SHO Brewery — броварня крафтового пива, заснована у Миколаєві в 2016 році. Варить різні сорти пива (особливо любить «кислі») та має власне виробництво, яке запустили в 2019-му.
У межах серії матеріалів про українське пиво AIN.Business поспілкувався зі співзасновником броварні Дмитром Волощенком. Він пригадав, як з дегустацій пива з’явилася ідея варити власні сорти, визначний фестиваль пива у Львові, залучення інвестицій перед пандемією та зломлений бізнес через війну, виробництво під обстрілами та майбутнє SHO.
Фото в матеріалі: SHO Brewery
Від вина до пива
До запуску власної марки пива Дмитро Волошенко сім років керував пабом Drunk Patrick у Миколаєві. Він розташовувався у готелі, який минулого року знищили російські ракети. При пабі працювала броварня, проте Дмитро згадує, що не мав стосунку до її роботи, та особливо не цікавився пивом.
«Ринку крафтового пива, як такого, не було. Цікавилися чим? «Оболонню», «Хугарденом». Може, якимись там лагерами німецькими, які приїжджали в обмеженій кількості. Ну, і український масмаркет. Цікаво? Ні, нецікаво абсолютно».
Все змінилося, коли на четвертому році роботи Дмитро познайомився з пивоваром Олексієм, який прийшов працювати у паб. Разом вони придумали проводити вечори дегустації пива — за форматом «винних посиденьок», які Дмитро влаштовував в іншому закладі Миколаєва.
«Зробили перший раз — нічого цікавого. IPA так IPA, їх же там трильйон. А далі ми зібрали групу з 12 людей, почали проводити ще дегустації, розпробували. Сказати, що я був здивований, то мало сказати. Я ніколи нічого такого не куштував. Ми ще рік чи пів року робили такі дегустації та вирішили з Льохою спробувати зварити щось своє».
Партнери домовилися з власниками броварні при пабі орендувати обладнання та продавати пиво за її документами. Найменування SHO з’явилося раніше — так називався коктейльний бар у Миколаєві, який Дмитро відкрив як данину дитинству.
«В мене дуже дружня компанія, з кимось ми вже 25 років товаришуємо. У нас чати спільні, постійно спілкуємося. Хоча ніхто в Миколаєві вже не живе давно, але досі влаштовуємо зустрічі 2-3 рази на рік. І ось в цій компанії я ще з 13 років постійно хотів мати наше місце. Тому була мрія зробити свій бар або паб.
І коли я думав над назвою… Мій батько — страшний русофоб. Я виріс в атмосфері, що росія — це ворог. Тому що я міг придумати більш українського, ніж слово “шо”?. В Миколаєві ж до війни всі розмовляли російською. Це було абсолютно нормально. І за “шокання” люди могли подивитися на тебе, типу, чувак, шо ти шокаєш, розмовляй нормально. А в мене з’явилася ідея легалізувати це, зробити модним і цікавим».
Логотип за 500 євро намалював друг-дизайнер Дмитра за 30 секунд на серветці. У Дмитра, як і в більшості його команди, є татуювання з логотипом пивоварні.
Початок роботи, перший фестиваль крафтового пива та своя специфіка
SHO почали варити пиво та продавати у знайомі бари, паралельно розбиралися з документами та загалом вивчали новий для себе ринок. Важливою подією для розвитку бізнесу став перший фестиваль крафтового пива у Львові Craft Beer and Vinyl Music Festival у 2017 році, куди SHO приїхали з трьома сортами.
На фоні великих броварень Underwood і «Ципа» Дмитро та Олексій відчували себе «мікробами», проте продали все привезене, а набутий на фестивалі досвід та спілкування з іншими пивоварнями дав їм розуміння, що цим варто займатися далі.
