Це історія не стільки закладу, скільки зародження певної культури, де простота та відсутність реклами працюють на шалену популярність проекту. Розповідаємо про унікальну кав’ярню Києва — «Каштан». 
Історія «Каштану» почалася у 2017 році. Його засновники — Олег Камлук, Кирило Богдан та Дмитро Грек, — тоді працювали у магазині Kapkan, який знаходиться у тому ж дворику, на Рейтарській, 9. Місцеві ще називають його «дворик з воронами», а тепер і «дворик, там де “Каштан”».
Напевно, кожен мешканець Києва знає вулицю Рейтарська. Вона — серце Старого Києва та місце концентрації молоді. Тут знаходяться магазини українських брендів одягу Syndicate та Riot division, галерея Naked Room, нашумілі заклади Zigzag та Рейтарська Circle, а також проходили величезні фестивалі Block Party та Район #1. Але так було не завжди…
На той момент приміщення кав’ярні було в жахливому стані. Давно там знаходилися комунальні квартири, колись, судячи зі знахідок, навіть ЖЕК, а останні 15 років — просто склад із зимовими шинами. Вся ділянка, разом з приміщеннями Kapkan та «Каштана», належала одним господарям, для яких це було всього лише частиною великого бізнесу, потенціал якої необхідно було реалізувати. З ними у трійки друзів були гарні відносини, тому періодично Олег, Кирило та Дмитро отримували пропозицію зняти це приміщення. Проте ні вони, ні інші потенційні орендарі не ризикували вкладатися у місцину.
Детально про те, як зароджувалася та розвивалася кав‘ярня AIN.Business ексклюзивно розповів один із її співзасновників Олег Камлук.
«Зніміть хоча б маленьку кімнату»
Після такої пропозиції хлопці замислилися, стратегічно обговорили можливості та гроші, які готові вкласти з ризиком не повернути їх назад. $3000 — така стартова сума вийшла на трьох. На той момент на Рейтарській не було нічого, а щоб попити нормальної кави хлопці ходили у перукарню друзів Haze. Тож вирішили: «Чому б і ні?».
«Двір крутий, місце класне, вирішили ризикнути. З самого початку у нас було розуміння, що це буде кафе, а от яким воно буде, з яким наповненням і назвою – домовилися подумати вже з часом. Ми розпочали трансформацію», — згадує Олег.
Ремонт у кімнаті робили втрьох, такий досвід вже був у Kapkan — тоді за допомогою друзів і знайомих справилися на відмінно. Від початку команда не хотіла нічого чіпати та змінювати, планували поставити меблі та працювати, як тоді робили заклади в Європі, зокрема у Берліні. Для хлопців було важливо зберегти концепцію — при мінімальних вкладеннях працювати з тим, що є.
«Чистили вікна, а ті просто розсипалися. Тому довелося їх міняти. У маленьку кімнату для цього наймали спеціально навчених людей, а у великій робили самі. Крім того, Кирило залучив до варіння з металу свого батька, а в процесі й сам навчився. Для виготовлення бетонних частин, в тому числі барної стійки, я залучив вже свого батька», — згадує Олег.
Коли ремонт підходив до завершення, постало питання «Що ж це буде?», а з ним — задача обрати назву. Хлопці довго не могли визначитися й накидували варіанти на листочку — хотілося щось круте й пов’язане з Києвом. Проте навіть онлайн-інститут Projector, до якого Олег звернувся з проханням допомогти обрати назву, не допоміг. В результаті зупинилися на «Каштані», — назва входила у топ-3 варіантів.
Тоді у закладу не було ані логотипу, ані вивіски — останню замінював листок А4 з зображенням листку каштану, і надписом «Кав’ярня». Вже пізніше з’явилася металева вивіска, яку Кирило разом зі своїм родичем вирізали болгаркою.
Олег зізнається, що «Каштан» збирали буквально по крупинках. Якась добра дівчина віддала в заклад свої рослини, які потім стояли на вулиці. Знайомий хлопців, який також мав кав’ярню, позичив кавомашину. Всередині, при цьому, був мінімальний набір: барна стійка, чотири барні стільці та вініловий програвач. На кількість позицій вирішили теж не розпорошуватися, — у меню їх було 10. Обрали класику: еспресо, капучино, лате. Десерти робила знайома. Довгий час навіть не було посуду, всі напої віддавали в картонних стаканах.
«Багато хто навіть думав, що то була наша фішка», — додає Олег Камлук.
