Львів’янин Арсен Костенко ще студентом хотів потрапити до Кремнієвої долини. Він учився в Могилянці, Технічному університеті Дрездена та у Політехніці Мадрида. У 2012 році, аби навчитись тому, як варто будувати продуктову IT-компанію, переїхав до США, де працював спочатку в Sony, а тепер пише код для Twitter. Зараз він – у команді сервісу SnappyTV, який дозволяє вирізати з живого стріму шматки відео і одразу постити їх у соцмережі. Цим сервісом користується NASA та NFL.

Під час Майдану він використав усю відпустку, аби потрапити до України і допомагати співвітчизникам. Зараз Арсен бере участь у кількох ініціативах української діаспори в США, які спрямовані на допомогу Україні.

arsen

Фото – Ілля Кенігштейн

Арсен уже багато років живе в Штатах, але однозначно хоче повернутись і майбутнє пов’язує з Україною. Ми поговорили з Арсеном про мотиви переїзду до США, про те, чи важко пройти відбір до команди Twitter, чим вирізняється американська бізнес-культура, а також про те, як діаспора може допомогти українським студентам. За бажанням спікера публікуємо інтерв’ю мовою, якою його проводили.

Ви працювали в EPAM, потім у Grammarly. Чому пішли звідти та переїхали до США?

В Україні зараз досить багато IT-спеціалістів, але замало експертизи та розуміння того, як створювати продуктові компанії. Мені в першу чергу хотілося спробувати створювати продукт, а не сервіс чи послуги.

Grammarly робили дуже класний, драйвовий продукт, але мені хотілося більшого. З перших рук отримувати знання про побудову продукту. На жаль, так вийшло, що засновники працювали з командою не безпосередньо, а віддалено.

Найкраще місце, де можна знайти такі експертні знання – це практика у Долині чи ще десь у США. Знайомі шукали людей для онсайт-підтримки продукту, який вони створили і вже продали Sony (йдеться про Video Gorillas – ред.). Так Sony запропонувала мені роботу, тож якийсь час працював із ними з України, потім вони оформили H1-візу, я переїхав до Лос-Анджелеса, де пропрацював три роки.

Чи важко було переїхати?

Компанія допомогла з юридичною частиною та проживанням перший місяць, поки шукав житло. Сам переїзд не був складним, я просто припинив договір оренди, спакував речі у дві валізи і з цим невеликим скарбом поїхав.

Що було складно – знайти довгострокову оренду житла. У США все залежить від кредитного рейтингу, одразу по переїзді він, ясно що, нульовий, і це дивує багатьох орендодавців. Найпростіший спосіб це обійти: пропонувати більшу заставу.

Чим займались у Sony, чому змінили цю роботу?

Я був у підрозділі New Media Solutions, працював із сервісами, пов’язаними із відео. Sony після купівлі Columbia Pictures отримала величезну колекцію старих фільмів. Компанія трохи пропустила той момент, коли публіка перестала ходили в кіно, і вся історія з онлайн-кінотеатрами теж якось пройшла повз них. Але у них на руках – ціла купа фільмів, які людям цікаві, тож вони вирішили ці фільми викладати в онлайн.

Щоби перевести фільм із плівки в онлайн (а плівка – досі основний засіб збереження фільмів), треба знати безліч технічних деталей. Приміром, у Netflix, YouTube та Amazon абсолютно різні вимоги до формату фільму, в якому вони його приймають.

Є цілий пул експертів, які не один пуд солі з’їли на цих форматах. Але якщо у вас величезний підвал із тисячами плівок, жодних експертів не напасешся на оцифровування. Тому потрібно експертні знання транслювати у код і створювати системи, що дозволяють оцифровувати фільми у правильних форматах. Я був частиною команди, яка власне цим і займалась.

Чому пішов? Все ж таки програмно-апаратні системи – не основний їхній заробіток. Тому ми відчували себе як трохи second-order citizen, другорядні члени команди. Це було помітно і в компанії – за розмірами проектів, фінансуванням, увазі на зустрічах.

Тому минулого року вирішив для себе, що потрібно рухатись далі.

Як потрапили до Twitter?

Зараз у Twitter не найпростіші часи, але це означає також і більші можливості для розвитку. Звісно, було цікаво спробувати працювати там.

