«Наша задача – нищити ворога 24/7». Інтервʼю з заступником командира «Ахіллеса» – елітної роти ударних безпілотників
У лютому 2022 року 112-та стрілецька бригада ТрО отримала відповідальне завдання: утримати аеродром «Чайка» в передмісті Києва від російських окупантів. Більшість бійців, які тоді взяли зброю до рук, не проходили строкової служби та не мали досвіду ведення бойових дій. До лав вступали депутати, підприємці, айтівці, дизайнери — люди, які були готові швидко вчитися, опановувати нові навички, що пов’язані з сучасними технологіями.
Згодом з цих воїнів сформувалась рота ударних безпілотних авіаційних комплексів «Ахіллес» — це підрозділ, що входить до складу 92-ої окремої штурмової бригади ім. Івана Сірка і здійснює повітряну розвідку та знищення противника за допомогою ударних безпілотників.
Зараз AIN.UA збирає на користь «Ахіллеса» 1 млн гривень для закупівлі FPV-дронів «Колібрі» від TAF Drones з тепловізійною оптикою для ефективного знищення окупантів в будь-який час доби.
Ми поспілкувалися з заступником командира позивний «Аякс» про службу, літальні засоби для ураження ворога, власну лабораторію зі створення, ремонту та модифікації дронів, а також про те, хто може потрапити до «Ахіллес».
Хто воює у складі «Ахіллесу» та як ви потрапили до підрозділу?
Ми всі цивільні люди, команда вмотивованих однодумців. У нас взагалі професійних військових немає, у підрозділі тільки сам «Ахіллес» – командир роти Юрій Федоренко – брав участь в бойових діях часів АТО. Я офіцер запасу – за спеціальністю технік літака Су-27, за освітою авіаконструктор, навчався у Національному авіаційному університеті. До вторгнення працював на заводі «Антонов» як інженер-конструктор. На початку вторгнення моя авіаційна бригада була вже розосереджена, не встиг у неї потрапити, тому, як і всі, пішов в ТрО у 112-ту бригаду.
Спершу ми копали траншеї й тримали оборону на околицях Києва, а в травні 2022 року вирушили на Харківщину. Там рота «Ахіллес», названа за позивним командира Юрія Федоренка, займалася аеро- та артилерійською розвідкою, але окремі пілоти вже проходили навчання на керування дронами-камікадзе типу FPV.
На Харківщині ми перебували у секторі, в якому наша стрілецька рота виконувала оборонні задачі, а артилерія крила з усіх сторін. Тож ми сиділи там, відхватували, і вирішили щось змінити — почали розвивати аеророзвідку, з’явився перший пілот і перший Mavic. Потім домовилися з мінометниками, аби вони наводилися на цілі за нашими координатами. Коли керівництво побачило, що ми ефективно скоригували мінометний вогонь, нас обʼєднали з артилерією. Дійшло до того, що я допомагав наводити цілі для HIMARS.
Отак з стрілецької роти 112-ї стрілецької бригади ТрО ми перетворилися на роту аеророзвідки, вчили людей, моніторили свій та сусідні сектори, що дозволило зібрати дуже багато інформації щодо ворога. Власне, це стало однією з основ для звільнення харківського напрямку. Після цього ми, по суті, перетворилися на артилерійську розвідку: знаходили цілі, вражали їх. Пізніше налагодили систему постійних стрімів з поля бою для координації вогню по росіянах. І коли Генеральний штаб ЗСУ анонсував створення роти ударних БПЛА, чим ми по суті вже займалися, стали в цьому першопрохідцями.
Як підрозділ працює сьогодні?
Весь 2022 рік підрозділ провів на Харківщині, ми брали участь у її звільненні. 2023 рік воювали на Донеччині під Бахмутом, під Хромовим, звільняли Кліщівку, Андріївку, і досі продовжуємо там працювати. Наразі розвідка для артилерії відійшла на другий план. Концентруємо сили на ураженні важкої техніки ворога, використовуємо для цього власну розвідку або покладаємося на джерела зовні.
Ми отримуємо координати цілей, дивимося стрім, як ціль виглядає, рухається чи ні. Дивимося на радіогоризонт, дистанцію, азимут, визначаємо ешелон, на якому має бути політ, і відразу відбувається виліт. Процес ураження техніки триває декілька хвилин і залежить від нашої оперативності плюс часу дольоту, та від того, чи досягнемо ми цілі. Відео, які ви бачите, знімаються одночасно з двох позицій. Перша — від самого FPV-дрону, а друга — це зовнішнє спостереження, аеророзвідка.
Наша задача – нищити ворога 24/7. У нас немає виїзних місій, ми не можемо собі дозволити, як спецпризначенці, приїхати, відпрацювати по ворогу та переїхати на інші позиції. Ще півтора року тому ми зрозуміли, що потрібно постійно моніторити сектор. Тобто розвідка переднього краю проводиться безперестанно. Розвідка кудись глибше проводиться в міру можливостей.
Які задачі наразі виконує підрозділ?
Зараз ми шукаємо цілі трошки глибше, перейшли на інші види крил, які можуть залітати до ворога і вражати техніку, а не тільки піхоту. Наші основні напрямки для ураження – це артилерія, ствольна та реактивна. Також намагаємося вразити засоби радіоелектронної боротьби або ППО. Але найчастіше зосереджені на логістичних центрах — це вантажівки, або популярні в армії РФ «Буханки» [російський фургон УАЗ СГР – ред.], БМП.
Бригада знищує і танки, але це все-таки дуже потужна броньована машина, тому робити це складно. Аби знищити танк, треба добряче постаратися, можна витратити кілька ударних дронів FPV, але навіть не сильно пошкодити його.
На рахунку «Ахіллеса» є й доволі унікальні види знищеної техніки, наприклад, вогнева система ТОС «Сонцепьок». Маємо ураження ППО FPV-дронами – до нас мало хто намагався знищити таку техніку через дальність розташування. Маємо також ураження зенітно-ракетного комплексу «Бук» та кількох систем «Тор».
Щодо ворожої авіації, то вона не ризикує підходити близько до лінії фронту. Тому така ціль, як гелікоптер, є надзвичайно рідкісною. Але нам завжди хочеться збити щось «жирне» – тому дайте тільки шанс, і ми однозначно спробуємо це зробити.
У вас доволі високі показники ураження ворожої техніки – на чому ґрунтується ця ефективність?
Оскільки до підрозділу входить багато цивільних, ми маємо певну кількість людей з IT-індустрії, які на різних етапах розвивали нас технологічно. Коли ми активно займалися аеророзвідкою, вони створили програмне забезпечення, яке допомагає нам в написанні звітів, аналітики всієї розвідувальної інформації.
Цією програмою користувалися ми та сусідній підрозділ, пізніше програма стала неактуальна, і ми створили іншу. Наразі нею користуються кілька бригад, в Збройних Силах України вона отримала більше поширення. Тобто ми не боїмось впроваджувати інновації.
Мені в роботі допомагає те, що я за фахом авіаконструктор, добре орієнтуюсь у специфіці нашої роботи. Відсутність військового досвіду для нас іноді перевага, бо ми мислимо інакше, коли це стосується технічних нововведень. Хоча на початку ми мали проблеми з банальними речами: як, наприклад, копати бліндаж? Холєра його знає. Ніхто до цього його не копав.
Які літальні засоби у вас на озброєнні, у чому їх особливості та звідки отримуєте техніку?
Борти, що використовує підрозділ «Ахіллес», можна поділити на чотири типи: коптери цивільного призначення (їх застосовує взвод аеророзвідки), FPV-дрони, FPV-крила та бомбери.
FPV-дрони — це дрони зі спеціальними окулярами з опцією керування від першої особи, які можуть переносити боєкомплекти і перетворюються на одноразові дрони-камікадзе. Перевагою FPV-дронів є низька собівартість та простий виробничий процес. Один такий дрон-камікадзе коштує близько $500, але при цьому здатний пошкодити або знищити ворожу бронетехніку на кілька мільйонів доларів.
«Ахіллес» використовує так звані FPV-крила — невеликі безпілотники з фюзеляжами, начиненими електронікою, їх перевага — більша дальність польоту, тому їх використовують для ураження тилових цілей. Якщо FPV-дрони здатні нести боєприпаси вагою один кілограм, то FPV-крила більші за розмірами і можуть тримати снаряд близько трьох кілограмів. FPV-крила дорожчі, тож їхня кількість обмежена.
Якщо бути відвертим ми не перебираємо літальними засобами для ураження цілей. Загалом, які засоби нам дають, на тому і літаємо, але звичайно, якщо воно життєздатне та працездатне. Ми пройшли великий шлях у розвідці, випробовували так звані гаражні літальні апарати, зроблені звичайними техніками без належних випробувань. Далеко не всі з них можуть працювати у бойових умовах, а перевірені літальні апарати, такі як «Лелека», «Фурія» та «Валькірія», у 90% показують хороший результат.
