Сергій Горобець, творець Booba і Rattiс, які дивляться по всьому світу: «Багато хто не знає, що це український мультик»

Сергій Горобець – український 3D-аніматор-самоучка. Він – автор популярного мультиплікаційного персонажа Буба, якого знають у всьому світі, але сьогодні його головний проєкт – популярний 3D-мульсеріал Rattiс mini.

Сергій починав кар’єру наприкінці 90-х, коли такої спеціальності як 3D-анімація просто не існувало. Він вивчав її за часів, коли інтернету в Україні ще не було, а комп’ютери були предметом розкоші. На одному з перших проєктів у трудову книжку Сергія записали як «художник-лялькар», бо це було найближче до того, чим він займався.

Редакторка AIN.UA, якій мультики Сергія врятували відпустку з 2-річною дитиною, поговорила про його шлях у 3D-анімацію, про Бубубу, Раттіка і складнощі, з якими стикається незалежний мультиплікатор в Україні.

---

Мрія про 3D

Коли я побачив першу короткометражку Pixar – я одразу закохався у 3D-анімацію. І вирішив, що хочу робити мультики. Але такої спеціальності в українських вишах не існувало, інформатика та обчислювальна техніка – це було найближче до 3D. Тому після школи я планував вступати до КПІ на програміста.

Це були лихі 90-ті, і в СРСР, що розвалювався, якраз почалася криза. Люди сиділи без зарплати, замість грошей давали продукцію заводів, на яких вони працювали. А в мене сім’я: мама, бабуся і сестра – я один чоловік.

Сестра пішла вчитися в інститут, бабуся на пенсії, мама на фабриці працювала, капці робила. Цими капцями їй зарплату і платили, і ми продавали їх, кому могли. Я забрав документи і пішов працювати.

Мені ще пощастило – знайомий працював у Кабінеті Міністрів водієм, і мене туди за його протекцією взяли учнем автослюсаря. Там я побачив інший світ. Поки люди годинами стояли в черзі за ковбасою – і не за улюбленою, а хоч якоюсь, – там, у Кабміні, все було. Яка хочеш ковбаса. Для мене це був шок.

Як вчити 3D, коли немає інтернету і навіть комп’ютера

Я багато де попрацював і так і не пішов вчитися в університет. Тож вищої освіти в мене немає.

Я продовжував мріяти про анімацію, тому вирішив вчитися самостійно. А як? Це був 93-94 рік, інтернету тоді не було ще, і літератури за фахом – теж. Комп’ютера в мене не було – вони тоді взагалі мало в кого були, дуже дорого.

Я поїхав на Петрівку, якимось дивом знайшов там книжку з 3D англійською мовою, купив її. А англійської-то я не знав.

Напросився до знайомого, у якого був комп’ютер, повчитися, поки він на роботі. Щодня через усе місто їздив до нього на 8 ранку, щоб весь день сидіти з цією книжкою за його комп’ютером, поки він не повернеться з роботи. Так я вчив 3D і паралельно англійську.

Сьогодні до нас часто приходять люди і кажуть, мовляв, готовий вчитися, тільки візьміть! А я кажу: у чому проблема? Вчіться і приходьте. Зараз у всіх є комп’ютери, інтернет, YouTube – вчися не хочу. Немає сенсу йти в інститут і 5 років там сидіти – за кілька місяців можна все, що потрібно вивчити.

Перша робота

Коли я вчив 3D, я не знав, чи треба це комусь і чи зможу я на цьому заробляти – мені просто хотілося цим займатися. Але потім, уже маючи певні навички, я почав писати на різні телеканали – а раптом комусь потрібен 3D-шник, який вміє щось робити.

На «1+1» (це було ще за Роднянського – ред.) був потрібен дизайнер, який знає 3D. Мене взяли туди на випробувальний термін, і я півроку пропрацював взагалі без зарплати. Цілодобово сидів там, навчався, арт-директорка навіть просила охоронця виганяти мене, тому що я додому не їхав – практично жив там.

Але телебачення – це не мій напрямок, там більше дизайн, 3D-мультики там нікому не потрібні. Тому я став шукати компанії, які робили комп’ютерні ігри та якісь анімації.

