У видавництва Vivat виходить друком українською нова книга Альберт-Ласло Барабаші «Формула максимуму. Переможні стратегії досягнення цілей». Книжка про те, як ухвалювати складні рішення і впливати на власну долю. Автор протягом багатьох років досліджував долі тисяч науковців, спортсменів, акторів — і дійшов висновку, що все у світі підкоряється закономірностям, а отже, успіх у будь-якій сфері життя можна передбачити і прорахувати.

AIN.Business публікує уривок з книги.

М’ячик у лунку

Тайґерові Вудсу виповнилося всього дев’ять місяців, коли він уперше забив м’ячик у лунку. Ці ранні спроби були відображенням рухів його батька-шульги. Коли, буквально за кілька тижнів, він виправився, раптово переключившись на праву руку, Ерл Вудс збагнув, що його син, який усе ще бігав у підгузках, володіє винятковим талантом. «Я знав, що він стане найкращим у світі, — сказав старший Вудс пізніше. — Я просто знав це».

У два роки Тайґер Вудс переміг на змаганнях з гольфу для дітей до 10 років. У чотири роки почав працювати з професійним тренером Руді Дюраном, який був вражений, побачивши, як хлопець із кістлявими колінами під час першої ж серії з механічною точністю раз по раз робить ідеальні удари. Зернисті відеозаписи того часу показують Вудса, який у завеликій для нього червоній бейсболці та крихітних білих рукавичках для гольфу з дорослою серйозністю б’є по м’ячах на полі. Вусатий Дюран опускається на одне коліно поруч, ніби вклоняючись перед дитиною-королем.

У шість років Вудс посів восьме місце на змаганнях серед юніорів. У вісім переміг. На час, коли йому виповнилося п’ятнадцять, він став наймолодшим гравцем, який виграв юнацький аматорський чемпіонат США. Потім він узяв свій перший чемпіонат США серед любителів у вісімнадцять. І так далі. Його пізніші досягнення професійного гравця в гольф — він практично знищив можливість конкуренції, відколи вступив до лав PGA, — є легендарними.

Цифри говорять про більше

Зважаючи на його резюме, аж кортить зробити висновок, що Вудс — рідкісний виняток, чия результативність не є обмеженою. Зрештою, у нього найнижчий середній показник за всю історію PGA. Перелік Тайґерових досягнень, зібраних до його сорок першого дня народження, містить сорок один запис.

Я був здивований, коли уважніше вивчив цифри. PGA зберігає докладну статистику результативності кожного гравця, зокрема пройдену відстань, відсоток влучень на фервей, відсоток виходу на грін при обмеженій кількості ударів і середню кількість паттів на раунд. Годі знайти досконалішу криву нормального розподілу, ніж графік, побудований за цими чотирма критеріями ефективності, розподіленими між гравцями. Цей графік наочно демонструє граничність результативності: більшість гравців демонструють середні значення, а рідкісні випадки, що вирізняються, роблять це з невеликим відривом. Тайґер Вудс, ясна річ, практично торкається верхньої межі у всіх чотирьох царинах.

Але він не найкращий у них. Наприклад, у 2013-му, коли він став Гравцем року за версією PGA, його середнє число «строук-плеїв» з ті на грін склало 1600; у Генріка Стенсона було 1612, а у Джастіна Роуза — 1914. Цей показник досягнення цілей у Стенсона і Роуза був кращий, ніж у Вудса.

Або візьміть його дистанцію у 2013 році — показник того, як далеко він зазвичай пробивав, — разючі 293 ярди. Це поставило його на тридцять п’яту позицію в цій категорії. Найкращий гравець минулого року, Лейк Ліст, продемонстрував дистанцію 305 ярдів. Попри свій талант, Вудс, як і решта учасників змагань, має обмежену результативність. Якщо він виграє, то робить це за рахунок дрібки майстерності в комбінації різних навичок. За якими б критеріями ми його не оцінювали, він виявиться не набагато кращим за своїх конкурентів.