Так вийшло, що моєму колишньому однокурснику, який працював у Google, запропонували роботу, а він порекомендував на це місце мене (насправді, рекомендація дає приблизно ті самі шанси отримати роботу, що й звичайне подання заявки через сайт).

arsen1

Офіс Twitter

Щоби отримати роботу, потрібно було пройти три етапи. Перший – телефонна розмова. Спочатку дзвінок від менеджера, що проводить загальний скрінінг адекватності людини: чи розуміє кандидат, про що йдеться, чи знається хоч трохи на темі. Другий дзвінок від staff-інженера (це посада по типу тім-ліда). Він проводить не дуже складне технічне інтерв’ю, де вам пропонують розв’язати одну-дві задачі. Другий етап – це щось на кшталт домашньої роботи, її потрібно здати до третього етапу – фізичного візиту в офіс.

Можете навести приклад завдання? Є безліч легенд про те, як проходять співбесіди у Google, Apple, усі ці питання типу “Чому кришки люків круглі?”…

Найоригінальніше, що мені пропонували: продумати систему трендинга. Це було вже на особистій співбесіді. Уявіть, що генерується нескінченний потік слів, і потрібно у будь-який момент часу мати можливість визначити три найпопулярніші слова. Презумпція така, що жоден диск, система або кластер ці усі слова не зможуть зберігати і швидко давати відповідь, при тому вимагаються миттєві розрахунки.

Це було найбільш несподіване та хитромудре питання на співбесіді. Мені здавалось, я добре впорався із ним. Хоча, якби знав наперед, підготувався би краще, почитав би щось про probabilistic data structures. Нюанс ще в тому, що таке зазвичай питають у дата-аналітиків, а не у інженерів.

Але маячні по типу “Скільки тенісних м’ячиків вміститься у автобус?” не було. Були питання на оцінку. Наприклад, вас просять продумати архітектуру системи рівня Twitter: 300 млн активних користувачів, стільки-то з них просто читають стрічку, стільки-то активно постять.
Ви собі думаєте: ОК, один твіт – 140 символів, плюс  ID, нікнейм, геолокація – на все про все піде, може, 0,5 Кб. Множимо це на кількість користувачів у секунду, розраховуємо приблизний трафік за одиницю часу, вираховуємо, які потрібні потужності. Звісно, у такій відповіді буде багато грубих допущень, але найголовніше, вона покаже здатність кандидата до прогнозів та оцінювання.

Психологічно було важко?

Нещодавно на Slashdot Twitter чомусь опинився внизу рейтингу компаній, де найприємніші умови співбесіди. Не можу погодитись із цим. З мого досвіду, найнеприємніша співбесіда була в Amazon, така собі жорстка м’ясорубка. Співбесіда триває чотири години, за цей час із вами спілкуються 12 людей, по двоє одночасно. У вас дуже мало часу, щоби перемикатись із питання на питання, а результат потрібно писати на дошці, брати фломастер, шматок паперу і при всіх писати код, водночас пояснюючи, що саме робить той чи інший шматок. Доволі важко.

Чи багато у Twitter українців, чи є “своя тусовка”?

Знаю, що десь із десятеро наших тут є. У Twitter є мікросервіс Gizmoduck, який адмініструє усіх користувачів. Менеджером цього масштабного, дуже важливого для функціонування цілого Twitter сервісу є Анна Сулькіна з України. Вона людина дуже скромна, не афішує свою посаду, але в компанії дуже відома. Тобто, людина із Запоріжжя відповідає за усіх користувачів Twitter.

Над яким проектом працюєте на разі?

Я займаюсь продуктом SnappyTV. Це стартап, який Twitter викупив влітку 2014-го року. Цей сервіс дає можливість із живого стріма нарізати шматками відео і перетворити їх на твіти, пости у Facebook, Tumblr, Vine і тому подібне. Уявіть, що йде футбольний матч, хтось забиває гол, і твіт з відео цього голу з’являється у стрічці за лічені секунди. Цей сервіс використовують NFL, NASA…

Наприклад, в NASA ведуть стрім з орбітальної станції. Нещодавно туди відправляли трьох космонавтів, вони летіли до МКС, стикувалися, і момент стиковки NASA виклало в онлайн твітами, використовуючи SnappyTV. Як на мене, це дуже круто. Livetweeting from space.

