Роман Хміль – успішний український IT-підприємець. На його рахунку – створення одного з найбільших українських аутсорсерів, компанії GlobalLogic, і робота в топ-менеджменті Ciklum. Крім цього Роман Хміль заснував громадську організацію «Моя дорога» і взяв участь у створенні BrainBasket Foundation. Минулого року Роман Хміль залишив високооплачувану роботу, пішов з IT і став головою департаменту стратегічного розвитку дорожнього господарства та автотранспорту Міністерства інфраструктури під керівництвом міністра Андрія Пивоварського.
Саме Хміля, Пивоварського, їхніх колег із Мінекономрозвитку та ще кількох представників бізнесу, які перейшли у владу, назвали «технократами». Однак не минуло й року, як оптимізм змінився розчаруванням, а Роман Хміль збирається подавати у відставку. В інтерв’ю AIN.UA, Роман Хміль розповів про те, що відбувалося весь цей час, чи вдалося завершити намічені реформи, хто винен у невдачах і що буде далі.
Всі фото: Оля Закревська
Коли Пивоварський подав заяву про відставку, ви теж написали заяву про звільнення?
Офіційно – ні. Я запитав його, коли можна подавати заяву. У нас різна процедура – він подає заяву, а далі голосує парламент. А чиновник подає заяву своєму керівникові. І керівник може її не задовольнити. Тому я запитав його, коли можна йти. Він сказав: «Почекай, потрібно буде передати справи новій команді. Проголосують – і підемо [мається на увазі заява про відставку, подана Пивоварським у грудні – прим.]».
Ви говорили, що зможете щось конкретно говорити після 16 лютого [цього дня відбулося голосування за відставку уряду, однак голосів виявилося недостатньо – прим.]. Чи змінилося щось за цей час?
Так, ситуація суттєво прояснилася: я бачу, як голосували різні депутати від різних фракцій. І для мене це стало одкровенням.
Що саме вас здивувало?
Те, що, судячи з голосування, це або явний «договорняк», або відсутність єдності у фракціях і крах коаліції.
Коли я приходив працювати, я розраховував на те, що в нас є підтримка хоча б однієї гілки влади. Я брав участь у написанні розділу 13 коаліційної угоди, який стосується доріг. По-перше, там було написано, що коаліція готова – навіть зобов’язана – ці зміни підтримувати, і явно виписані реформи дорожнього господарства, які потрібно реалізувати. По-друге, коаліція формує уряд. Відповідно, ми розраховували на те, що необхідні для цього законопроєкти, які вносяться цим урядом, будуть депутатами коаліції голосуватися результативно і досить оперативно. І, якщо є зауваження, обговорюватися конструктивно.
Якщо ні перше, ні друге не спрацює: у цьому уряді технократи прийшли, коли коаліція і попередні міністри не впоралися, Україна де-факто збанкрутувала, Захід дав грошей під роботу технократів, яких запрошували і президент, і прем’єр. І я наївно вважав, що вже точно у нас є підтримка президентської фракції БПП.
За фактом, підтримка дуже ситуативна. Не можу сказати, що її немає… Але зсередини міністерства відчуття, що ми працюємо, як у відомому фільмі «Матриця». Нас атакують з усіх боків: і депутати, і люди прем’єра, і люди президента. Тому що прокуратура, яка не працює, – це ж президентська вертикаль. Та й реформу судової системи так і не розпочато.
Не можна сказати, що все однозначно погано, багато речей підтримуються. Але ось ця ситуативність – коли сьогодні підтримують щось, чого ти взагалі не очікував, а завтра втоплять те, що викликало однозначну підтримку, – ось це біда. Я говорю, зокрема, про закон про децентралізацію доріг (реєстр. №0954), який потрібен усім, але досі не ухвалений Радою.
Я бачив, що цей закон навіть був безпосередньо підтриманий президентом, як терміновий і пріоритетний.
Так, але коли дійшло до голосування в парламенті, голосів не знайшлося. Проєкт щодо децентралізації доріг, що забезпечує реалізацію положень коаліційної угоди, до якого взагалі не було зауважень, навіть не був поставлений на голосування, незважаючи на присутність нашого міністра в залі. Законопроєкт про дорожній фонд під час сигнального голосування набрав 140 голосів із 226 необхідних.
Як ви для себе пояснюєте цю несистемність?
Останні події дали явно зрозуміти: політичної волі до реформ немає. Останній рік роботи в міністерстві ми це відчували, але до кінця не вірили. Думали, що все відразу ідеально не буває, потрібно почекати. Але через рік чи два ти можеш робити висновки. Не за словами, а за фактами.