Двоє перших робітників «Каштану» до того ніколи не працювали баристами. Один з них — товариш співзасновників Мишко, — музикант, який співає у гурті Bluesbreaker. Він працював у продакшені, втомився й хотів змінити сферу роботи, щоб перезавантажитись. До команди долучилася й подруга хлопців Валерія, яка працювала в різних закладах, але хотіла камерної атмосфери.
«Не рекламувалися. Органічно нарощували спільноту»
У Олега, Кирила та Дмитра було певне оточення, яке завдяки сарафанному радіо дізнавалося про нову кав’ярню. Це й були перші гості закладу — друзі та друзі друзів.
«Я з 14 років катаюся на скейті, тому мій бекграунд: вулична культура, музика, графіті тощо. Кирило й Діма приблизно такого ж складу. Тому ми робили те, що подобається нам, і розраховували, що це сподобається й іншим людям», — зазначає Олег.
А от таргет у Facebook, який спробував налаштувати Олег, підтягнув дивну аудиторію. Люди почали писати суб’єктивні коментарі про назву, персонал і сам заклад. Тоді вирішили відмовитися від будь-якої реклами та органічно нарощувати спільноту. Поступово гостей ставало все більше. Особливе збільшення кількості відвідувачів команда помітила, коли відкрили другу кімнату, й про це написали кілька столичних медіа. Рішення про розширення прийшло саме собою — стало зрозуміло, що барної стійки та одного столика недостатньо, також треба було розміщувати гостей взимку.
Тоді їжі в закладі ще не було, але вже з’явилися нові позиції: не такий популярний на той час Club Mate, пироги. Крім того, зробили колаборацію з проектом Foodies — його засновниці, Яна та Христина, робили страви на поп-апах вихідними. Якщо хтось з жителів Києва на них потрапляв, то знає, що ці сніданки викликали ажіотаж, а місце за столиком було знайти так само важко, як заглянути в цей дворик і не привітатися з найстарішими воронами міста.
Згодом відкрили й настільний теніс, на місці якого все було завалено бетонними блоками та будівельним сміттям. При чому відкриття припало на перший день фестивалю Район #1. Команда закладу завжди робила різні активності направлені на те, щоб люди більше спілкувалися, — розвивали культуру шахів, кіноклуб, велоклуб, настільний теніс.
Згодом вирішили відкривати кухню. У «Каштані» вона також унікальна — це маленька кімната прощею 5,7 м2, де ще й розміщуються холодильники, плити та мийки. З огляду на це, на кухні працює одна людина. Гостям спочатку було складно зрозуміти, чому замовлення потрібно чекати інколи більше години, проте з часом у кав‘ярні сформувалася аудиторія, яка розуміє, що це не заклад-гігант зі величезним вливанням капіталу та купою працівників, і просто прийняла цей підхід.
«Подували бренд на простоті та автентичності»
«Каштан» не дуже публічний заклад — ні реклами, ні гучних статей у медіа, ні яскравої вивіски з фасаду. Йому це не потрібно, адже від початку засновники хотіли зібрати свою аудиторію — незвичайну та щиру — побудувати бренд на простоті та автентичності. Тому зосереджувалися на смачній локальній каві. Пройшли через купу експериментів і різних обжарювачів, оскільки тоді ніхто з команди в цьому не тямив. Це вже потім бариста від закладу навіть їздила до Бостона, представляти «Каштан» на чемпіонаті світу. Також не варто забувати про відмінність від інших кав’ярень, яку сильно полюбили у «Каштані» — у закладі не беруть додаткових грошей за альтернативне молоко.
«Київ — галасливий, великий і швидкий. А тут заходиш у двір, де все відносно спокійно, де ти можеш посидіти, пограти в шахи, попити каву, поговорити з друзями. І в якийсь момент ця концепція зібрала прямо всіх наших друзів. Найкрутіший комплімент, який мені говорили, звучав так: “Якщо уявити якийсь київський заклад, то складно подумати про щось інше, аніж про “Каштан”», — додає Олег.
Проект став жити своїм життям, звичайно, не без допомоги його творців. З’явилися столики в дворі. З цим проблем не було, хоч і деякі речі «зі скрипом» доводилося узгоджувати з власниками двору, чи місцевими мешканцями. Наприклад, охоронців, які слідкували за двором та воронами й жили у приміщенні кав’ярні, — довелося переселити в інше крило. Проводили багато подій: поп-апи, поетичні читання й, звичайно, чемпіонати з настільного тенісу. Згодом з’явилася ідея відкрити вінтажний магазин, що виявилося трохи простішою задачею, аніж з нуля відкрити кав’ярню. В цьому у хлопців був досвід і розуміння, які бренди та речі вони хочуть бачити на поличках.