 

Загалом Twitter набагато активніше включає відео у життя користувачів. Кілька тижнів тому ми запустили інтеграцію з Periscope, і це вже стала неймовірно популярна штука. До речі, в Україні Periscope активно користуються школярі: вмикаєш стрім і бачиш, як на весь світ дев’ятикласниця жаліється на свою вчительку, прямо у неї на уроці. Добре видно, що між поколіннями – технологічна прірва. Або, приміром, через Periscope будь-яка людина може зазирнути в ДНР. Я іноді дивлюсь їхні стріми – це як вікно у паралельну реальність.

А над чим конкретно працюєте в SnappyTV?

Займаюсь бекендом – усім, що стосується нарізки, маніпуляцій із відео, контролю за якістю. Телеканали та інші джерела відео мають різні параметри, їх треба зводити до спільного знаменника.

Цікаво працювати чи це в основному рутинна робота?

Дуже цікаво. Рівень спеціалістів, з якими я працюю, просто неймовірний. Ці люди не перший день в індустрії. Вони схожі своїм вмінням мислити глобальними категоріями і через пару секунд перемикатись на якусь дрібничку, заглиблюватись у технічні деталі. Це дуже надихає.

arsen2

Якщо говорити про робочі завдання, вони розподіляються як 60/40, де 60 – це рутина, 40 – цікаві, технологічно вимогливі завдання. Загалом я насолоджуюсь робочою атмосферою та культурою.

Розкажіть про ділову культуру, умови роботи у Twitter.

Є велика різниця між компаніями в Долині та компаніями у решті світу. Великий акцент на повазі до іншої людини. Поведінка людей базується на тому, що навколо –  дуже розумні, досвідчені люди, які позакінчували круті університети. Коли хтось говорить щось дивне на перший погляд, варто до нього прислухатись. Неймовірний рівень толерантності до думки іншого.

Що сильно відрізняє Україну від Штатів, так це поняття конкуренції. Є вислів “Де два українці – там три гетьмани”. Це подається як наша негативна риса, мовляв, ми постійно між собою чубимося. Але,  насправді, це дуже крута риса, потрібно лише додати до неї культуру конкуренції.

У американців поняття конкуренції геть інше. Вони можуть сваритися із суперниками, але ніхто ніколи не поставиться до конкурента зверхньо, не стане недооцінювати його. На першому місці – завжди діло. Одна річ – махати кулаками, інша – довести справами, що ти справді кращий за конкурента. Роби що хочеш, але get the job done.

Це – дуже специфічна культура, але вона проявляється в усьому. Наприклад, зараз Twitter відстає від Facebook та його афіліатів, та навіть і від Google+, по кількості користувачів. Але ніхто при тому не бігає по офісу із транспарантами «Twitter найкращий!”. Усі чесно визнають, що є така проблема, і докладають максимум зусиль, щоб із нею впоратись. Конкуренція стимулює до дії.

Такого ставлення українцям дуже не вистачає. У нас є бажання говорити: “ти неправий, я краще знаю, як треба”. Але якщо домішати до цього американську культуру доводити справами, що ти справді кращий, вийде просто вибухова суміш.

Якщо ж говорити про умови роботи, у Twitter дуже проекологічна та просоціальна позиція. Вони стимулюють співробітників користуватися громадським транспортом, дозволяють брати вихідні, щоби займатись чимось соціально-корисним: прибирати парки, роздавати їжу безхатькам, викладати у школах.

Дуже багато зусиль спрямовують, щоб час робітників витрачався ефективно: є внутрішня пошта, ательє, хімчистка.

Ще з цікавих особливостей роботи: довкола будівлі Twitter у Сан-Франциско ціла екосистема стартапів. Офіси Square та Uber буквально через дорогу від нас.

Американські компанії часто задають моду в культурі управління. В Zappos взагалі перейшли на холократію. Як керують у Twitter?

Twitter дуже вирізняється радикальною прозорістю. Вони жорстко дотримуються цього принципу. Кожен співробітник знає про все, що збирається робити компанія. Це стосується і суперсекретних даних – усі новини про реструктуризацію, звільнення, зміни у продукті – про всі новини співробітники знали заздалегідь.