Влаштувався в компанію, яка націлилася зробити 3D-мультфільм на повний метр на інвестиції «Держкіно». Там я займався рендером, розписував виробничий процес до цього мультфільму. А потім зрозумів, що це просто дерибан грошей і начальство не дуже-то й зацікавлене зробити в реальності цей мультфільм.

Власний мультик

Я вирішив зробити свій проєкт. Придумав персонажа Бубу, придумав сюжети. Залишалося знайти фінансування.

Річ у тім, що 3D саме по собі дуже дороге. Тому 3D-мультиків робиться мало. Одна хвилина такого мультика, як «Раттік», у виробництві може коштувати приблизно $5000.

Усе залежить від складності. Зробити анімацію персонажа – одна ціна, а якщо їх уже два – роботи одразу вдвічі більше. Плюс оточення – воно також має рухатися узгоджено з персонажем, це купа об’єктів, кожен з яких – окремий пласт роботи.

Флеш робиться набагато швидше і дешевше разів у 10. Якщо на одну серію про Раттіка йде 2-3 тижні, то на флеші її можна зробити за кілька днів. Тому в основному всі роблять мультики на флеш.

Кому я тільки не писав – ніхто навіть не відповів. Єдині, хто відгукнувся – Divan.TV. Вони сказали, що грошей у них немає, але запропонували безкоштовно нас пропіарити, а натомість отримати право на перший показ. Але я відмовився – мені потрібен був інвестор, а не піар.

Хотіли спробувати Kickstarter, але там потрібно було бути резидентом США, щоб отримати зібрані гроші. У нас у США нікого не було, і ми їх дуже довго вмовляли нас пропустити хоча б просто попіаритися на платформі. Нарешті вони зглянулися і по великому секрету пропустили наш проєкт за умови, що виводити за нього збори ми не будемо.

Kickstarter тоді був у тренді. Я зробив невелику рекламу цієї кампанії, навіть на AIN.UA замітка вийшла. І це спрацювало – нас помітили інвестори з Москви.

Бізнес «по-російськи»

У 2013 році, ще до Революції Гідності, інвестори приїхали до Києва, ми домовилися зробити перші 5 серій по 2,5 хвилини приблизно за $10 000 кожна. Це була занижена ціна, я на це пішов, щоб проєкт у принципі став реальністю. Потім вони погодилися профінансувати весь перший сезон «Буби» і після того, як він окупиться, виплачувати мені 10% роялті з прибутку.

На цих умовах створили в Києві студію 3D Sparrow. Я ж Горобець – це англійською Sparrow. Зняли маленький офіс, набрали людей.

Зараз у мене офісу немає – усі співробітники працюють віддалено, як їм подобається – хоч удень, хоч уночі. Тому що «Раттік» – це повністю мій проєкт. І я можу дозволити собі затягнути серію на 3-5 днів. А на «Бубі» у мене були зобов’язання йти чітко за графіком. Тому мені потрібно було контролювати процес.

Коли почалася Революція, я востаннє поїхав до Москви, де мені сказали, що переносять виробництво «Буби» повністю в Росію. Мені запропонували переїхати, щоб продовжити працювати над проєктом, але я відмовився.

На Бубу у мене оформлено авторське право, і я досі вважаюся автором. Але роялті мені так жодного разу і не заплатили. 3D Sparrow – непублічна компанія, і я не можу напевно знати, чи окупився вже мультфільм. Його багато кому продали, але і в його створення та просування інвестували величезні гроші.

Але знаєте, я жодного дня не шкодую про те, що сталося з «Бубою». Так, мені не заплатили грошей, віджали сайт, мій мультик, навіть моє ім’я – але є і плюси. Якби завдяки їхнім грошам ми тоді не запустили «Бубу», може, зараз не було б і Раттіка.

Поки ми робили «Бубу», я багато чого навчився, побачив мету і потім зміг зробити новий проєкт – уже власними силами. «Раттик» сьогодні виходить під копірайтом Serhii Horobets.

Народження Раттіка

«Раттік» як проєкт народився у 2014 році. Після історії з Бубою я вирішив, що хочу власний мультик, у який ніхто не лізтиме. І зважився вкласти в нього все, що в мене було.