«Ми прийшли в незнайому для нас компанію. Вони бажали нам успіху, розповідали, як і що нам краще робити. Я такого не бачив раніше від незнайомих людей і думаю, що це був дуже великий тригер для мене. Бо тоді прибуток проєкту був, може, тисячу доларів. Це була більше ідея, ніж бізнес. А після цього фестивалю ми почали більше варити, проводити дегустації, з’явилися ідеї. Ми приїжджали на інші броварні, робили колаби».
SHO став постійним учасником фестивалів пива в інших містах України, почав налагоджувати дистрибуцію, варити та продавати більше. На одному з таких фестивалів Дмитро скуштував сауер від броварні «Правда» та зрозумів, що це «воно» — так компанія стала виробляти «кисле» пиво і зробила це своєю специфікою. Дійшло до того, що засновники почали називати себе «кисловарнею». Разом із цим довелося пояснювати клієнтам, що їхнє пивом не скисло:
«На одному з фестивалів усе наше пиво на кранах було лише кисле, десь сім сортів кислого пива: фруктові, чисті. Пам’ятаю, до нас люди приходять, пробують пиво і питають: “Воно що, скисло?”. Я за три дні, може, тисячу разів, відповів на це. Так народилося наше флагманське пиво — сауер з додаванням великої кількості малини, смородини та ожини, без жодних сиропів чи пюре з цукром».
Залучення інвестицій і власний завод
Коли бізнес вийшов на об’єми 3-4 тонни пива на місяць, до Дмитра та Олексія звернулися інвестори з пропозицією відкрити на базі SHO повноцінну броварню с заводом. Вони погодилися.
Спочатку купили землю під Києвом, яку довелося продати через проблеми з документами. Потом вирішили робити завод на території, що належала інвесторам, де раніше розташовувався музей продукції змащувально-мастильного виробництва. Будівництво проходило не без проблем:
«Вирішили, що будемо робити підлогу плиткою. Поїхали на броварню наших друзів. Вони запитали, чи зробили ми спеціальну підкладку. А ми не зробили. Виявилося, що вони теж спочатку не зробили, тоді пивний камінь проріс у землю та запоров їм проект. Ми такі: “Окей, будемо робити ще й це”».
Інвесторами SHO виступили співвласники ресторану, яким керував Дмитро. Серед них його батько, який на той час вже багато років жив в Іспанії, та його партнер. Вкладена сума — приблизно $800 000 доларів, які пішли власне на ремонт заводу і закупівлю обладнання.
«Де гроші?»: бізнес у пандемію та війну
Після завершення будівництва, наприкінці грудня 2019 року броварня отримала ліцензію, почала варити пиво на власній броварні та поступово продавати його в заклади. А 14 березня 2020 року в Україні почався карантин через COVID-19 — SHO закрилися, фактично щойно розпочавши повноцінну роботу. Дмитро пригадує це як найважчий період свого життя, але дякує команді, яка пів року працював без оплати.
«Ми тоді наварили, може, 16 тонн пива. Тільки отримали перші замовлення. Не встигли навіть менеджера з продажів взяти. І встали на чотири місяці. Довелося пояснювати інвесторам, які були не в Україні, чому ми не працюємо. Вони, можливо, трохи не розуміли, що тут коїться. Постійно питали за гроші, а я розповідав, що де нам їх взяти, якщо ніхто в Україні не працює і ми не можемо продавати пиво».
SHO почали повертатися до життя за 2-3 місяці, коли відкрилися деякі заклади. Гроші в основному йшли на оплату податків та електроенергії. Приблизно за пів року до початку вторгнення пивоварня вийшла на більш-менш нормальний обсяг роботи, знову почав працювати однойменний бар, з’явилося більше коштів. Але повномасштабна війна вдруге поламала бізнес.
У лютому Дмитро роздав наявні гроші людям з команди, одному з них, пивовару Івану з дитиною-інвалідом, віддав робочу машину, законсервував броварню та разом із дружиною Анастасією долучився до спільноти, яка в Миколаєві почала робити коктейлі Молотова у покинутому Будинку Офіцерів. Потужності броварні стали в пригоді — Дмитро привіз близько 500 пляшок та наостанок попрощався с заводом:
«Коли ми виїжджали, подивився на це все, вже темно було. Подивився на неї, подумав, що не знаю, чи я буду тут ще раз. Пройшовся, за нержавіючу сталь свою потримався і поїхав».
