З 2011 по 2015 рік Олександр Кайданник жив і працював як системний адміністратор і DevOps – від роботи у фізичному дата-центрі, написання дрібних сніпетів і закінчуючи failover-архітектурою для 1kk QPS – наполовину в Амстердамі, наполовину в Дніпрі. У 2015 році я зважився на релокейт до Парижа і почав роботу в b2b-компанії Criteo, яка займається ретаргетингом. З Парижа в липні 2018 року Олександр переїхав до Лондона, щоб працювати у Facebook. В інтерв’ю AIN.UA він розповів про досвід релокейту, порівняв рівень життя в трьох європейських країнах і поділився враженнями від роботи у Facebook.
Дивитися колекцію вакансій ?Релокація на AIN.UA
Релокейт у Париж: що спонукало виїхати?
Відсутність великих, чесних продуктових компаній в Україні та людські мурашники.
Що маєш на увазі під чесними?
Україна здебільшого – це аутсорсинговий бізнес (тобто ти продаєш свій час і за межами продажу часу ти нічого іншого більше не отримуєш). Я хотів працювати в продуктовій компанії, щоб розуміти, що я роблю, щоб бути причетним до результату роботи і розділяти успіх (наприклад, через володіння акціями). У випадку з будь-яким аутсорсом – це просто не варіант. Це перша причина.
Друга – те, з чим я зіткнувся в Дніпрі: навіть якщо в тебе є гроші, це не означає, що в тебе є нормальний рівень життя. Наприклад, із доходом від $300 до $2000 на місяць ти житимеш у тій самій сталінці або панельному будинку. У під’їзді все одно будуть сцяти, на вулицях все одно будуть алкаші, все одно доведеться їздити в маршрутках і купувати підгнилу картоплю в АТБ. І чим це завжди пахне в ліфтах? Наче під ними внизу завжди сміттєвоз.
Від усього цього можна відсторонитися: пересісти з маршрутки в машину, переїхати з панельного будинку в приватний будинок, тобто відгородитися від життя грошима. Але я б не хотів заробляти гроші для того, щоб відгороджуватися від життя. І це було найголовнішим мотиватором.
Важливим було й те, що жити в Дніпрі складно через екологію. З-під крана не можна пити воду, потрібно як в Африці купувати пляшки і тягнути їх додому, що дивно. І навіть якщо пити пристойну воду, митися все одно доведеться якоюсь технічною. Розумна кількість грошей від цього не врятує, тож я вирішив перестати мучитися і йти далі.
Про переїзд до Амстердама
Як ти знайшов роботу в Амстердамі? Коли переїжджав, чи допомагала компанія з документами і житлом?
З Амстердамом було все супертривіально. Я працював тоді в IDE Group, потім пішов у Ciklum, і там потрібно було працювати з нідерландським клієнтом. Офіційно переїзду до Амстердама не було, ми проводили там не більше, ніж дозволяла віза, 90 днів зі 180. Компанія зняла нашій команді гігантський будинок у гарному районі Амстердама. Це було супер.
Що було добре, а що – не дуже в Амстердамі за рівнем життя? Ми провели багато релокейт-інтерв’ю, люди після переїзду іноді не всім задоволені: скаржаться, наприклад, на зміну кухні, на високі податки тощо.
Найголовніше, що змінилося в Амстердамі: навколо мене стали ходити люди з таким самим доходом, як і в мене. В Амстердамі айтішник отримує стільки ж, скільки бухгалтер або лікар. Гігантського розриву за зарплатами умовного програміста і всіх інших, як в Україні, немає.
Про який рівень доходів ідеться?
Від 2000 до 5000 євро на місяць.
Щодо кухні. Різноманітних продуктів у Нідерландах маса. Незвичайним було те, що 2011 року, коли я туди переїхав, більшість магазинів зачинялися о 18:00. Тобто коли я виходив з роботи, я вже не встигав зайти в продуктовий і взяти їжі. Це змушує планувати і закуповуватися більш-менш наперед. Звичайно, якихось продуктів звичних там не було, але це очікувано. Це – 2500 км від України, зрозуміло, що, наприклад, буряк там просто так не купиш. Але в кожному маленькому місті є ринок, на якому можна купити практично все. Сюрпризом стало те, що в морському місті Амстердамі майже не можна купити свіжу рибу. Вони її не їдять. Є тільки дві маленькі крамнички, де риба продається свіжомороженою.
