Святослав Холод зі Львова до повномасштабного вторгнення працював гейм-дизайнером в Snap, викладав у Projector, подорожував. Але в перші дні війни подався на фронт, і хоча до цього не мав жодного військового досвіду, швидко став у стрій, брав участь у боях за Ірпінь, воював на Запоріжжі і продовжує боронити державу там, де потрібний сьогодні.
За три місяці Святослав змінив кілька військових спеціальностей: починав як піхотинець, а наразі працює в славетній українській артилерії. В інтервʼю редактору AIN.UA Святослав розповів, чому досвідчений гейм-дизайнер не вагаючись взявся до зброї і як воює з окупантами у складі ССО «Азов Київ».
Я завжди мріяв робити ігри
Починав з настільних. У мене художня освіта, я оцифрував свої навички і починав карʼєру як 2D-художник. Потім перейшов в гейм-дизайн, тому що створювати концепти ігор мені було цікавіше, ніж просто малювати ілюстрації.
У мене дуже різний досвід. Я займався як створенням ігор, так і напрацюванням контенту для ігор, які вже доступні на ринку, механіками утримування гравця, інтерактивною рекламою, створенням AR-продуктів тощо. Я працював у багатьох компаніях, деякі були маленькими стартапами, також у великих корпораціях. Серед них Gameloft, Innovecs, Iron Source. Зараз працюю у Snap Chat.
Для розуміння, гейм-дизайн не повʼязаний з візуальною частиною. Звичайно, гейм-дизайнер може малювати якісь мокапи чи приймати участь у виборі арт-стилю гри, але по суті це розробка самої ідеї, всесвіту, ігрових механік, аналізу ринку та подальшого просування гри на ринку.
Тобто, хоча тут і є слово «дизайн», гейм-дизайн не повʼязаний з мистецтвом – це робота саме над продуктом з точки зору бізнесу.
Це гейміфікація, елементи якої можуть бути у будь-якій сфері, не лише в сфері розробки ігор. Це механіки, які утримують увагу користувача, приносять якесь задоволення, емоції. Тому гейміфікація може бути присутня і в навчальних проектах, і банківських продуктах – будь де.
У Snap є два офіси в Україні – головний в Одесі, і ще один у Києві. Я віддалено працюю в київському офісі, живу у Львові. І це достатньо цікавий досвід, тому що тут я маю змогу працювати безпосередньо з AR-технологіями, віртуальною реальністю, це реально технології майбутнього. Я ще ніколи до цього не був у складі команди R&D, де я можу замовляти технології, яких ще не існує або вони слабко розроблені. Наприклад, мені потрібно, щоб у мене з руки через телефон вилітала якась блискавка, яка розбивається об стіну. Тобто, ця блискавка знає, де стіна, розбивається на якийсь спецефект, який зчитується по поверхні стіни. Дуже круто.
Перший бойовий досвід я отримав в Ірпені
23 лютого мій день народження. Я саме був у відрядженні в Одесі, далеко від дому, близьких та рідних. Тому з початком повномасштабного вторгнення я з Одеси поїхав у Львів, а потім пробивався на Київ, тому що це була хіба не єдина точка, куди можна було більш менш безпечно добратися машиною. В перші дні це було максимально складно, було незрозуміло, як безпечніше доїхати, деякі траси обстрілювались, частина були заблоковані. На передмісті Києва саме точилися бої, і я був переконаний, що у битві за Київ саме вирішується подальша доля України.
До складу ССО «Азов Київ» я потрапив по рекомендації. У перші дні вимоги до кандидатів були менш високі, ніж зараз.
Рішення піти на фронт було спонтанне, і звісно компанія мене підтримала. Як морально, так і фінансово. Війна дуже прожерлива – починаючи від палива і закінчуючи якимись засобами особистої гігієни – це все необхідно у великій кількості, і це постійно закінчується. Я деколи купую елементи екіпу за свої кошти, наприклад, спеціальні накладки на автомат, які коштують 3000 грн. Умовно, щоб купити їх на двадцятьох побратимів, сума виходить вже величенька, хоча, давалося б, це невеличкий елемент бойової кастомізації.
Для мене піти воювати означає захищати себе, своїх близьких в першу чергу. Якщо дивитись більш загально, то це – захист цивілізації. Це може звучати занадто патетично, але є інституції, які важливі для мене, такі як демократія і свобода. Для мене це не пустий звук, це речі, за які на мою думку варто воювати.
У мене не було жодного досвіду чи військових навичок до повномасштабного вторгнення. Хоча я дуже активна людина, багато подорожую, займаюсь історичною реконструкцією, що в принципі дає уявлення про мілітаристику різних часів. Після вступу в ССО «Азов» я отримав безпосередньо бойовий досвід: був на бойових задачах під Ірпенем, також на Запорізькому напрямку.
В свій перший бій я був скоріше дезорієнтований, ніж наляканий
Але з кожним новим завданням зʼявляється все більше розуміння, що відбувається і що треба робити. Знання, комунікація і досвід дають орієнтацію на полі бою, розуміння про рівень небезпеки. Тому що не кожен вибух або бойова ситуація несуть однакову загрозу – щось більше небезпечне, щось менше.