Наступні кілька тижнів Дмитро називає періодом «хардкорної волонтерки» — з 8-ї ранку до 6-ї вечора він проводив у роз’їздах в умовах регулярних обстрілів. Згодом до нього долучився бровар Іван. Почали думати, що робити з пивом, яке вже було зварено — тоді майже по всій Україні алкоголь був під забороною. Першим почав «відкриватися» захід України — SHO почали відвантажувати пиво туди, де його можна було продавати, та варити нове. Так тривало, поки в місті була вода. У квітні на півтора місяця вода в Миколаєві зникла зовсім — робота пивоварні вкотре зупинилася. Тим часом територія, на якій знаходилася броварня, постійно потрапляла під обстріли.
«Авіабомби, ракети, касетні снаряди майже кожен день. Щось впало метрів 50 від нас. Прилетіло в будівлю, де наша бухгалтерія сиділа до війни. Але броварня вціліла. Прилетіло через дорогу від нас у фабрику, яка робила металопластикові вікна. Броварня вціліла. Весь завод вже без вікон стоїть, а в броварні жодного віконця не побилось.
Але пацани працювали: варили пиво, розливали в пляшки, мили броварню. Я декілька разів питав: “Хлопці, ну як? Ви точно впевнені, що це має сенс? Бо у вас є діти”. Я жодного разу не почув нічого, крім: “Ми ж маємо це робити. Що нам, ховатися там по підвалах? Ми так не хочемо».
Характерне фото того періоду — на ньому Дмитро та його дружина Настя ховаються від обстрілів за мішками з солодом.
Проблеми з водою в Миколаєві продовжувалися до звільнення Херсона в листопаді. Виробництво пива для SHO врятували друзі-волонтери, які за свої гроші закупили фури з цистернами для води. Вони почали розвозити містом воду з власного джерела, яка могла видавати тисячі кубів на день. Також допомагав місцевий водоканал, який іноді безоплатно привозив 2-3 куби води, які залишалися після доставки води населенню.
Так SHO знову почали варити пиво в умовах доставки води та між паузами у відключеннях електроенергії, які почалися в листопаді.
«Ми набрали обертів і просто перестали думати про всяку х*йню. Перестали боятися. В нас було дуже багато страху. Розумієте? Ти береш у людей купу грошей під свою ідею та авторитет. А вона не працює, тому що ти нічого не встиг зробити до першого локдауну. І ніяк на це вплинути не можеш. Це була болюча історія. Дуже багато сумнівів щодо проєкту було. А війна, як ви знаєте, всі ці сумніви просто здула».
Розбудова бренду з прицілом на майбутнє
Під час війни Дмитро мирно розійшовся з іншим співзасновником Олексієм, який покинув Україну через хворобу. Зараз він працює пивоваром у Європі.
Початок 2023 року — перший з 2020-го період, коли броварня почала заробляти. SHO варить щомісячно 15-17 тонн пива та планує вийти на рівень 30 тонн до літа. Глобальна мета — 300 тонн на рік.
Попри війну, команда розвивається — нові менеджери з продажів налагодили дистрибуцію по всій Україні, зараз SHO продає більше пива, ніж до 24 лютого 2022 роки. Але мова про окупність поки не йде.
«Ми жодного на цю тему навіть не спілкувалися навіть. Зараз йде мова про те, щоб вижити та зробити бренд, який буде готовий до тої України, яка буде після перемоги. Зацікавленість до якої буде у всього світу. Щоб ми вже були готові виходити на європейський, американський, азійський ринок. Поки ми працюємо над цим».
Раніше AIN.Business розповідав про те, як працює пивоварня Divchata, що робить виключно ексклюзивні варки:
