У сезон відпусток деяким працівникам важко залишити робочий процес і мати повноцінний відпочинок. Так чи інакше, відпустку вони поєднують із виконанням робочих задач. Це – воркейшн.
Але чи дійсно це хороше рішення, кому такий формат відпустки найкраще підходить і до чого він може призвести? В авторській колонці для AIN.UA кандидат біологічних наук, співавтор і керівник методології проєкту «Змінотворці», викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та школи «Майбутні» Петро Чорноморець дає відповіді на ці запитання.
Для початку потрібно розібратися, з якої причини людина обирає воркейшн, а не повноцінну відпустку. Від цього залежить, що далі під час самого воркейшену робити. Розгляньмо шість таких причин.
1. Особиста відповідальність, тобто в людини є певна задача, яку неможливо передати іншим. Варто поставити цю обставину під сумнів: я дійсно не можу передати задачу чи в мене увімкнувся гіперконтроль? Навіть якщо відповідь: «Ні, я не можу передати», то, найімовірніше, потрібно диференціювати речі, які дійсно неможливо передати і які все-таки можна відпустити на кілька тижнів. І якщо їх диференціювати достатньо якісно, то можемо вийти на режим повноцінного відпочинку.
У ситуації, коли людина не може повністю передати відповідальність, їй варто розділити конкретні задачі і справи на:
- ті, які можна відкласти;
- ті, які можна комусь делегувати;
- ті, які геть неможливо делегувати або перекласти. Але тоді визначити, який об’єм вони займатимуть.
Також потрібно визначити ступінь цього делегування, а з іншого боку — ступінь контролю за тим, як ці справи виконуються.
Якщо особиста відповідальність людини — єдина причина, через яку вона не бере повноцінну відпустку, тоді варто залишити тільки ті задачі, які дійсно неможливо передати іншій особі. І максимально локалізувати робочі процеси, а не розтягувати їх на весь тиждень. Наприклад, у межах воркейшену виокремити другу половину вівторка і четверга для розвʼязання робочих питань, а решту часу бути поза роботою.
Винятком будуть хіба що певні специфічні виробничі процеси або критичні переговори, які виникають спонтанно. Це об’єктивна реальність. Час, витрачений на розвʼязання робочих питань, подвоюється, бо до нього потрібно зарахувати і час, витрачений на перемикання з відпочинку на робочий стан.
Якщо були якісь стресові події, то варто також враховувати час, витрачений на відпрацювання цього стресу, як частину роботи, а не відпочинку. Це довше і складніше, ніж перемикання із внутрішньо мобілізованого стану в розслаблений.
Важливо пам’ятати, що під час воркейшену просто вистрибнути з відпочинку і почати працювати — теж не дуже добре. Як і навпаки: вистрибнути з роботи і почати відпочивати.
Чи існують способи для того, щоб якомога швидше прожити час перемикання? На мою думку, як тільки ми в тему відпочинку заводимо такі поняття, як: мета, якість, продуктивність, швидкість — відпочинок втрачається, тому що його суть не в тому, щоб якнайшвидше повернутися до роботи. Відпочинок і є наше життя. А робота — це певна частинка нашого життя, необхідна і для заробляння грошей, і для реалізації якихось важливих амбіцій чи потреб.
2. Компанія встановлює умови, за яких людина змушена йти у воркейшн замість повноцінної відпустки, попри те що її задачі можна передати колегам або відтермінувати їхнє виконання на кілька тижнів. Така ситуація не буде ефективним відпочинком для людини, тому що вона відчуватиме постійний зовнішній тиск. Існує величезна різниця між тим, що людина працює, бо сама так вирішила і взяла на себе цю відповідальність, і тим, що так сказав керівник, і йому не можна відмовити. В останньому випадку буде достатньо високий рівень стресу.
Оптимальним рішенням є обговорити з керівником, які конкретно потреби компанії неможливо закрити за умови вашої тимчасової відсутності і чому саме ви маєте під час свого відпочинку виконувати ці задачі. Якщо керівник адекватний, і між ним і підлеглим нормальні стосунки, то з великою ймовірністю частина цих потреб є прописаною десь нормою, яка насправді не важлива або не актуальна в ситуації з воркейшеном.
Тобто так чи інакше це про те, чи можна делегувати задачі і локалізувати те, що не делегується. Але для того щоб це з’ясувати, потрібні переговори, і вони можуть бути складними. Якщо керівник наполягає на воркейшені, попри можливість делегування, це в принципі червоний прапорець стосовно культури компанії: можливо, в ній буде складно працювати і зберігати фізичне та психічне здоров’я.
3. Людина «розігнана». Тобто вона інтенсивно працювала і зараз перебуває в стані, в якому не здатна повноцінно відпочивати: у неї занадто сильно працюють мотиваційні системи, які не встигають відгальмовуватись. У цьому стані зазвичай сильно збуджена дофамінова система. Стан характеризується відчуттям: «Я все правильно розумію, я все правильно роблю». І тому людина в такому випадку дуже добре вміє обґрунтувати, чому треба саме воркейшн, а не повноцінна відпустка.