Кожні кілька тижнів уся компанія збирається на нараду. Виходить весь топ-менеджмент, розказує про те, що зробили, що збираються робити. Вони повністю відкриті до запитань.
Основна ідея соціальної мережі – відкрите спілкування з усім світом – пропагується і всередині компанії. Можна написати листа будь-якому топу, і він пришле відповідь протягом 24 годин, 100%. Я колись листувався з Джеком Дорсі:)

Ви під час Майдану вертались до України, розкажіть про це.

Я слідкував за Майданом від самого початку, довго висів у соцмережах. Було якось не по собі, якесь передчуття “1917 року”. Коли прочитав, що розігнали студентів, стало просто страшно. Якраз повернувся із тижневої відпустки, але одразу пішов до керівництва і прямо сказав, що боюсь за життя рідних і що мене місяць не буде. Мене відпустили за умови, що зможу працювати віддалено.

[fb_embed_post href=”https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10151887340305345&set=a.10151039031265345.431283.619030344&type=3&theater/” width=”725″/]

Коли прилетів до України, все здавалося на поверхні дуже спокійним, щойно минули свята, щось відбувалося, але якось мляво, затягнуто. Привіз із собою якісь гроші, все роздав людям, яким довіряв. Коли прийняли диктаторські закони від 16 січня, ходив роздавав листівки про них. Зустрівся з Ігорем Луценко, віддав йому свою GoPro. А вже коли прилетів до Штатів, прочитав про те, що його викрали.

На Водохрещу у нас уже були квитки назад, ми вилетіли зранку. Вже над Атлантикою я читав про палаючі автобуси “Беркута”, про всю цю жесть. Події стали розгортатись із божевільною швидкістю, і українці США вже не могли сидіти вдома, почали виходити на вулиці, об’єднуватись.

Під час Майдану українська діаспора підтримувала своїх співвітчизників. Ви брали участь у таких ініціативах?

Раніше для українців у США велика проблема була зібратись разом, спілкуватись. Діяв якийсь комплекс меншовартості, багатьом не хотілось розповідати, що вони з України. Але під час Майдану українці почали об’єднуватись, при чому багато хто – мого віку, 25-35 років. Нас поєднували спільні переживання. Хтось створював громадську організацію, хтось – запрошував гостей із України, хтось – допомагав біженцям та армії. З’явились «Разом» і Nova Ukraine.

Не знаю, як зараз у Лос-Анджелесі, але останній раз, коли був там, діяло кілька активних груп, вони лікували і реабілітували бійців АТО, збирали одяг для біженців.

Мені особисто хотілося б, щоби з’явились українські об’єднання, які б допомагали українським студентами приїжджати на інтернатуру, стажування в американські компанії. Я більше орієнтований на технології, тож хотів би працювати із студентами-програмістами, математиками, фізиками в цьому напрямі. Було би цікаво працювати із проектами, що стимулюють дівчат обирати технічні спеціальності.

Як оцінюєте зміни в країні? Чи збираєтесь повернутись в Україну?

Україна зараз – це стартап. У будь-якого стартапу, особливо такого великого як Україна, є моменти зневіри. Основне в ці моменти – не припиняти рухатись далі. Навіть якщо вам складно, перестаньте думати про те, як далеко ще до вершини, просто робіть наступний крок. Хай маленький. Звісно, війна та смерті збурюють у суспільстві бажання до радикальних рішучих змін, але навіть якщо змін нема, це не дає право опускати руки. Треба йти вперед і не думати про те, чи довго ще йти. Все решта – це ознака власної поразки.

Однозначно хотів би повернутись в Україну, але з конкретними планами, проектами. Мені було би цікаво займатись біотехнологіями, штучним інтелектом. Величезний пласт, яким варто займатись – це соціальні стартапи. І освіта – не лише технічна, але й культурна. Адже, попри те, що в українців у Долині реноме крутих програмістів, мало випадків, коли українці попадають в топ-менеджмент IT-компаній. Українцям не вистачає поки що культури взаємодії, яка починається з банального знання англійської.

Майбутнє своє однозначно пов’язую з Україною.