Релокейт у Париж: ціни на оренду, їжу, транспорт
Не дуже добре пам’ятаю це. Оренду за мене платила компанія, на кінець місяця після всіх витрат у мене залишалося 400-500 євро, і це був хороший результат. На той момент, вісім років тому, за 1500 євро можна було зняти квартиру в дуже хорошому центральному районі Амстердама. Двоповерховий будинок на дві спальні в Jordaan коштував близько 2500 євро на місяць.
Про релокейт у Париж і про IT-ринок Франції
Як вийшло так, що ти змінив роботу і країну?
Амстердам – це місто маленьких компаній. Є 2-3 великих, на кшталт Booking.com, всі інші – це 10-15-20 людей, які працюють над якимось маленьким продуктом. Здебільшого потрібні JavaScript Senior’и та розробники мобільних додатків. Я ж спеціалізувався на highload-інженерії, і було не так уже й багато варіантів, де мені можна було як слід розвернутися.
У 2015 мені зробили пропозицію з Criteo – здійснити релокейт у Париж, на той момент компанія коштувала $2,4 млрд (NASDAQ:CRTO), я поспілкувався на інтерв’ю про їхні технічні проблеми та завдання, кар’єрне зростання співробітників, і вирішив рухатися туди просто тому, що там більше можливостей. І я переїхав у листопаді 2015 року.
Тобто, ти хотів не міняти місто проживання, а кар’єрні перспективи?
Так. Потрібно розуміти, що вирватися, наприклад, із Павлограда до Амстердама – це стрибок, а переїхати з Амстердама до Парижа – не така вже й різниця. Все ще чиста вода, безкоштовна медицина, все ще безкоштовна освіта і все ще не ссуть у під’їздах.
Релокейт у Париж: як допомагала компанія
Компанія оплатила весь релокейт і процес оформлення візи. Я виїжджав за Blue card – це програма, яка дозволяє трудову міграцію для професіоналів у межах ЄС. У мене був диплом інженера, 6 або 8 років стажу, за моєю спеціалізацією у Франції було не так вже й багато людей. Мені зробили робочу візу терміном на 3 роки.
Компанія видала мені квартиру в розкішному районі Парижа, Маре, терміном на півроку. Окремий співробітник займався тим, щоб влаштувати мого сина до школи, оформити всі документи в банки та іншою інтеграцією у французьку бюрократію. Саме він допоміг мені знайти житло, яке я орендував відтоді. Також після переїзду мені виділили бухгалтера, який допомагав мені з податками.
Релокейт у Париж. Які документи потрібні
Приблизно так само, як француз робив би це в Україні. Без знання французької мови – шансів нуль. Зі знанням французької мови – досить легко, якщо в тебе є повний гайд, що робити, достатньо гуглити або питати. Можна за кілька десятків чи сотень євро найняти консультанта, який для тебе виробить увесь план чи необхідні кроки.
До слова, отримати французький паспорт – не так складно. Потрібно прожити тут 7 років, скласти іспити з мови, показати, що ти справно платив податки і не порушував ПДР. Скласти іспити з культури (хто прем’єр, про що конституція, за скільки фромаж у Нормандії). І паспорт буде.
Можеш прокоментувати новини про IT-візи до Франції? Що це принесе країні і чи стане простіше українським фахівцям туди переїжджати?
Поступово полегшувати професійну міграцію – це тренд останніх 8 років у Франції і курс нинішнього президента. Зараз поясню в подробицях.
Частина перша. Проблеми на місцевому ринку праці
У французів є особливості на ринку праці.
Наприклад, не можна звільняти людей. Якщо співробітник ходить на роботу тверезий, і намагається робити все, що може, а не все, що від нього хочуть – його дуже дорого звільняти. До останньої реформи у сфері трудового кодексу у разі звільнення «ні за що» або скорочення не було обмеження на компенсацію співробітнику. Вона могла становити суму в кілька років його зарплати.
Поширена практика: людині просто платили і вона не ходила на роботу, щоб просто не заважала. Або давали настільки нудну роботу, що людина йшла сама. Іншими словами, у Франції легше розлучитися з дружиною, ніж звільнити співробітника.
З останньою трудовою реформою процес позбавлення від співробітників полегшили, запровадили ліміт на розмір компенсації під час звільнення, полегшили процедуру банкрутства і скорочень.