Волонтери не завжди можуть закрити наш запит. У більшості випадків отримуємо крила від держави, бо це досить дорогі апарати, які коштують від п’ятдесяти тисяч до мільйона доларів. До комплексу крил входять наземна станція та два-три борти. Наземна станція – це пульт, який дозволяє керувати крилом, до нього також входить антена, яка допомагає визначати куди крило летить.
Станція може бути автоматична і ручного керування. До комплексу також входить один ноутбук, бо крило вимагає певного програмного забезпечення. Іноді навіть надають машину, де розміщена вся техніка і органи керування. Час виготовлення такого комплексу доволі тривалий, тож їх виробництвом опікується держава, зокрема Міністерство оборони та Мінцифри.
«Ахіллес» має власну лабораторію, як вона функціонує?
Так, власна лабораторія – це R&D-центр підрозділу. Тут інженери та айтівці застосовують профільні знання, щоб дрони летіли якнайдалі, оминаючи ворожий РЕБ, розробляють механізми для безпечного встановлення боєприпасів для особового складу, власноруч складають та модифікують безпілотники та складові до них.
Кількість людей, які розробляють власні дрони в нашому центрі, ми збережемо в секреті, але їх достатньо і це фахівці з профільною освітою: hardware та software-інженери, механіки. Лабораторія ремонтує та модернізує коптери, іноді виготовляє щось нове.
Ремонт техніки залежить від борта, від того, що з ним трапилось. Це може бути проста діагностика, наприклад, відходить контакт або треба замінити якусь деталь. А якщо це нічний бомбер, який виконував місію у важких погодних умовах, йому не вистачило батареї, щоб дотягнути додому, і він впав з суттєвої висоти, то такий ремонт ми не завжди можемо здійснити власними силами. Тоді підключаємо виробника, який надає нам деталі або ремонтує борт сам.
Літальні засоби дорогі – хто вирішує, яку ціль вразити?
Рішення про використання дронів ми ухвалюємо через чергового бойового офіцера, він враховує загальну бойову обстановку. Тому що пілот на полі бою бачить тільки якийсь вузький сектор, на відміну від офіцера.
Коли ми тільки починали, FPV-засобів було надзвичайно мало, отримували максимум шість на місяць, тож ми шукали для ураження важку техніку. Хоча зараз маємо більше коптерів, все одно намагаємося берегти їх для техніки, відбиття штурмів чи власних штурмових дій.
Якщо чесно, якби ми мали необмежену кількість дронів, то витрачали б по два коптери на одного російського піхотинця.
Які складнощі виникають під час роботи з літальними апаратами?
Найперше – це погодні умови. Нічні літальні прилади, – ті ж крила, – зимою літають досить мало через сильний вітер, дощ, сніг, туман, низьку хмарність. Крило не може піднятися на велику висоту за таких умов, бо нічого не видно. Найкращий період для роботи крил влітку, як для денних, так і для нічних. Однак, якщо стоїть спека, все нагрівається, і крізь тепловізори дуже погано видно техніку. Тож ідеальні періоди для роботи – весна та осінь.
Другою проблемою є насичення лінії фронту літальними апаратами – і українськими, і ворожими. Переважно на фронті використовуються цивільні дрони, які працюють на одних і тих самих радіочастотах, через що ефір дуже сильно «зашумлений», що може заважати працювати як нам, так й іншим підрозділам.
Схожа ситуація у нас і з радіоелектронною боротьбою. Піхота передає, що їх атакують ворожі дрони, ми включаємо захист, який перекриває доступ і нам, і росіянам, тож в цей момент не можемо виконувати свої ж місії. Відповідно, процес оперування дронами, крилами чи використання радіоелектронного захисту постійно має бути узгоджено вищим керівництвом між групами пілотів. Бо іноді маємо історії, коли на один танк вилетіло три ударних групи, а в цей момент наша піхота штурмує з інших флангів і не має підтримки.
Скільки літальних апаратів може втратити «Ахіллес» за місяць та що ви робите, якщо загубили їх на ворожих позиціях?
Все залежить від того, якого типу ці літальні апарати. Загубити 10 крил в місяць нереально, у нас просто стільки може не бути. Якщо говорити про FPV як дрон-камікадзе, то це сотні літальних засобів.
