Розробник Ерік Ву кинув свою високооплачувану роботу в компанії Meta після того, як вирішив, що на роботі — забагато стресу (у нього навіть почалися панічні атаки). Свою історію розробник розповів виданню Business Insider, AIN.UA публікує з неї основне.
- 2016 року, після серії співбесід із компаніями типу Google або Palantir я летів додому, коли отримав офер від Facebook. Було відчуття, що я досяг вершини гори. Кілька днів по тому я також отримав офер від Google.
- Мати подібні пропозиції про роботу довгий час було моєю заповітною ціллю. Я дуже старався вчитися, і видавалось, що мені нарешті вдалося влаштувати своє життя. Правда, я розривався між опціями піти до Google або у Facebook. На той момент останній видавався мені більше схожим на стартап і менш «корпоративним», аніж Google. Також мені більше був до вподоби фейсбучний кампус, тож я зупинився на Facebook.
- Перший рік-півтора у Facebook були чудовими. Я був щойно з коледжу, із замріяними очима та натхненням до праці. Але після двох із половиною років почав відчувати тривожність.
- Типово мій робочий день починався о 7:00 ранку, я працював до обіду, обідав, проводив пару зустрічей і далі пірнав у написання коду, десь із 14:30 до 17:00. Навіть після завершення робочого дня я не міг просто «відключити» роботу: думав над проблемами та їхнім вирішенням. «Від’єднатися» ментально від робочого контексту було важко.
- У листопаді 2019 року, поки працював з дому, в мене сталася перша панічна атака. Було біля 16:00 і в мене занімів палець. Спочатку я ігнорував це, але ставало гірше: почався дзвін у вухах, серце калатало. Було відчуття, що зараз «прорве дамбу»: занадто багато тиску, який може зламати все. Чим більше я намагався блокувати ці відчуття, тим більше здавалося, що зараз усе просто вибухне. На щастя, моя дівчина (і зараз наречена) Ванда була поруч і розпізнала ознаки панічної атаки.
- Тоді я ще не знав, що таке панічні атаки і думав, що це — одноразове явище. Але у наступні місяці це ставалося знову і знову, і щоразу гіршало. Березень-вересень 2020 року був найгіршим періодом мого життя. Кожен день відчувався як монотонна тяжка праця: я не розумів, що роблю і навіщо. Моя продуктивність почала страждати: я не міг сфокусуватися на коді або ж дотримуватися дедлайнів.
- У Meta — доволі високі стандарти якості коду, тож код-рев’ю могли бути жорсткими. В інших компаніях, де я стажувався, вони були доволі м’які: хтось побіжно проглядав мою роботу та затверджував її. Але у Meta дуже фокусуються на написанні коду правильно. Потрібно слідувати певному дизайну коду та його архітектурним стилям, прийнятим у компанії.
- Тож часом, коли я працював із різними командами, з’являлась певна напруга і я отримував жорсткий фідбек про те, як виправити свій код, після численних зауваг. Через це мені було сумно і неприємно.
- На мою думку, є конструктивний підхід до фідбеків, наприклад: «Привіт, мені подобається те, що ти спробував тут зробити, і ось як це можна покращити». Але певним розробникам у Meta трохи бракувало такту та делікатності: «Це — дуже погано, не треба було писати код таким чином». Такий фідбек ігнорує емоційну сторону у спілкуванні.
- Пам’ятаю, був місяць, коли я лишався єдиним розробником у команді Android, бо люди були або у відпустках, або займалися своїм ментальним здоров’ям. Я не хотів, щоб моя команда відставала через мене, тож дуже старався працювати і докладати надзусиль. Адже недостатні результати моєї роботи могли сповільнити роботу цілої команди у майбутньому.
- Також, у нас був внутрішній дашборд, де кожен співробітник міг бачити, скільки коду (комітів) пишуть колеги. Мені не здавалося цілком адекватним, що ці дані — настільки публічні, це було доволі стресово. Я перевіряв дашборд щокілька тижнів, щоб переконуватися, що справляюся із роботою на рівні із командою та всією компанією.
- Пам’ятаю, як щойно перейшов до нової команди і менеджер вирішив зі мною особисто поговорити і сказати, що його засмучує кількість моїх комітів: ледь нижче середнього значення по команді. На той момент у роботі нової команди було багато плутанини, мені делегували багато проектів, по яких були питання, тож причини для такого показника у мене були. Було дуже сумно, що керівництву така важлива кількість комітів, а не навички типу менторства, проджект-менеджменту. Тож та розмова стала останньою соломинкою, що переконала мене піти з Meta.
- Паралельно із цим, уже в кінці 2020 року ми з дівчиною планували, як виглядатиме наше життя наступні 10 років, адже кожен з нас не хотів довго працювати у хайтек-індустрії. Тож ми вирішили зайнятись нерухомістю: купити будинок, частину здавати, так, щоб вистачало і на покриття кредиту і щоб якісь кошти лишались нам. Ми купили будинок у Реддінгу, в чотирьох годинах їзди від Сан-Франциско, і здавали його на Airbnb. Він щомісячно приносив нам $8000.
- Я вирішив іти з Meta, щойно ці виплати виростуть до $10 000. Пізніше ми придбали ще два будинки, щоб жити за рахунок таких виплат.
- Я звільнився, коли всі ще працювали з дому через пандемію. Тож я не бачив своїх колег вживу, коли звільнявся, не було прощальної вечірки для мене. Після останньої зустрічі я просто закрив ноутбук і відчув полегшення: «Ось і все».
- Розумію, звучить як божевілля: кинути роботу, яка приносила $370 000. Якби я лишився у Meta, це забезпечило би мою фінансову стабільність у майбутньому, але я просто знав, що ця робота — не для мене.