Частина друга. Міграція
У Франції є натуральна міграція: жителі різних островів, кількох африканських країн перебираються на постійне проживання до Франції. Вони – теж французи. Чудові хлопці, побіжно розмовляють французькою, вони легко інтегруються, легко знаходять роботу, але серед них не так уже й багато професіоналів будь-якої справи і вони можуть трохи аб’юзити соціальну систему Франції.
Водночас професійна імміграція була ускладнена. Щоб урівноважити такий стан справ, Франція потроху відкривала краник професійної міграції.
До речі, про соціальну систему і підтримку: якщо ти втратив роботу – держава просто повністю бере тебе на поруки, і може виплачувати тобі близько 80% місячної зарплати. Оплачує освіту/перекваліфікацію, може допомогти з оплатою житла. Нікого не кинуть без допомоги. Є навіть приказка: бути щасливим, як бог у Франції.
Франція – про щасливе життя.
Частина третя. Освіта
Історично у Франції завдяки хорошій освіті хороші інженери. Не сініор-JavaScript-розробники, а ті інженери, які проектують літаки/ракети/мости/суперкомп’ютери. Ще у Франції приголомшлива математична школа. Напевно, приблизно половина відомих математиків – французи. У Facebook, Google і ще десятка контор у Франції є офіси з R&D, спрямовані саме на research і математику.
І тут у Франції стався колапс дрібних підприємств. Якщо підприємство зростає інтенсивним шляхом (на своїх ресурсах) – воно просто не може дозволити собі наймати багато місцевих, та й місцеві не надто горять брати участь у чомусь тимчасовому. Середній час роботи на одній роботі у Франції – близько 7 років. Французи рідко змінюють роботу. Місцеві не біжать у черговий стартап, на кшталт лазерної іграшки для котів або штанів для птахів, зважаючи на малі шанси на довгострокову перспективу. Попит породжує пропозицію, і Франція знижує поріг в’їзду профіміграції до рівня JavaScript-синьйорів, щоб забезпечити свій ринок праці.
Релокейт у Париж: нюанси і складнощі в адаптації
Найбільшим каменем спотикання була мова. Французи неохоче говорять із тобою французькою, якщо ти не можеш нею нормально спілкуватися. Про англійську й мови не йде. Перший рік після того, як я зважився на релокейт до Парижа, було дуже важко, відчувалася соціальна ізоляція. Франція – це більш-менш національна держава, і це теж позначалося: спочатку відчувається ставлення як до приїжджого. Справи сильно налагодилися, коли я вивчив мову.
З неочевидного скажу кілька слів про культуру, це важливо. У Кремнієвій долині немає культури, там є ввічливість. У Лондоні її теж мало залишилося, тут британців уже менше третини. У Франції культура є, вона величезна, всюди, і важко зрозуміла без знання мови.
Треба знати, як кусати багет, як різати сир, що трапилося в 1965 і де жив Сартр. Інакше ти – невихований чужинець, незважаючи на iPhone і випрасувану сорочку. Чужинець, який може образити колег сальним жартом, підвищенням голосу або споконвічно східно-європейською звичкою демонструвати домінантність навіть у дрібницях, випробувальний період у Франції не пройде. Його уникатимуть француженки. Йому не підберуть гарний шматок м’яса в місцевій м’ясній крамниці. І устриці продаватимуть удвічі дорожче. Іншими словами, будете їхати до Франції – не будьте мудаками.
Саме тому багато юнаків, які вирішили не вчити мову і культуру, повертаються з Парижа назад у зону екологічного лиха в перший же рік. Ті, хто подужав мову і прожив тут 3-5 років, вчаться вітати м’ясника і консьєржа зі святами за допомогою листівок і вина, і з часом адаптуються.
Мені дуже допомогли курси французької чотири рази на тиждень і вся доступна інформація про французьке кіно і французьку літературу.
Ті, хто успішно адаптувався, часто все одно валять, діставши калькулятор і прикинувши пенсійні перспективи на наступні 40 років.
Ще мене засмучували податки – вони на перший погляд дуже неочевидні.
А можеш детальніше про це розповісти?
До підписання контракту я запитував, скільки податку мені доведеться заплатити. Мені пояснили, що податкове навантаження сильно залежить від досвіду, стажу, сфери роботи, але в середньому варто розраховувати на 25-45% від зарплати.
І тут я отримую свою першу зарплату без 30%. А через якийсь час приходить повідомлення від податкової, що тепер пора б заплатити податок. Це викликало в мені величезний бурхливий дисонанс. Виявилося, що із зарплати платять досить пристойні соціальні виплати, але вони не є податком. А податок, про який я запитував – це податок на дохід, його потрібно платити за попередній рік.
