Цього тижня в Україні з’явився переклад мемуарів дочки Стіва Джобса — Ліси Бреннан-Джобс «Малеча». Це історія однієї із близьких до Джобса людей — дочки, яку він він довго не визнавав, але на чию честь назвав одну з моделей комп’ютера — Apple Lisa.

Співвласник видаництва «Наш Формат» Антон Мартинов розповів у колонці для AIN.UA про перемовини із авторкою.

Ліса — письменниця, побудувала журналістську карʼєру незалежну від постаті батька. У мемуарах вона пише про своє життя, але центральне місце у них, звісно ж, відведено Джобсу.

Для «Нашого Формату» переговори із Лісою Бреннан-Джобс стали одними із найдовших в історії навіть попри досвід ведення перемовин з такими «важковаговиками» як Френсіс Фукуяма, Річард Докінз, Джордан Пітерсон. Потрібно було переконати її видаватися саме у нас, а потім ще тривалий час обговорювати її «особливі» умови. Але давайте по порядку.

Купівля прав

Загалом придбання авторських прав на будь-яку книжку відбувається за аукціонним принципом. Існує два типа аукціонів: торги в декілька турів, коли учасники піднімають ставки на права. Або ж торги в один тур, де відразу перемагає найкраща пропозиція.

Перший варіант — досить тривалий. Другий — швидкий і угода може закритися у найкоротші терміни. В юридичному плані видавцю та агенту потрібно домовитися про кілька основних речей: суму роялті (відсоток авторських виплат), аванс, тривалість контракту і строки видання.

У цьому випадку торги проходили в один тур і мали всі шанси закінчитися швидко. Принаймні так нам здалося. Ми оперативно погодили з агентом всі фінансові моменти і готові були брати проект в роботу. Але не все так просто. На цьому закінчилася прагматична частина переговорів, але почалася емоційна.

Жодних згадок про Джобса

Першою умовою, яку виставила Ліса, було видавництво художньої літератури, яке зможе належним чином перекласти її місцями драматичний текст. Наш портфель на 90% складається із нон-фікшну. Художка не наш основний профіль. Проте в багатьох ситуація головне не кількість, а якість. Це була саме така ситуація. 10% в нашому портфелі — далеко не бульварні романи. Це інтелектуальні бестселери, які прогриміли на Заході. Саме вони допомогли нам переконати Лісу, що наших компетенцій вистачить на її текст.

Друга умова — затвердження перекладача, обкладинки, назви самою авторкою. Процес типовий, але потребує часу.

І останнє — ніде на обкладинці: ані в назві, ані в підзаголовку, не має бути згадки про Стіва Джобса. «Якщо видавництво згодне на ці умови — можемо рухатися далі».

Звісно ж, це погано для маркетингу. Звісно, це не дає чіткого меседжу читачу, але роль видавництва — передати сенси і глибину переживань автора, а не просто вийти на ринок з яскравим заголовком. Тож ми підтвердили згоду.

Історія про назву загалом потребує особливого опису. Досить частою є практика, коли автори затверджують назву перекладів. Але переклад не завжди здійснюється напряму. У деяких випадках назва просто втратить сенс. Тому задача редакційної команди — вибудувати смисловий міст між задумом автора і читачем. Зрозуміти, що заклав автор і передати ідею книжки на рівні тих культурних кодів, які зрозуміє читач. Наступний крок — пояснити автору (який не знає вашої мови), що саме означає перекладена назва і в чому суть адаптації.

В оригіналі назва книжки звучить Small Fry. У дослівному перекладі — мальок, маленька рибка. У фігуральному значенні: неважлива людина.

Сollins Dictionary дає таке визначення:

Small fry is used to refer to someone or something that is considered to be unimportant.

Дослівно цю назву перекласти неможливо. Перші варіанти були: «Невидимка», «Дівчисько». По всім варіантам Ліса та її агенти говорили «Ні». В ході роботи ми зрозуміли, що Ліса в жодному разі не хоче приміряти на себе образ жертви.

Як пояснювала агентка, вираз small fry може бути зневажливим, але коли вживається батьками до дітей — звучить водночас ласкаво. Зрештою ми вийшли на варіант «Малеча». Одне зі значень цього слова — дитинчата тварин. При цьому вживається батьками по відношенню до дітей. Цей варіант і затвердила Ліса.

Як вести переговори із авторами

В цілому ситуація із цією книжкою підвела до важливого висновку: як би ми не хотіли, відділити емоції від бізнесу у креативних індустріях — не завжди можливо. Це актуально для будь-якої сфери, де мова йде про продукт інтелектуальної власності — чи то ІТ, чи то дизайн, чи арт-бізнес. Творцю завжди буде складно «відпускати» свій продукт. Але ситуацію можна максимально раціоналізувати.

Аргументуйте свою позицію

Чим чіткіше і коротше, тим краще. У вас немає двох сторінок А4. Все найважливіше має бути сказано одразу, і це ваша «закадрова» робота дистилювати свої аргументи.

Врахуйте, що ваша контактна особа не завжди та людина, яка має отримати ваш меседж

Між вами і власником інтелектуального продукту може бути менеджер, агент, відділ продажів. Але в кінцевому рахунку левова частка рішення залежатиме не від них. Тому треба зрозуміти типаж медіатора, а головне — розшифрувати болі всіх залучених до процесу. І вже, орієнтуючись у ситуації, формувати свою аргументацію.

Не йдіть у чужий монастир зі своїми правилами

Намагайтеся вловити тональність переписки. Якщо зараз ситуація диктує необхідність обговорити творчі чи емоційні моменти — проявіть емпатію. Навіть якщо звикли до стриманого тону. І навпаки, якщо ви любите ставити смайлики, а ваш візаві — консерватор в переписці — підлаштуйтеся під його тон. Зрештою, від цього залежить успіх угоди.

Автор: Антон Мартинов, співвласник видавництва «Наш Формат».