповідь на кількісну перевагу ворога», – говорить Кушнерська.

На сьогодні частина українських НРК — це понад 14 розробок, серед яких бойові модулі, логістичні та мінування, вже були кодифіковані за стандартами НАТО, стверджують в кластері. Зараз основна мета Brave1 – збільшити кількість і різноманітність таких роботів. 

«Більшість роботів, представлених на платформі, вже тестуються на полі бою, і ми маємо багато запитів на розробку таких комплексів від військових, які працюють у бойових умовах. Також у нас є запит на евакуацію людей із зони бойових дій – роботи допомагають покращити цей процес», – пояснює Кушнерська.

Логістичні та евакуаційні наземні комплекси

Територія для випробувань НРК ділиться на умовні сектори, максимально наближені до реальних умов: пісок, зелені зони та різноманітний рельєф. Прямо перед нами тестують логістичні та евакуаційні комплекси. НРК один за одним виїжджають на облаштовану трасу з вантажем або з людиною на евакуаційних ношах, перевіряючи прохідність та стійкість платформи. Один з таких комплексів нам демонструє розробник В’ячеслав з позивним «Кошмар». 

«Це «Равлик», – каже розробник, вказуючи на робота, який за типом функціонування позначений як логістичний з можливістю евакуації поранених. «Равлик» має потужність 6 кВт. Кожне колесо приводить до руху окремий електродвигун. Робот розрахований на підйом близько 200 кг, але за потреби може перевозити на невеликі дистанції й більший вантаж.

«Як ми взагалі взялися за їх розробку? Під час АТО військові використовували бойову турель, але через те, що вона важка, а хлопці ледащі, ми придумали штуку, щоб її доставляти. І отак з’явився «Равлик». Над розробкою працювало шість людей. Зараз вже трошки більше, ми розрослися, маємо власних конструкторів й програмістів», – згадує В’ячеслав.

За собою ця версія робота може потягнути до шести тонн на рівній поверхні, наприклад, вантажну машину DAF. Залежно від рельєфу місцевості, робот може пересуватися на відстань до 25 кілометрів. Його швидкість складає 6,5 км на годину рівними дорогами, а бездоріжжям – близько 5 км на годину. На додачу робот має шість швидкостей і дозволяє виконувати танковий розворот на місці.

Комплекс складається з безпосередньо робота, автоматизованого робочого місця та антени. Якщо замовник хоче додаткових опцій – наприклад, функції зв’язку та кращу оптику, – від цього зміниться й вартість комплексу. 

Базово до комплексу входять евакуаційні ноші — на них можна покласти одного пораненого, ще одного розміщують на роботизованій платформі. Завдяки тому, що ноші розміщені біля землі, тобто мають низькі борти, військовий може й сам на них перелягти з позиції лежачи. Також до комплексу входить причіп для переміщення самої платформи до зони бойових дій або до точки евакуації чи позицій, де знаходиться електрогенератор, тому що на лінії зіткнення не завжди є електрика, а робота треба підзаряджати.

Перевага роботизованих комплексів в тому, що оператор може ними керувати з безпечного місця. «Наприклад, оператор з антеною можуть знаходитися на відстані десь до 2 км від самого робота. Тобто оператор сидить в захищеному бліндажі або на КСП, виносить антенну і керує цим роботом, відстань для керування від антени до оператора становить до 90 м. До комплексу входить й маленький радіопульт, тобто боєць може йти разом з роботом і вже на відстані до 80 метрів керувати ним, забрати пораненого і їхати назад. Платформу вже випробували військові, ми давали робота на тестування одній зі штурмових бригад. Сказали давайте ще», – сміється В’ячеслав.

Працювати над комплексом почали ще у 2019 році, з того моменту робот пережив три оновлення. За ці роки, згадує В’ячеслав, після кількох тестувань замінили акумуляторну батарею, покращили її місткість та вдосконалили електроніку. З останніх змін – вдосконалили дизайн машини для бойових умов – прибрали на нижній частині робота прогалинку, куди потрапляла багнюка, що заважало пересуванню. Зараз команда працює над технологічно новою версією платформи зі вдосконаленою системою евакуації та можливістю ставити військово-медичні ноші.