Зараз ця система у Франції перероблена, і з цього року стало як у Лондоні або в Україні: ти вже отримуєш гроші, з яких сплачено всі податки, все цілком.
Релокейт у Париж: зарплати й особливості роботи у французькому IT.
Загалом, зарплати в IT тут – від 45 000 до 150 000 євро на рік. Акції теж дають, але скромно, на суму 20-50 000 євро на рік (ідеться про restricted stock units, RSU) і видають їх, виходячи із середньої вартості на місяць виплати. Обналічити акції можна поступово за 1-4 роки, але видають їх щороку. Інакше кажучи, в середньому, через пару років роботи в корпорації, зарплата зростає на 20-50-70 000 євро на рік). Податок – прогресивний і його сплачують з усього: з продажу, з купівлі, мало не з повітря. Французька модель звучить так: у тебе буде все, крім грошей. Бо навіщо тобі гроші, коли в тебе є все?
Як це виглядає.
Французькі контори з радістю посилатимуть тебе на всі конференції, оплачуватимуть проїзд на роботу, форсуватимуть 35-годинний робочий тиждень і два місяці відпустки на рік. У тебе завжди буде достатньо грошей на вино, сир, туфлі і житло. Але ось тут все і криється. У тебе майже не буде кеша.
Також потрібно розуміти, що працюючи тут, потрібно продовжувати візу кожні 1-2 роки. У цьому бере участь роботодавець. Він може не встигнути допомогти і працівник поїде до себе в похмурий лютий. Якщо ти вже працюєш у Франції, знайти нове місце досить легко. Але, зважаючи на культуру зі звільненнями, головною ксивою при прийомі на роботу є рекомендації. Якщо Жан-Поль зателефонує незнайомому Франсуа, і той йому скаже, що Микола сир ножем не так різав – Жан-Поль Миколу на роботу не візьме.
Ще одна проблема в тому, що у Франції майже не можна назбирати на пенсію, але це я зрозумів уже після того, як зважився на релокейт до Парижа… І щоб отримати державну пенсію, треба махати сапкою 40 років. А ти, наприклад, не хочеш бути 65-річним програмістом, до 55 років тільки-тільки виплатиш іпотеку. Свій бізнес – варіант настільки складний, що про нього намагаються навіть не говорити. Тому я знову задумався про переїзд.
Про життя в Лондоні та роботу у Facebook
Як ти потрапив у Facebook?
Я вів переговори з кількома компаніями, зокрема – Facebook і Google. Мій план був: накопичити достатню кількість грошей на купівлю житла у Франції або де б то не було, і переїхати назад. Тобто все життя жити в Лондоні я в жодному разі не планував.
Вони шукали production-інженера серед тих, хто займається моєю специфікою, а я займався Real-time обробкою даних (Apache Kafka і кілька стрімінгових систем). Я добре в цьому розбирався, часто виступав на тематичних конференціях. Одного разу я був спікером на конференції в Сан-Франциско щодо Apache Kafka, і з цього моменту мене звали і в Google, і в Facebook, і ще в 5 чи 6 інших контор.
Тобто, якщо хочеш потрапити на радари Facebook або Google, потрібно виступати на конференціях за своєю тематикою?
Великі компанії дуже рідко наймають людину просто тому, що вона дуже хороша в JavaScript. Вони навіть не питають, у якій ти технології гарний або на чому ти програмуєш, тому що в процесі роботи доводиться писати код взагалі на всьому. У більшості випадків вони шукають інженерів.
Коли ти кажеш, що вони шукають інженерів, яких фахівців маєш на увазі?
Я б сказав, що інженер у комп’ютерних науках – це людина, яка приблизно розуміє, як працює комп’ютер, і як треба з ним працювати. Повелителі VM, браузерів, майстри Однієї Мови та інші аутсорсингові самураї можуть не знадобитися. У багатьох великих компаніях більшість інструментів – свої. Навіть мови програмування.
Можеш розповісти про співбесіду у Facebook?
Майже у всіх великих технологічних компаніях для кандидатів інтерв’ю виглядає приблизно однаково. Спочатку телефонує НR і ставить величезну кількість простих і зрозумілих запитань. Наприклад, коли телефонують хлопці з Google, вони просто порівнюють написане в резюме з тим, що ти насправді знаєш. Вони можуть запитати: «Скажи приблизно, скільки буде 2 у 26 ступені?», і ти маєш дати відповідь із певною точністю. Якщо ти працював із даними, то ти зможеш уявити, якого роду або якого розміру це число.
Тобі ставлять багато технічних запитань, на які, не працюючи в цій сфері, відповіді знати не будеш. Після першого скринінгу проводять 2-3 віддалених інтерв’ю, які, як правило, присвячені програмуванню, алгоритмам, проєктуванню систем і комп’ютерним системам.
Потім організовують інсайд-інтерв’ю вже в офісі компанії. За день таких інтерв’ю може бути до п’яти, далі всі, хто з тобою спілкувався, пишуть фідбек і за внутрішніми алгоритмами компанії вирішують, підходиш ти чи ні.
Я б сказав, що книга Cracking the coding interview, написана однією з колишніх співробітниць Google, дуже допомагає підготуватися до таких співбесід.
Розкажи про переїзд і життя в Лондоні? Можеш порівняти з життям у Парижі та Амстердамі?
Порівнювати ці міста і країни можна лише дуже суб’єктивно. Хоча б тому, що Амстердам 2011 року – зовсім не такий, як зараз. У Парижі після терактів досі стоїть охорона на входах до всіх магазинів і перевіряє сумки. У Лондоні божеволіють з приводу Брекзиту. Та й узагалі, з 2011 року не залишилося і того мене.
Тож розповім про відчуття.
Амстердам мені здавався дуже спокійним. Весь амстердамський чад акуратно сконцентрований у кількох туристичних кварталах, за межами яких триває звичайнісіньке життя. Там можна було не вчити мову, тому що всі навколо розмовляють англійською досить вільно, і як правило – краще за тебе. В Амстердамі я дізнався, що:
- Можна жити за 150 км від офісу і просто ганяти на роботу потягом.
- Покупку хорошого м’яса потрібно планувати.
- Парковка може коштувати 5 євро на годину і це – не жарти.
- Ваші MasterCard і Visa безпорадні в супермаркетах (хоча з цим стало трохи краще).
- Велосипеди приходять і йдуть. Здебільшого, йдуть.
- У барі пиво в склянці для соку, за ціною за пінту
- Куди б ви не йшли – в обличчя буде дути вологий вітер.
- По снігу можна катати на велосипеді.
- Сонце – така рідкість, що можна забити цього дня на роботу.
- Жити доведеться в соціальній бульбашці з іммігрантів і колег.
- Потрібно планувати покупки, доходи, витрати на півроку вперед.
Амстердам був зрозумілим і доступним. Можна було сміливо обґрунтовуватися там, збирати на жигуль і ростити кущ. На той момент я вже обзавівся сім’єю, і бажання чогось більшого, помножене на внутрішнє питання «І це все?» змусили рухатися далі.
На часовому відрізку між двома компаніями ми витратили майже всі накопичені гроші (це було легко). І переселилися до Парижа з кількома сотнями в кишені, та ще й дощової осені.
Перші кілька місяців після релокейту в Париж були сповнені стресу. Озираючись назад, я думаю, причиною стресу був брак мови і довіри оточуючим. Але досить швидко ми втягнулися і дізналися що:
- Багет багету ворожнечу.
- Мова – ключ до культури.
- Усі правила, закони і регуляції – все pas grave (несерйозно, некритично).
- Усі правила, закони і регуляції, які можуть вас негативно зачепити – c’est grave.
- Немає в Україні та Нідерландах жодної бюрократії (порівняно з Францією).
- Дізнався, що таке апелласьон. І що їх тут – майже п’ять сотень. Розумно розподіляйте сили. Плануйте.
- Квитки в кінотеатри і невеликі театри – без місць. Хто довше постояв у черзі, у того місця кращі.
- Ваш колега може виявитися велогонщиком, ралістом, пілотом, розмовляти 8-ма мовами, аристократом, автором IPv6, сироваром, сироваром, взагалі ким завгодно. Усе тому що робота – просто робота, і крім неї є життя, і його треба жити.
- Платити паперовими чеками – дуже зручно.
- 2 місяці відпустки на рік прогуляти складніше, ніж могло б здатися.
- У серпні всі – у відпустці. На ресторанах, кафе і магазинах так і буде висіти напис: ми у відпустці до кінця серпня.
- Нульова толерантність до соціальної несправедливості.
- Ваш м’ясник і булочник – ключ до місцевого ком’юніті.
- Вулиці здебільшого – для безцільних приємних прогулянок.
Ще через 3 роки ми перебралися в Лондон. Серйозних причин, крім пропозиції по роботі, особливо не було, здавалося, що більше заощадимо, плюс дізнаємося ще одну культуру. Основні враження за 8 місяців:
- Вартість проїзду може бути причиною нікуди не йти. Гості можуть просто не приїхати.
- Кількість людей на вулиці може бути причиною нікуди не йти.
- Ввічливістю можна замінити культуру.
- Касковий ель – просто супер.
- У метро не можна говорити, дивитися теж не можна. Нічого не можна, їдь собі спокійно.
- У ходу методологія visa driven development. Втратив роботу – втратив візу.
- У Франції була моторошна бюрократія.
- На держслужбі, у страховій, у госпіталі може працювати людина, яка говорить англійською гірше за тебе.
- Паперова преса – «живіша за живих».
- Місцевих майже немає, усі такі самі, як і ти.
- Дикі лисиці замість диких собак навіть у центрі міста. Папуги замість горобців. У парку олень може наступити на ногу. Але голуби на місці.
- У Нідерландах була гарна погода.
- Школи для дітей і справді – просто супер.
Поки що так.
Як працювати у Facebook? Чим там займаєшся?
Facebook ─ дуже великий, і всім там працюється по-різному. Для мене головною відмінністю з моїм попереднім досвідом виявилася дуже індивідуальна робота. Як правило, ти працюєш над своїми особистими проектами, за які ти і будеш відповідати.
Тут не в ходу командна робота, ніякого аджайлу або скраму, ти займаєшся самоорганізацією і своєю роботою, своїми проєктами. Водночас команда може самоорганізуватися і використовувати будь-яку зі зручних методологій, все дуже гнучко, і про все можна спробувати домовитися.
Такий індивідуалізм хороший тим, що ти повністю сконцентрований, ніхто не переключає твою увагу, поганий – рівно з тих самих причин. Усі інші теж сконцентровані на своїх справах. Щоб отримати допомогу, потрібно докласти зусиль. Інші можуть, але не повинні тобі допомагати, у всіх ─ різні цілі, і потрібно переконувати і взаємодіяти. Це може і дратувати, і розвивати. Є величезна кількість інтровертів, яким саме такий режим роботи подобається: за півроку до них із розмовами звернуться тричі, решту часу вони проведуть начебто в шкаралупі, вирішуючи всі проблеми самотужки.
Тут немає гучних корпоративних гучних вечірок, як і марнотратства: ми не можемо за рахунок компанії поїхати на 2 тижні «на конференцію» на Балі; немає такої відпустки, як у Франції; у нас немає ліміту робочих годин, ми працюємо стільки, скільки треба, щоб закінчити свій проєкт, буває менше, ніж зазвичай, буває ─ більше. Тож Facebook і лондонський офіс зокрема ─ це для тих, хто може і хоче багато працювати.
Чи можеш озвучувати вилку за зарплатами? На Glassdoor правильні цифри?
Не можу. Але можу сказати, що в інтернеті з цього приводу пишуть правду. Ще є величезна різниця оплати праці в Європі та Штатах. Наскільки я знаю, всі IT-гіганти в Долині, або Сіетлі, або Лондоні платять співробітникам ринкову зарплату. Тобто зарплата співробітників однієї компанії в Європі та Штатах може сильно відрізнятися, навіть удвічі всередині однієї розподіленої світом команди.
За останній рік Facebook не раз опинявся в центрі конфліктів. Чи позначилося на роботі?
Не можу це коментувати.
Чи є якісь обмеження у зв’язку з місцем твоєї роботи? Наприклад, у тебе профіль на Facebook закритий…
Нічого незвичайного. Як і в більшості компаній, я не можу коментувати публічно якісь внутрішні справи і представляти мою точку зору як точку зору компанії без узгодження. Такі обмеження є всюди, це нормально.
Як оцінюєш загалом роботу у Facebook, чи збираєшся змінювати роботу? Які плани загалом?
Працювати тут нелегко. Але дуже мотивує величезна кількість надталановитих людей навколо. Ще я тепер став розуміти всі ці заголовки «вихідці з Х заснували Y”: з таким індивідуальним підходом до роботи виробляються чудові підприємницькі навички. Про зміну роботи або країни поки не думаю всерйоз, але водночас дуже сумую за Францією. Тож може рано чи пізно повернемося назад.