За час роботи над Бубою я накопичив трохи грошей і запустили проєкт «Раттік». Паралельно я підробляв на фрілансі і всі зароблені гроші теж вкладав у «Раттіка».

Таким чином ми зробили перший сезон мультфільму. На це пішло три роки виробництва.

Спочатку я планував робити двохвилинні серії, але потім порахував бухгалтерію і зрозумів, що для мене це дорогувато. Тому вирішив перейти на 30-секундний формат. Такі епізоди дешевше і швидше робляться.

У 2016-му почав викладати на YouTube, а в 2017-му потихеньку монетизувати. Тільки за рахунок YouTube я вже відбив близько 65% того, що вклав у «Раттіка» за чотири роки.

На відміну від «Буби», проєкт «Раттік» – мінімальний. Більшу частину роботи – відсотків 60-70 – робимо я і мій друг. Євген Костенко разом зі мною придумує серії, моделює, сетапить, малює текстури, контролює виробничий процес. На кшталт мого заступника, «правої руки».

Завдяки цьому я сильно економлю. За решту 30% плачу фрілансерам із власної кишені. Офісу в нас немає, співробітники працюють із дому.

Штат невеликий, усього 5 осіб разом зі мною:

• художник, який малює аніматики,
• аніматор це все оживляє,
• звукорежисер, який пише музику й озвучує Раттіка,
• я і Євген робимо все інше – пишемо сюжети, створюємо моделі об’єктів, рендеруємо, сетапимо, текстуруємо, стежимо за процесом.

Усі сидять у різних місцях. Звуковик у нас із Мінська, хоче в Київ перебиратися. Усі інші – з України, різних міст і сіл.

Просування«Раттіка»

Мене часто запитували, чому у вас так мало переглядів, підписників. Тому що ми взагалі не давали рекламу – просто грошей на неї не було, а вкладати в рекламу «по чуть-чуть» абсолютно марно. Щоб був ефект, має бути нормальне співвідношення переглядів до кількості грошей. Я так не можу.

Якщо у мене лежать гроші, я краще вкладу їх у нову серію, ніж у рекламу. Серія нікуди не дінеться, а ефект від реклами може бути, а може й не бути.

Я знаю один український канал, який теж дитячі мультики робив – вони за п’ять місяців близько $60 000 вкинули в рекламу. На мультик приблизно стільки ж витратили. За моїми підрахунками, сумарно близько $150 000 вклали в це все за рік.

Так вони набрали собі близько 60 000-70 000 передплатників – майже стільки ж, скільки у нас. А переглядів у них було по 800 на день. Питання, де ці їхні 60 000 передплатників і чому в них лише 800 переглядів на день?

Коли гроші закінчилися й інвестори сказали «не бачимо потенціалу», вони просто все зупинили, і буквально за тиждень перегляди впали ледь не в нуль.

У Раттіка сьогодні понад 90 000 підписників, а переглядів – у середньому по 50 000 на день.

Буває по-різному, звісно. Влітку більше дивляться, восени менше. Іноді 300 000 на день, а бувало, що й до півмільйона доходило.

Сьогодні у нас 60+ млн переглядів. Але це все органіка, без реклами. Не так уже й мало, правда?

Допомога від «Буби»

Мені іноді кажуть, що ми «злизали» Раттіка з Буби. Це несправедливо: як я можу «злизати» з персонажа, якого сам і придумав? На жаль, не всі про це знають. Це мій стиль персонажів, і, дійсно, він доволі впізнаваний.

Ще коли 2013 року я запускав Kickstarter-кампанію, у мене були опрацьовані сюжети, які москвичі потім забракували. Вони так і не увійшли в серію про Бубу, зате потім я зміг втілити їх у «Раттіку».

YouTube і Google якось своїми алгоритмами поєднав ці два мультфільми. Вони схожі за стилістикою та анімацією, і там і там автор – я. У підсумку коли ви починаєте набирати в різних пошукових системах «Буба», «Раттік» підтягується автоматично. І трафік із «Буби» йде на «Раттіка». Виходить, ті мільйони, які москвичі вкинули в рекламу «Буби», частково і на мене працюють.