«Наразі ми працюємо над ще однією версією, де є бойовий модуль. Це буде точно такий робот, як цей, але хочемо зробити його універсальною платформою. Тобто на нього можна буде поставити засоби розмінування на кшталт трала або засоби розвідки – з такими запитами приходили військові з Сил спеціальних операцій ЗСУ, просили поставити камеру з кращою оптикою, аби вони могли стежити за ворогом. На замовлення ми можемо дообладнати та навіть поставити РЕБ».

Платформа зроблена і зібрана в Україні, але деякі складові імпортні. На самому роботі, ділиться військовий, немає нічого секретного для ворога – «лише електроніка і залізо», ставити систему самоліквідації в сучасних умовах не доцільно.

«Таких комплексів маємо вже п’ять у різних версіях, плануємо влітку запускати серійне виробництво, поки що проходимо заводські іспити. Кожен наш комплекс має свій позивний. Той, що ви бачите, – це «Апач», також є «Толік», «Ірокез» і «Блондінка» – таку назву дали, бо вона має колір «койот» [відтінок коричневого, який підходить для операцій як у пустельній, так і в лісовій місцевості – ред.]. Робот з бойовим комплектом називається «Джонсонюк». Якщо говорити про час  виготовлення, чотири штуки ми робили три місяці, це фактично власноруч по частинах збирали. А зараз домовилися з підприємствами – одні роблять нам корпус, інші електроніку, на третьому підприємстві збирають докупи. Загалом нам пообіцяли, що промислова спроможність складатиме до 20 роботів на місяць», – розповів В’ячеслав.

Багатофункціональний наземний комплекс D-21

На другій локації тестують роботів з бойовими модулями та роботів, які допомагають дистанційно розміновувати та мінувати територію. Періодично чутно гучні вибухи – це перевіряють роботу бойових комплектів. Частина НРК закінчує свої місії в цьому секторі та переміщується для подальших випробувань на стійкість в русі.

Наталія Кушнерська, керівниця кластера Brave1, пояснює в розмові з AIN.UA, що на платформі наразі переважають роботи, які використовуються для логістичних робіт, бо вони є простішими в конструюванні та застосуванні. Але перевага в тому, що їх дуже швидко можна адаптувати під бойові комплекси. Для цього кластер і проводить тестування, аби познайомити між собою виробників.

До таких універсальних платформ належить D-21, пояснює редакції Вадим Юник, співзасновник ISR Defense. Комплекс щойно успішно виконав завдання, показавши роботу турелі в польових умовах, та за кілька хвилин має бути випробуваний у перевезенні людей та вантажу. 

«Наша платформа багатофункціональна, для керування нею потрібна лише переносна антена, яку може нести військовий, пульт і сам робот. Дальність зв’язку між антеною та роботом – понад чотири кілометри. Якщо територія без перешкод, то дальність зв’язку може досягати шести кілометрів. Все що входить до комплексу разом з пультом є українським виробництвом».

Коли платформа використовується як логістична, вона може перевозити 200-300 кілограмів вантажу. Також вона розкладається до двох метрів в довжину для евакуації поранених. На додачу, верхня частина робота за необхідності трансформується в імпровізовані сидіння, тоді всередину можна покласти вантаж і розмістити близько чотирьох людей. Наразі комплекс тільки планують ставити на серійне виробництво. Для бойового використання НРК потрібно двоє людей, щоб одна переміщалася, та стріляла, а інша коригувала постріли. 

Окремо комплекс має бойовий модуль, тобто дистанційно керовану турель. Коли платформа виконує бойову функцію, вона не має переміщатися по всьому фронту, її закопують в певному місці, що допомагає швидше і безпечніше перезаряджати боєзапас. Це варіація, коли робот ставиться на два колеса з причепом, тоді бойовий модуль можна транспортувати на лінію фронту, захистити від уражень мішками з піском та маскувальними сітками й використовувати в бою.

«Турель приєднали до робота, аби вона була повністю автономною. Тобто військовий може окремо керувати роботом і окремо – бойовим модулем. Дальність враження турелі близько двох кілометрів. Жартома ми називаємо нашу турель Тамарою, а самого робота Робертом, спільного імені у них поки немає, не встигли оформитися як подружжя», – сміється розробник.

Над розробкою такого НРК працювало декілька підприємств: ті що виробляють мотори, ті що займаються електронікою та ті, що збирають все докупи. Ціна одного комплексу складає понад $30 000. Вадим Юник пояснює, собівартість однієї моделі буде відома, коли такі платформи запустяться у масове виробництво. Попередньо в планах розробників оптимізувати всі процеси, аби комплекс був бюджетний наскільки це можливо.