«Ми завжди знаходили спільну мову»
Олег зазначає, що з Кирилом і Дмитром вдається ефективно працювати разом і при цьому зберігати баланс між роботою та дружбою. Проте на початку роботи «Каштану» це здавалося майже неможливим, адже тоді друзі ще працювали разом у Kapkan, займалися кав’ярнею, ще й встигали проводити час поза двориком на Рейтарській. У цій трійці Олег займається зв’язками з громадськістю, медіа, візуальними рішеннями та івентами. На плечах Кирила технічна складова, коли треба щось полагодити, зробити, знайти, привезти тощо. Діма відповідає за фінансові та бюрократичні питання.
«До цього досвіду роботи у HoReCa жоден з нас не мав. Ми працювали більше в рітейлі, а в тому як працює кав’ярня нічого не розуміли. Тому розвиваємо цей проект на своїх почуттях та сприйнятті світу», — розповідає Олег.
За словами Олега, команда дуже відповідально ставиться то підбору персоналу, й завжди звертає увагу на відкритих людей зі спільними цінностями. Олег, Кирило та Дмитро скоріше дружать зі співробітниками, ніж є їхніми начальниками. Хлопці завжди чесні з ними та підтримують добрі стосунки. Вважають, що це навіть не фішка закладу, а нормальна історія, адже команда — це надважливо.
«Оскільки не працюємо, давайте оновимо підлогу»
Як і для всіх бізнесів, пандемія COVID-19 стала для «Каштана» випробуванням. Заклад зачинився, всі сиділи вдома. Але довго в такому режимі не протрималися, на третій день локдауну Кирило запропонував зробити те, що коли заклад працює – не зробиш. Команда прийняла рішення оновити підлогу, оскільки була така можливість.
Так якийсь час хлопці наводили красу у закладі, але зрозуміли, що треба заробляти. Тому стали розвозити каву містом, що викликало неабиякий попит. Коли вирішили відкрити вікно на видачу кави з собою, очікували, що гостів зовсім не буде. Проте віддані клієнти довели зворотне.
«Липа» як старший брат
Ідея відкриття другого закладу не змусила себе довго чекати, але, за класикою жанру, хлопці не розуміли, що з цього вийде. Знали тільки одне — робити його у тому ж дворику на Рейтарський не варіант через певні труднощі з орендодавцями. Знайшли приміщення по вулиці Липинського, власне, у тому ж районі, де «Каштан».
«”Липа” як старший брат, попри те, що саме “Каштан” був “першою дитиною”. Тут зокрема є алкоголь, “Каштан” же вирішили залишити у рамках сімейного кафе, куди приходить молодь. Проте” Липа” — ще не завершений продукт, ми тільки зараз розпочинатимемо трансформацію у те, що спочатку задумували», — каже Олег.
«Липа» пропрацювала рік і закрилася у лютому через повномасштабне вторгнення. Друзі, родичі а також їхні тварини жили прямо у закладі. Це підвальне, ізольоване, безпечне приміщення з товстими стінами — ідеальне, щоб пережити небезпечні дні війни в столиці.
Через кілька днів, коли пройшов перший шок, хлопці відкрили на базі «Липи» волонтерський штаб. Спочатку разом з іншими локальними закладами готували для захисників та нужденних під егідою «Києва Волонтерського», та окремо від себе. У квітні перейшли на гуманітарну допомогу, яку возили на Чернігівщину.
Згодом команда зрозуміла, що має потужний будівельний бекграунд, який можна використати, щоб допомогти. Досі хлопці закінчують будівельні роботи у регіоні, відновлюють будинки та роблять ремонти в домівках, які постраждали від війни.
Цікаво те, що навіть у перший день війни, коли «Каштан» не відкрився, люди все ще приходили за кавою, а одна з працівниць навіть приїхала на Рейтарську та хотіла вийти на роботу. Наш народ сміливий та незламний, це також відобразилося на тому, що обидва заклади пережили не тільки коронавірус, а й перший найскладніший для країни період російсько-української війни.
Зараз «Каштан» — це одна з найавтентичніших, найсмачніших та найвпізнаваніших кав’ярень міста. Історія, яка почалася з логотипа на листі А4 трансформувалася у проект з душею та індивідуальністю. Через популярність закладу та постійні черги, з’явився локальний жарт, що у «Каштані» неможливо випити каву. Проте навіть це не применшує любові киян до кав’ярні та не стає перешкодою.
P.S. А один з актуальних плюсів — там не вимикають світло.
Автор: Тетяна Капустинська.