Справедливі зарплати чиновникам – це було обіцяно протягом півроку. Для проведення цієї реформи прийшов Денис Бродський, HR-директор Platinum Bank. Усі ми пам’ятаємо, що він пішов зі скандалом. Я знаю Дениса особисто, і для мене це стало тривожним дзвінком уже тоді. Але я подумав: може, не спрацювався, держслужба – це зовсім інший світ. Наступна людина прийде і доробить. Сьогодні ми в ситуації, коли «віз і нині там».
Європейські партнери, які виділяли гроші на зарплати чиновникам, нам ставлять запитання: де? Що відбувається? І відповідь на це запитання в тому, що влада відмовляється проводити цю реформу. Адже голодного чиновника контролювати набагато легше. Це прямий саботаж реформи системи держуправління.
Тобто ви дійшли висновку, що влада не зацікавлена в будь-яких реформах і змінах?
Так, за фактом вона цьому активно протидіє.
Рік тому люди, які прийшли до влади – генпрокурор Махніцький, міністри – дуже швидко завалили країну. Було відчуття, що всі це зрозуміли і ось тепер закликають професіоналів в «уряд технократів», щоб, нарешті, взятися за справу.
Рік потому я можу сказати, що в цьому ніхто не був зацікавлений. Нами, як ширмою, завісили те, що відбувається, а «дерибан» продовжився.
Я не звинувачую в цьому особисто Порошенка або Яценюка, точніше, не стверджую, що вони особисто збагачуються або що в них стоїть таке завдання. Але вони не можуть не знати про те, що відбувається в їхньому оточенні. Вони не можуть не знати, що їхні «сірі кардинали» розставляють людей по держпідприємствах. Збитки цих підприємств за минулий рік ви можете подивитися, за фактом кошти цих підприємств вимиваються на фінансування політичних партій і особисте збагачення. А коли ми про це говоримо, відповідають – доведіть. Я звісно можу стати слідчим, але чи є політична Воля це довести? По-моєму, ні.
По суті, ви звинувачуєте президента і прем’єра в покритті корупції?
Я їх звинувачую в тому, що вони завалили свою роботу. Результат їхньої роботи призвів до чергової масштабної політичної та економічної кризи і розчарував людей, які вимагали докорінних змін у країні.
При цьому я не кажу, що в ситуації немає моєї провини. Хлопці з Мінекономрозвитку були успішнішими, напористішими, вони зуміли узгодити з депутатами і продавити законопроєкт про держзакупівлі. Я не зміг провести дорожні законопроєкти. І я не знімаю відповідальності з себе. Я встану і піду, тому що звик відповідати за результати своєї роботи.
Але я хочу сказати, що коли навпроти тебе сидять люди і говорять по фені, прямим текстом погрожують, шантажують і вимагають віддати їм держпідприємства в неформальне управління… і водночас це народні депутати, які прикриваються цим статусом, або довірені люди вищих державних чиновників. Тоді немає впевненості в тому, що наступний за мною професіонал буде успішним. Він наштовхуватиметься на ту саму стіну.
Тобто ви йдете?
Так, якщо не станеться дива, тобто справжнього повного перезавантаження. З моменту заяви Пивоварського про відставку я спостерігаю за тим, що відбувається, вже 2 місяці і не бачу, щоб до наших політиків хоч щось «дійшло». Уряд не пішов у відставку, перевибори Ради навіть не обговорюються. Натомість ситуацію намагаються зам’яти, перезавантажити шляхом політичних домовленостей, перерозподілу партійних квот, своїх кандидатур міністрів тощо. А «ходоки», яким щось потрібно, тим часом продовжують ходити, як ні в чому не бувало.
Ви ж бачите самі, що навіть очевидні речі, на кшталт звільнення генпрокурора, даються дуже важко. Реформа прокуратури провалена – там нічого не змінилося. Генштаб, по-моєму, теж довів свою некомпетентність, але змін немає. Є, звичайно, і плюси – реформа поліції відбулася, я їй тепер довіряю.
А що, якщо після подання заяви про відставку, її не підпишуть?
Це ситуація заручника, у якій ми зараз перебуваємо. Або дайте працювати – або звільняйте. Квіташвілі [міністр охорони здоров’я, подав у відставку в липні 2015 – прим.] перебуває в ній 6 місяців. Пивоварський подав у грудні, і його не голосують.
Фракції кажуть: «Ти добре працював, ми відмовляємося голосувати за твою відставку». На засіданні транспортного комітету Ради нам ставлять двійку, кажуть: «Ви працювали огидно, нічого взагалі хорошого не зробили». А наступного дня телефонують і кажуть: «Вітаємо з тим, що уряд не відправили у відставку, тепер ми продовжимо з вами працювати». Шизофренія.