На це треба звернути увагу і пригальмувати. В ідеалі, зупинитися хоча б на тиждень і створити обставини, в яких немає жодної обов’язкової задачі. І бажано навіть, щоб не з’являлося жодної необов’язкової задачі. Тобто нічого не робити.
Але в такому стані це може бути проблематично: різке гальмування, яке стається, коли ми прибираємо всі робочі задачі, а особливо коли їдемо на ретрит або практикуємо інші способи дофамінового голодування, може бути стресом для психіки та спричиняти невротичні або психотичні стани.
Я би радив такий підхід:
- прибрати всі робочі задачі
- створити собі максимальний комфорт і красу навколо: природа, гамак, вода тощо;
- якщо ви починаєте компульсивно щось робити, краще обрати найпростішу діяльність: ігри, серіали, розважальні книжки;
- поставити будильник, за яким ви будете регулярно (бажано щогодини) відволікатися від залипання в серіалі або грі та звертати увагу на красу і комфорт, які довкола вас; бути в цьому моменті якнайдовше;
- якщо така вимушена зупинка бісить або тривожить — проживати цю емоцію: кричати, кидатися речами, матюкатися тощо (це дуже важлива частина практики);
- коли втомилися, повертатися до гри до наступного будильника
- хоча б кілька разів на день робити якусь коротку фізичну активність: прогулянка, зарядка тощо.
Ваша задача — поступово перейти у стан, коли ви можете просто насолоджуватися життям і нікуди не бігти: смакувати їжею, дивитися на дерева, річку або вогонь і не хапатися за мобільний, просто гуляти.
4. Людина не вміє відпочивати. Це схоже на розігнаність, але рецепт тут не відгальмуватися, а створити для себе достатню кількість ситуацій, де людина щодня просто отримує задоволення від життя. Це концепція гюґе, перебування в моменті.
Недостатньо однієї годинки задоволення після цілого робочого дня. Бажано знайти кілька занять, які дають задоволення тут і зараз. І дуже важливо навчитись насолоджуватись не тільки черговим рухом до мети і не від її досягнення, а від свого поточного стану. Для початку цим станом має стати відпустка, а потім добре було би масштабувати це відчуття на все своє життя.
5. Людина має низку тривог, не хоче цього визнавати і тікає від них у роботу. Це не те ж саме, що людина не вміє відпочивати. Тривоги через війну зараз є у всіх, але і без війни люди часто знаходять собі причини для хвилювання, від яких можна втекти в роботу. Універсальних порад тут не дам, це краще віднести до психотерапевта, з яким розібрати власні переконання, потреби та емоції.
6. Творча відпустка — коли людина йде у відпустку задля переосмислення певних стратегічних питань, створення принципово нового продукту чи щоб знайти відповіді і рішення системних проблем, відволіктися від рутини і перезавантажитись. Це теж не відпочинок, а цілком робочий процес.
Якщо людина вже розслабилася, загальмувалася й отримує задоволення від життя в моменті, в неї майже завжди з’являється бажання творити щось нове. Субстратом для такого перезавантаження може бути будь-що: поїхати в іншу країну (якщо є така можливість), дослідити регіони України, побудувати теплицю, виростити помідори.
Творча відпустка відрізняється від розігнаності тим, що людина щодня має багато моментів, коли вона насолоджується життям у моменті. Коли вона не прагне працювати, а усвідомлює: «Зараз мені добре. І тут мені добре. А тут мені цікаво про щось подумати. А тепер я захопився і фігачу над цим кілька днів поспіль. А потім я зупинився і просто отримую задоволення від життя». Тобто показником буде регулярна зупинка, коли ти отримуєш задоволення від того, де ти перебуваєш просто зараз, яким повітрям дихаєш, які запахи тебе оточують, які хвилі тебе торкаються. Це і процес отримання насолоди від життя, і маркер того, що зараз ти емоційно не залежиш від роботи, а працюєш у задоволення.
Замість висновків
Ми маємо абсолютно різні причини, аби не брати відпустки, а піти на воркейшн. Здебільшого це рішення варто сильно переосмислити. Можна використовувати наш список причин як лінійний алгоритм для аналізу. Але найімовірніше, доведеться періодично повертатися до попередніх кроків. Наприклад, поки не усвідомиш певний страх, від якого тікаєш в роботу, не зможеш усвідомити, що береш на себе зайву відповідальність.
Загалом для воркейшену є тільки дві релевантні причини: або ви катастрофічно незамінні (і з цим треба щось робити стратегічно, до того ж це в інтересах як ваших, так і компанії), або ви йдете у творчу відпустку, а отже, не маєте обов’язкових задач і вимог до ефективності.