Буває, що втрачаємо дрон внаслідок дії ворожого РЕБу – «пташці» не вистачає батареї і вона не може автономно повернутись на позиції. Якщо розуміємо, що апарат падає на ворожій території, то розбиваємо його об землю, щоб він не дістався противнику. Якщо перетнули лінію бойового зіткнення, але не дотягуємо до своїх позицій, багато що залежить від того, що це за апарат та чи замінована там територія. І якщо ми все ж вирішуємо його шукати, завжди йдемо з інженером.
При втраті техніки завжди проводимо аналіз, чому це трапилося і як цього не допустити надалі. Звісно, пілот завжди скаже, що він втратив літальний апарат через дію ворожого РЕБу, це класика. Але якщо розібратися, то виявиться, що це трішки не так.
Сам РЕБ по факту не може повністю перехопити сигнал дрона, він насправді підштовхує пілота до того, щоб зробити помилку, а потім ще декілька, що, власне, і призведе до того, що борт втратиться. Щоб цього не допустити, потрібно постійно розвивати навички пілотування.
Ми прагнемо створювати власні дрони, які можуть успішно протидіяти чи хоча б будуть стійкими до радіоелектронної боротьби. Немає різниці, наскільки крутий літачок, скільки він може нести та яка у нього аеродинаміка. Важливо те, чи буде з ним зв’язок, чи буде він керований, чи буде він працювати в умовах РЕБу.
Серед цивільних є думка, що бути аеророзвідником безпечніше, ніж представником інших військових спеціальностей. Чи це правда?
Це правда, що у нас втрати набагато менші ніж у піхоти, в штурмових підрозділів. Але для того, щоб ефективно виконувати роботу, наші пілоти все одно перебувають близько до лінії бойового зіткнення, ризикують життям в зоні ураження ворожих безпілотників чи ворожої артилерії.
Індивідуальні засоби захисту можуть врятувати від поранень, але не факт, що збережуть життя. Тому ми намагаємося обладнати позиції, аби було де сховатися. Але і це не завжди можливо, і казати, що у пілотів казкове життя, не треба. Це не так.
На те, чи виживе команда або окремий пілот, впливають наші власні рішення. Якщо ворог нас засікає, ми дійсно стаємо пріоритетною ціллю – «спаливши» свої позиції, настане горе. Тому треба робити все з головою, по-тихому і не тупити, бо опинишся в гіршому становищі, ніж піхота, яку криють 24\7.
Хто може бути пілотом? Які існують критерії для гарного оператора літальних засобів?
Пілотами стають не всі через особливості оперування цією технікою. Наприклад, FPV є найскладнішими в опануванні: їхній польотний контролер спроєктований таким чином, що він синхронізує роботу двигунів і дозволяє їм працювати одночасно, – але якщо оператор відпускає стіки, то коптер просто падає. До прикладу, Mavic у тій же ситуації лише зависає у повітрі. Тому у випадку FPV-коптерів потрібна дуже хороша мікрокоординація рухів. І старшим людям це об’єктивно дається важче.
Мені самому 33 роки. Коли я проходив навчання, то входив у топ-3 тих, хто добре керував коптером, але мій 20-річний колега обходив мене. Фізіологічно у молодших за мене є перевага. Люди за 50 теж можуть бути хорошими операторами FPV-дронів, але вони не зможуть працювати довго та ефективно. Працюючи з денним літальним засобом, треба відпрацювати від сходу до заходу сонця, весь день перебувати на ногах, в броні, під обстрілами і ще й зберігати концентрацію на кожен наступний виліт. В ідеалі для пілотів «Ахіллесу» потрібні люди до 50 років.
Важливо, що не кожен в нашій роті пілот – аби один оператор дрона ефективно виконував свою роботу, працюють пʼять інших людей з підтримки і супроводження його вильоту. Тут, як і у великій авіації, потрібно мати тих, хто відповідає за пересування, моніторить територію, допомагає з орієнтацією у просторі.
Наразі «Ахіллес» проводить набір до підрозділу. Як він відбувається, кого ви шукаєте та з якими навичками?
Наші вакансії розміщені на дуже багатьох платформах: Lobby X, Work.ua, Jobs, WestSate. Іноді до нас приходять люди з дуже дивних місць – наприклад, один хлопець побачив нас у рекламі в Instagram, хтось подався через OLX, а ми взагалі там нічого не розміщували.