Це впливає і на географію переглядів. На першому місці з великим відривом – Росія, на другому США, Україна лише на третьому. Потім іде Бразилія, В’єтнам, Казахстан, Індонезія. Взагалі список країн величезний – Раттіка скрізь дивляться, він універсальний. Там немає діалогів якоюсь певною мовою – тільки музика.

Нас часто запитують, чому все англійською мовою, зокрема YouTube. Багато хто навіть не здогадується, що це – український мультик. Насправді, спочатку він був українською, але коли почалася війна, у коментарях під дитячим мультиком вибухнув срач на політичну тему. Коли я все прописав англійською і поставив країну США – коментарі писати перестали.

Загалом, я вже зрозумів, що мене цей Буба по життю буде переслідувати. Я проти нього нічого не маю, справа не в Бубі, справа в людях. Залишився осад від цих москвичів. 

Монетизація та продажі

На YouTube Раттік монетизується з 2017 року. Другий потік доходу – з продажу ліцензій на покази. Ексклюзивні ліцензії коштують по-різному, все залежить від країни, кількості років на ліцензію, можливостей покупця. Ціни можуть бути від $5000 до $50 000.

Продавати ліцензії ми почали тільки 2020 року, тому рано говорити, що приносить більше грошей.

• В Україні ексклюзивну ліцензію на телепоказ ми продали на український дитячий канал «Плюс Плюс». Вони кажуть, що статистика переглядів дуже хороша.
• Інтернет-ліцензію продали онлайн-кінотеатру «Окко».
• Китайці купили ексклюзив на все, зокрема мерч. За роялті ми від них ще жодної копійки не отримали. Перший контракт тільки цього року почне працювати.
• Малайзійці купили ексклюзивну ліцензію на всю територію Малайзії.
• Також ведемо переговори в Туреччині, Греції, Австралії та Норвегії з продажу інтернет-ліцензії.

На Європейський ринок поки що вийти не вийшло. Наприклад, німці нам сказали, мовляв, мультик у вас кльовий, але нам не подобається, що Раттік постійно програє наприкінці, а в нас канал повчально-пізнавальний, тому Раттік нам не підходить. А Американський ринок – дуже складний. Було б чудово пробитися на Netflix.

COVID-19 проти Раттіка

Коронавірус нам, звісно, зіпсував продажі. У 2019 році багато хто хотів купити «Раттіка», але я не продавав – хотів закінчити перший сезон. У 2020 році нарешті зважився, знайшов дистриб’юторів. І тут почалося. Через кризу всі різко затиснули бюджети. Тільки до осені попит почав оживати.

Крім того, левову частку продажів дають фестивалі на кшталт Каннських левів. На них з’їжджаються дилери і байєри, дивляться, домовляються. Мені постійно пишуть: «А ви будете на фестивалі? Давайте там зустрінемося, поговоримо, підпишемо”… Але через коронавірус 2020-го року всі фестивалі скасували або перейшли в онлайн, а це теж не дуже добре.

Плюс 2020 року YouTube підклав свиню новими правилами для дитячого контенту: заборонили коментарі, спонсорство, а найстрашніше – урізали рекламу. Ще рік тому Раттік приносив хороший дохід, але зараз монетизація в дитячому сегменті YouTube стала приносити менше доходу. Раніше дитячі канали заробляли так само, як і звичайні YouTube-канали – зараз дохід впав у 3-5 разів. Через це багато дитячих каналів на YouTube перестали взагалі робити мультики – зовсім невигідно стало.

Сьогодні монетизація з YouTube для нас – це гроші «для підтримки штанів». З продажу ліцензій на показ ми сподіваємося відбити свої вкладення. Зараз ми вже робимо 2 сезон на 60 серій і плануємо третій – ще на 60. А ще хочу зробити серіальчик про українське село. Я виношував цю ідею дуже довго.

Тому ми весь час шукаємо інвесторів. Хоч практика з москвичами і показала, що спокійніше робити самому, але без фінансової підтримки на нові проєкти мені зараз не обійтися – один я не потягну. На жаль, в Україні мультики нікого не цікавлять. Скільки не стукав ні з Бубою, ні з Раттіком – скрізь тиша.