Успіх немає меж

Але, тимчасом як результативність Вудса є обмеженою, його успіх не має меж. У 2009 році Вудс став першим спортсменом, який заробив понад мільярд доларів за свою кар’єру. Того ж року він став другим найбагатшим афроамериканцем, поступившись місцем лише Опрі Вінфрі. Навіть у 2015 році, втративши домінування в гольфі, він посів дев’яте місце в списку найбільш високооплачуваних спортсменів Forbes. Він заробляє купу грошей на рекламі широкого асортименту товарів: від приладдя для гольфу до спортивних напоїв, бритв і автівок. П’ятирічна угода, яку Вудс уклав з Nike у 2000 році на 105 мільйонів доларів, була в той час найбільшим контрактом, що його будь-коли підписував спортсмен. У рамках угоди він отримав відсоток від продажів одягу й спорядження для гольфу Nike. Він став ключовою персоною бренду, тому протягом багатьох років збирав роялті з продажів кожного флісового жилета, що продається в професійному магазині.

Вудс є тим, кого економісти називають суперзіркою, яка винятково винагороджується за свою виняткову результативність. Суперзірки існують тому, що успіх необмежений. Перевищуючи своїх конкурентів хоч на дещицю, ви можете завиграшки отримати винагороду в сотні, а іноді і в тисячі разів більшу, ніж вони. Економіст Шервін Розен назвав суперзірок «відносно невеликою кількістю людей, які заробляють величезні суми грошей і домінують у діяльності, в якій беруть участь». Очевидними прикладами є кінозірки, поп співаки, керівники найвищого рангу та інвестори. Згадайте Джорджа Клуні, Дженніфер Лоуренс, Вілла Сміта, Кеті Перрі, Лорд, Бруно Марса, Білла Ґейтса, Річарда Бренсона, Воррена Баффета, Джорджа Сороса.

Сума винагород

Іноді важко усвідомити суми винагород, доступних для тих, хто здатний їх узяти. Ось приклад, який допоміг мені зрозуміти безмежну природу успіху: коли моя книжка «Вибухи» вийшла в жовтні 2009 року, я не міг не перевірити, хто ще боровся за цінну увагу моїх потенційних читачів. «Втрачений символ» Дена Брауна посідав перше місце в списку бестселерів The New York Times. На другому місці опинилася «Остання пісня» Ніколаса Спаркса. Мене не здивував той факт, що сиквел «Коду да Вінчі» посів перше місце, але мені було цікаво дізнатися, хто ж посів друге. «Остання пісня» — це роман, а Браун пише трилери, тобто можна приблизно вважати обидві книжки художньою розважальною літературою, книжками, які можна читати, щоб відволіктись і розслабитися на пляжах і в аеропортах. Друга позиція, яку обіймає «Остання пісня» в рейтингу, найближча від усіх до першого місця. Було б легко зробити висновок, що якби Спаркс був трохи старанніший або його видавець працював трохи краще, то він міг би змістити Брауна. Цікаво, а що Спаркс міг би зробити по-іншому?

Відповідь… нічого. Звичайно, номер два — це майже номер один. Але коли я переглянув дані про продажі, то виявив, що «Останню пісню» продали на цьому тижні накладом 120000 примірників, що є приголомшливим числом. Майте на увазі, що більшість бестселерів продають у діапазоні від 3000 до 5000 примірників на тиждень. Решта 99% книг продаються набагато меншою кількістю. За всіма стандартами Спаркс домігся приголомшливих успіхів. Але «Втраченого символу», який тільки на одну позицію вище, ніж «Остання пісня», продали 1,2 мільйона примірників. Браун не просто витіснив Спаркса. Він продав неймовірну, вдесятеро більшу кількість примірників. «Втрачений символ» удесятеро кращий, ніж «Остання пісня»? Навряд чи.

Різниця в їх продажах не має нічого спільного з результативністю, яка за своєю суттю обмежена. Натомість вона показує, наскільки безмежним може бути успіх.

Ключова відмінність між результативністю й успіхом відображена в нашому Другому Законі Успіху: Результативність обмежена, успіх не має меж.