Ми маємо форму з анкетами для цивільних, та анкетою для військовослужбовців. 50% з тих, хто приходить до нас в підрозділ, вже знають про «Ахіллес» і стежать за нашою роботою. Вони пишуть нам: «Люблю дивитись ваші відео, хочу приєднатись». Часто вони подаються саме через Lobby X.
Ролей у підрозділі, крім пілота, вистачає. З актуальними вакансіями ви можете ознайомитися в наших соціальних мережах. Не всі пропозиції містять профільні навички, але й не всім їх потрібно мати. Якщо ви мотивовані, для вас завжди знайдуться посади – почнемо, наприклад, з водія. Буде мотивація – зможете розвиватися. Деякі люди, не розвиваються, поки їх не пнуть. Більшість приходять до нас без досвіду і підготовки, хочуть, аби їх взяли, але самі вони не готувалися.
Дуже добре, коли цивільні мобілізуються з мінімальним фундаментом знань про тактичну медицину чи знайомі із пілотуванням коптерів. Нам потрібні люди, які не гають час, а пройшли курси тактичної медицини, отримали навички пілотування, стрілецький вишкіл. По-перше, це показує, що людина готується до війни, тобто в неї вже є певний рівень мотивації, усвідомлення, навіщо їй на фронт. По-друге, з неї потім легко відшліфувати реального бійця.
Мотивація — найважливіша якість для роботи у підрозділі. Частково людям її можна розвинути під час роботи в підрозділі. В ротах ударних безпілотників мотивація зазвичай вища через те, що ми щоразу бачимо результат своєї роботи. Та ж піхота, яка сидить в бліндажі і просто терпить, як по ній летять артилерійські снаряди, має рівень мотивації «на дні».
Ми маємо певні екіпажі, для яких необхідні водії. Бажано мати досвід off-road, бо фронт – це вам не кататися по асфальту. Також водій повинен мати відповідну категорію у правах, бо ми працюємо з вантажівками.
Надзвичайно корисними і потрібними для нас є навички орієнтування на місцевості, аби довести літальний апарат з пункту «А» в пункт «Б» в умовах радіоелектронної боротьби. Туристи, геологи, просто люди, які займаються спортивним орієнтуванням – ідеальні кандидати на позицію штурмана. Тут вік не грає жодної ролі.
Ми запрошуємо до себе і чинних військових – це майже ідеальні кандидати, адже вони мають більшу мотивацію – вони вже знають як відбуваються бойові дії і хто працює ефективно.
Скільки людей ви відсіюєте під час рекрутингу і чому?
Відсіюємо людей без мотивації, які думають, що пілотом бути легше ніж піхотою. Частіше відсіюємо по здоров’ю, а не через навички. До нас подаються люди, які хочуть служити, але не можуть, тому що мають дуже важкі поранення, складні проблеми зі здоров’ям або інвалідність. Таких людей насправді багато, я ними неймовірно пишаюсь. На жаль, робота пілота теж доволі складна, тому здоров’я треба мати як не крути.
Чого не вистачає підрозділу на сьогодні?
Крім техніки, нам не вистачає людей, – наша рота ударних безпілотних авіаційних комплексів розширюється до батальйону і тому проводить рекрутингову кампанію. Але бригада показує себе надзвичайно ефективно. Це взаємопов’язані речі, власне. Тобто на ротацію зазвичай відводять тих, хто вже поніс суттєві втрати. З ТрО — це постійна історія. Ми ж трималися дуже добре, проводили ефективно штурмові дії. Власне, завдяки цьому змогли розширитися, отримали статус штурмової бригади.
Ми працюємо кожен день, маємо високі показники, разом з тим це дуже велике навантаження на людей. Відповідно, ми розширили штат, щоб працювати ефективніше і трошечки легше. Хоча 30 днів у відпустці ніхто з нас ніколи не був, але ми працюємо змінами, що дає час на відпочинок.
Звісно, завжди думаємо про людей, про те, як вони виконуватимуть свою роботу, у якому стані. Ми не штурмовики, але це теж суттєвий рівень стресу та навантажень, перебування на позиціях по 16 годин в бронежилеті не даються просто нікому. Мені от, наприклад, легше бігати в бронежилеті, ніж стояти.
Дехто каже, що легше штурмонути раз в місяць посадку, ніж просто постійно бути на позиції. Кожному своє. Якби мобілізаційні процеси в країні йшли краще, то, можливо, хтось би з нас якось і зміг піти на ротацію, але наразі такого варіанту на горизонті немає.
Коментарі | 0