За три з половиною місяці повномасштабної війни я змінив свою військову спеціальність і по змісту, і по обставинам. Спочатку я пішов як піхотинець і навчався взаємодіяти, як піхотна одиниця, а зараз я – артилерист, командир гармати у складі ССО «Азов Київ».
Загалом це повʼязано з внутрішніми процесами, з іншого боку, я сам по натурі трохи невгамовний. Мені хотілося отримати якусь нову спеціалізацію, вивчити якусь додаткову техніку, освоїти якусь нову зброю, а не обмежуватися автоматом і риттям окопів. Чим довше я тут знаходжуся, тим більше я вчусь. Дізнаюсь, які є роди військ, як вони між собою взаємодіють, як це можна використати в бою.
Умовно кажучи, я збільшував свій вплив на полі бою. Тому що піхота, хоч вона й найбільш багаточисельна – вона не може нанести значного збитку ворогу. І тим не менш, вміти поводитись зі стрілецькою зброєю і знати тактику важливо для будь-якого військового спеціаліста. Танк може зламатися, і боєць буде змушений виживати без атрибутів свого основного профілю і взаємодіяти з іншими учасниками на полі бою.
Більше за все ураження наносить артилерія, тому я поступово рухався у цьому напрямку. Наприклад, міномети, з якими я працював, стріляють на 2-2,5 км (хоча є звичайно більш потужні, які стріляють до 4-5 км). Але артилерія бʼє набагато далі.
Взагалі на опанування військової спеціалізації потрібно багато часу, але зараз умови трохи не ті, доводиться швидко вчитися. І ми витрачаємо максимально можливу кількість часу, щоб все закріпити, відточити, протестувати.
Якщо спостерігати за тим, як воюють українці, в будь-який рядах військ наші солдати дуже ефективні. Зі зброї, яка до нас потрапляє, ми намагаємося вижати максимум, на що вона здатна, інколи навіть більше.
Американці, коли давали нам джавеліни, не сподівались на таку ефективність – 98% влучань. Або як наші танкісти на двох танках знищували значно переважаючі сили противника. Після цього якось нецікаво дивитися голлівудські фільми про супергероїв, тому що тут, в Україні, ти їх особисто знаєш або бачив. Герої – це прості люди, які, максимально ризикуючи, роблять неймовірні речі.
Між ІТ та армією колосальний контраст
В першу чергу, це стосується рівня відповідальності за виконання завдань, коли ти на бойових позиціях. Помилка може стати фатальною.
Можна сказати, що менеджерський досвід, який я здобув в ІТ, допомагає на війні. Деякі практики менеджменту взяті саме з військової справи. Це стосується в першу чергу самоорганізації підрозділів, логістики та реагування.
Після перемоги я би хотів повернутися на роботу. Я залишаюся у складі команди Snap Сhat, моя робота мені дуже подобається і надихає. Також я викладаю гейм-дизайн у Projector. До цього читав лекції в інших освітніх проектах, таких як Skillup, LITS, Creative school.
Власне, у мене були великі плани. Я багато разів міняв професію у своєму житті, але у мене завжди було бажання створювати щось, що приносить людям радість та сатисфакцію. Починаючи від створення якихось настолок і закінчуючи лекціями з гейм-дизайну, моя робота завжди була максимально миролюбивою. Те, чим я займаюсь зараз, повна протилежність цьому.
Я дуже вражений підтримкою мене та моїх побратимів з боку волонтерів та всіх українців. Де б ми не були – по всій Україні нас дуже гарно приймають і є відчуття всенародної підтримки, гуртування. Як самовіддано працюють пожежники, рятувальники, медики, поліцейські… Мені тільки прикро, що ми не можемо так само гуртуватися у мирний час. Чому ми допустили до такої корупції?
Я дуже тішив себе до цього, що у нас не було Великої Війни
Тому що є така аксіома, що нова нація і держава має пройти крізь полумʼя кривавої війни, в якому вона або зникне, або самозатвердиться. Через таку війну пройшли США та інші країни багато років тому. Будемо відверті, Україна – це нова формація. Це не козацька держава, як була за часів Запорізької Січі, ані князівство часів Русі. І зараз ми проходимо через настільки криваву війну, яку мені важко було уявити. Це просто війна на знищення. Ми стикнулися з абсолютним злом, хамським і безпринципним.
Я відчував на свій день народження, що щось станеться, але я не очікував такого. Я думав, що максимум вони спробують захопити Луганську та Донецьку область, де і так вже точилася війна. Навіть аналітики казали, що сил на захоплення всієї України у них немає. Але вони всеодно полізли, і мені незрозуміло досі, на що вони розраховували.
Насправді, один з пунктів, які характеризують тоталітарні режими – неадекватна оцінка реальності. Вони вважають себе надрасою, як німці у Другій світовій війні.
Вони жили у своїх ілюзіях, а зараз болісно прозрівають. І ми разом з ними, тому що не очікували такого у XXI сторіччі.
Ми живемо у момент, коли ми творимо свою історію.