Добре, приймемо тоді за константу той факт, що ви йдете. Що Роман Хміль встиг зробити за ті 8-9 місяців, поки працювали?
Перше. Я з командою встиг зробити стратегію реформування дорожнього сектору на 3-5 років вперед. Вона розроблялася спільно як нашими, так і європейськими фахівцями використовуючи досвід Литви, Німеччини, Польщі. І всі погодилися, що там написані правильні речі. Залишилося тільки внести зміни в програмні документи Кабміну. Це ми зробимо найближчим часом, далі потрібно брати і швидко реалізовувати цю стратегію.
Друге. Розібравшись із тим, куди нам потрібно бігти, ми визначили, які законодавчі зміни потрібно зробити, і опублікували Дорожню Карту реформ, щоб усі могли слідкувати за прогресом. Лише по дорожньому сектору ми написали понад 5 законопроєктів і близько 20 підзаконних актів, які перебувають на різних стадіях узгодження та ухвалення.
Третє. Півроку ми витратили на те, щоб поміняти кадри – звільнити попереднього голову Укравтодору. Нам це вдалося, але замість того, щоб займатися своєю безпосередньою роботою, я займався слідством. Я збирав матеріали, їздив, копав… Але ж усім було відомо, куди носять валізи грошей, у яких кабінетах ці люди сидять і хто це все «кришує». Чотири місяці ми збирали факти, за результатами нашого розслідування було ініційовано службову перевірку Нацдержслужбою, яка більшість із них підтвердила, і було ухвалено рішення про звільнення. Але! В результаті, людина пішла за власним бажанням. Він не був навіть звільнений за статтею.
Справа, яку ми передали в прокуратуру, лягла «на поличку». Команда, яка її розслідувала, звільнилася. Можете подивитися, хто курирував цю справу в ГПУ із заступників генпрокурора. Це був не Саквалерідзе і не Касько. І це не єдина справа, яку ми передавали в ГПУ. Справи там тонуть, або передаються до суду і «продаються» вже судом. Або суд виносить рішення: півроку умовно. Невідворотного покарання немає. Система побудована так – потрібно вкрасти побільше грошей, щоб потім відкупитися від усіх звинувачень і ще на життя вистачило.
Четверте. Ми займаємося впровадженням тієї нормативки, яку напрацювали. Мало написати закони, треба їх ще змусити працювати. Ключове завдання в дорожній галузі – забезпечити незалежний контроль якості дорожніх робіт і забрати його в Укравтодору. Не буде в нас якості, поки він сам себе контролює. Крім цього, децентралізація дорожнього господарства. Йде інвентаризація в облавтодорах. А там усе заіржавіло, половина вкрадена, половина загубилася. Де архівні документи – теж незрозуміло. І ми робимо тотальну інвентаризацію. За останні 20 років ніхто її не робив. Після чого облавтодори будуть передані на місця разом із дорогами місцевого значення.
Я не буду розповідати про другу частину моєї роботи, це автотранспорт. Я все-таки приходив займатися дорогами і автотранспорт мені дістався «в навантаження». Хоча за фактом я ним займаюся 70% часу і теж зроблено чимало, але це тема окремого інтерв’ю.
Коли ви вступали на посаду, ви озвучували два пункти, які хотіли впровадити: система контролю ваги автомобілів і геоінформаційна система контролю доріг України.
Друге не так важливо, як перше. Це скоріше інструмент для громадськості, щоб контролювати роботу відомства.
Ключова ж проблема, дійсно, – контроль ваги автомобіля. Точніше, навантажень на вісь. Головні вороги дороги – перевага і вода. Від чого псується дорога? Від того, що нею проїжджає машина з навантаженням, на яке дорога не розрахована. Дорога від цього тріскається, а потім іде дощ. Взимку вода в тріщинах замерзла – асфальт здуло – навесні ями. Тобто причина поганих доріг – вантажівки і недофінансування на поточне утримання доріг. Кожні 3-5 років на дорозі потрібно міняти верхній шар асфальту (3-5 см), а в нас за останні 10 років лише ямковий ремонт, який уже не дає жодного результату, крім того, що дорогою можна хоч якось узагалі проїхати. Про безпеку не йдеться.
З того, що встигли зробити у 2015-му році – заборонили рух вантажівок із навантаженнями понад 7 тонн на вісь дорогами місцевого значення, які більше витримувати не в змозі. Також триває створення нової дорожньої інспекції. У неї, як у нову поліцію, зараз за конкурсом набирають нових хлопців. Потрібно також побудувати автоматичні вагові комплекси. Про цей проєкт ми домовилися зі Світовим банком. Гроші виділено, проєкт запущено. На це піде рік-два. Крім цього, для нової інспекції закуповують 70 мобільних вагових комплексів. Це такі мікроавтобуси, які їздитимуть по всій Україні і вибірково перевірятимуть вантажівки на відповідність ваговим нормам.
Також ми суттєво піднімаємо штрафи за перевагу. Раніше було 8500 грн, тепер буде 85 000 і більше. Ще ми розробили і подали на розгляд Кабміну законопроєкт, згідно з яким відповідальність за порушення вагових норм нестиме і водій, і той, хто його завантажував.
А щоб не було хабарів, дорожній інспектор ходитиме з такою ж камерою, як у поліції. Але якщо в поліції вона вмикається-вимикається, то тут вона буде ввімкнена завжди. І в цій камері буде функція авто-розпізнавання номера автомобіля. Якщо інспектор махнув палицею і зупинив авто, відразу визначається номер. Він буде «викидатися» у відкритий доступ в інтернет. Далі, якщо зупинили, обов’язково має бути зважування. Результат зважування з ваг також буде публікуватися в інтернеті. Є порушення – має бути виписано штраф. А СБУ, міністерство і громадськість зможуть стежити за тим, як працює інспектор. Погано працює – звільнили.
Тоді принципове запитання: якщо ви підете, це все буде закінчено?
Безумовно. Поховати це буде дуже складно. Є розуміння, що має бути зроблено. І громадськість, спостерігаючи що відбувається, коригуватиме курс. Єдине, це все можна реалізувати дуже швидко, за рік-два. А можна розтягнути на 5-10 років.
Ви вважаєте, що запустили незворотні процеси?
Це було наше завдання – розвалити старі схеми, щоб повернутися до них було неможливо. До кінця це завдання виконати поки що не вдалося. Тому що все впирається в законодавство, поки закони не проголосовані, нова система не з’явиться. У тому, що система захисту доріг від «перевантаження» з’явиться, я впевнений. Але нова система управління дорожнім господарством, децентралізація, фінансування доріг, незалежний контроль якості – це все поки що не реалізовано, тому що не ухвалено відповідної нормативної бази. І занадто багато впливових людей у країні зацікавлені, щоб наявна система залишилася.
Чим займатиметеся далі? Збираєтеся йти в політику?
Не збираюся. Я не політик. Я підприємець та інженер. Але я хочу жити в Україні, хоча в будь-який час можу зібрати речі й переїхати в Європу або Америку, в якій я вже жив 4 роки й усвідомлено повернувся. Хочу, щоб ні я, ні мої діти не вбилися випадково на якійсь розбитій дорозі. А для цього потрібно змінювати цю країну.
Далі планую знову зайнятися IT-бізнесом, моя мрія – лабораторія дорожніх роботів, які будуть «друкувати» дороги на 3D-принтері. Також планую продовжувати займатися громадською діяльністю у сфері дорожнього господарства. Це те, що я добре розумію і вмію робити.
Уже є якісь пропозиції?
Є. Але я поки що думаю.
А яка у вас зарплата в міністерстві?
Близько 3 500 грн, із преміальними – до 5 000 на місяць. У бізнесі в мене була… у сотні разів більша.
Зазвичай запитують, як допомагає досвід роботи в бізнесі на держслужбі. Я б хотів запитати протилежне – як вам допоможе досвід чиновника в бізнесі, в який ви плануєте повертатися?
Я тут «змужнів» і загартувався. Це точно досвід, який не пройде даремно. Коли в мене був свій бізнес в IT, я старався максимально. Мотивація була величезна. Я працював по 10 годин на день. Реально викладався. Думав, що працювати більше й інтенсивніше не можу. Але в Міністерстві я працюю в 3 рази інтенсивніше, ніж в IT. Ті самі 10-12 годин на день. Я відкрив для себе нову інтенсивність роботи, швидкість ухвалення рішень, необхідність оцінювати картинку на 360 градусів і дуже швидко, роботу в ситуації тотальної війни зі світом, що тебе оточує.
На даний момент у владі близько 5-10% людей, яких називають «вірусом змін». Це ті, хто хочуть зламати стару систему. І щось їм вдається, система дійсно почала кульгати. Але вона всього лише кульгає. Не стікає кров’ю, не на останньому подиху. Це поганий результат. Пішло два роки. Такими темпами шкандибати до світлого майбутнього ми будемо ще довго.