Складність комплексу полягає в тому, що під час руху платформа може рухатися і трястися, але бойовий модуль повинен мати стабілізацію. Наразі платформу тестують на придатність до стрільби в русі: військові захоплюють якийсь об’єкт і дивляться, аби під час руху турель не втрачала приціл з цього об’єкту. Схожу версію турелі торік вже тестували в бойових умовах.

«Також у нас було цікаве тестування зі снайперами: ми поставили мішені на відстань від кілометра до двох і перевіряли влучність турелі й влучність людини – турель виграла. Ми перевіряли скільки набоїв витратять людина і турель аби вразити мішені. На відстані два кілометри турель влучила у мішень з третього пострілу, а снайпер зробив трохи більше пострілів, тому вважайте, що не влучив — бо снайперу після цього треба одразу змінювати позицію, аби його не вирахували. Крім того, у снайпера підготовка до пострілу займає певний час: знайти позицію, вивірити відстань, всі точки, він має зберігати спокій не нервувати, не хотіти їсти або в туалет. А роботу це все байдуже і визначити ціль та підготуватися до пострілу ми можемо вже за хвилин десять, зберігши життя снайперу», – пояснює Юник.

Бойовий робот «Лють»

Ще один НРК, який пройшов тестування на полігоні, – це «Лють». Ще у вересні минулого року анонсували його першу модель. Машина озброєна танковим кулеметом, має камери, що дають огляд в 360° та броню, яка захищає від стрілецької зброї й уламків. Розробник «Люті» Олег (ім’я змінено на прохання героя), ділиться, що він не має військового досвіду, але раніше працював над військовими розробками як інженер. 

Комплекс «Лють», на думку Олега, спеціалізований під бойові задачі: у робота низький центр ваги, бойовий модуль закріплений на самій платформі, і це має певні переваги в бойових умовах. Це вже третя версія такого робота: перший експериментальний зразок створили у квітні минулого року, а у серпні протестували. У минулих версіях робот мав проблеми з прохідністю і з точністю розміщення бойового модуля. 

«Також ми розмістили й закріпили камери, аби мати кращий приціл. Основні переваги такого робота – це висока прохідність. Для цього, наприклад покращили передню підвіску, вона має більшу мобільність [тобто передні колеса можуть легше повертатися – ред.]. Це дозволяє долати більше перешкод та краще пересуватися в багнюці. Швидкість руху робота складає понад 10 кілометрів на годину, асфальтом може бути 12, а дальність відеозв’язку складає до двох кілометрів. За потреби ми можемо поставити дорожчі системи зв’язку, але це буде геть інша ціна всього НРК, тому що модуль зв’язку може коштувати від $100 до $10 000 – $50 000 за комплект», – ділиться Олег.

У найдешевшій версії, яку нам показує Олег, НРК «Лють» коштує $10 000. Ця модифікація виконує єдину задачу – відволікання на себе ворога, вимушення вести по ньому вогонь і здати свої вогневі точки. «Тому розробники намагалися його зробити подешевше, бо він, грубо кажучи, є розхідником», – пояснює Олег.

Паралельно розробники «Люті» проєктують аналогічний, але дорожчий з огляду на технологічні можливості варіант, з покращеним відеозв’язком та гіростабілізацією машини, що дозволить влучніше стріляти. Така версія може коштувати близько $50 000.

«Лють» наразі не стоїть на серійному виробництві, бо це залежить в тому числі від інвестицій у проєкт та від того, чи підпишуть контракт з розробниками. Для запуску десяти таких роботів потрібно близько $225 000. «Наразі ми використовуємо обидва варіанти: чекаємо на контракт і залучаємо приватні інвестиції для тестових моделей» – говорить Олег.

За словами Наталії Кушнерської, близько 20 виробників НРК невдовзі будуть кодифіковані, до кінця літа їх кількість точно має збільшитися до 40, бо на це є запит як від військових, так і у держави.

«Виробники сьогодні мають запит на те, аби створення роботів було контрактним, тобто компанії чекають підтвердження, що у держави є гроші на виробництво. Наразі йдеться про річні контракти. Дуже важко говорити про якісь реальні цифри. Я думаю, якщо станом на 2024 рік ми зможемо поставити на фронт 10 000 українських роботів, то це буде гарним показником».