У видавництві Yakaboo Publishing вийшла книжка, яка стала класикою бізнес-літератури — «Дилема інноватора» Клейтона Крістенсена. Бестселер Wall Street Journal і Businessweek, видання, що увійшло в топ-100 книг про успіх і лідерство за версією Amazon, книжка автора, якого американський Forbes назвав одним з найвпливовіших теоретиків бізнесу останніх 50 років. Перераховувати достоїнства «Дилеми інноватора» можна довго. Розповідаємо ключову інформацію з книги.
Перед тим, як почати читати «Дилему інноватора», варто зрозуміти, що це справжнє дослідження професора Гарвардської школи бізнесу Гарвардського університету, а не пустопорожня брошура про взяті зі стелі секрети успіху. Графіки, вектори, технологічні зміни у галузі механічних екскаваторів — все це і ще багато іншого слугуватиме прикладами для теорій і висновків Крістенсена. Ґрунтовний підхід до книжки відчувається у її побудові.
«У першій частині (розділи 1–4) вибудовано модель, яка пояснює, чому раціональні рішення великих менеджерів можуть допровадити фірму до краху. Картина, яка вимальовується у цих розділах, справді ставить інноватора перед дилемою: логічні, компетентні рішення менеджменту, які визначають успіх компаній, водночас стають причинами втрати ними лідерських позицій. У другій частині (розділи 5–10) описуються спроби розв’язання цієї дилеми. Представлений у них аналіз поглиблює наше розуміння, чому та за яких обставин нові технології стали причиною краху великих фірм, і пропонує менеджерам розв’язання дилеми: як керівникам робити правильні речі для їхнього бізнесу в короткотерміновій перспективі», — пояснює автор.
Отже, що ж призводить сильні компанії до краху? Один з висновок Крістенсена здивує багатьох менеджерів, вихованих на словосполученні «орієнтованість на клієнті». Науковець вважає, що найкращі фірми припиняли своє існування тому, що прислухалися до своїх споживачів і агресивно інвестували в технології, продукти та виробничі потужності, які задовольняли потреби наступного покоління їхніх клієнтів. У цьому й полягає одна з дилем інноватора − беззастережне слідування переконанню, що хороші менеджери повинні триматися ближче до своїх клієнтів, може стати фатальною помилкою. Швидкість, з якою розвивається та чи інша галузь, у Крістенсена за приклад взято поступ технологій виробництва жорстких дисків, нагадує рух з гори, коли зупинка на перепочинок може призвести до краху, бо компанію накриє лавиною конкуренції та інших технічних проблем.
Але не будемо забувати, що повна назва книги містить доповнення: «Як нові технології нищать сильні компанії». Опис цієї проблеми, власне, й становить ядро книжки. Здавалося б, технологічні зміни повинні нести за собою лише прогрес. То чому ж успішні компанії не витримують перед їхнім тиском чи необхідністю застосування?
Крістенсен доводить, що справа не лише в бюрократії, недооцінці конкурентів чи несхильності до ризику. Автор вибудовує концепцію мережі створення цінності − «контексту, в межах якого компанія виявляє потреби споживачів і реагує на них, вирішує проблеми, закуповує сировину, відповідає на дії конкурентів і намагається отримати прибуток». Так поступово, крізь безліч рисунків і графіків, переходимо до підривних технологій – інновацій, які у короткостроковій перспективі погіршують продуктивність продукту, їхні властивості цінують, як правило, споживачі, бо підривні технології дозволяють зробити продукт дешевшим, простішим, меншим. Вони є противагою підсилювальних технологій, які підвищують продуктивність і можуть втілюватися поступово. Управлінню підривними технологічними змінами присвячено весь другий розділ книжки.
Підкріплюючи свої теорії та концепції історіями реально існуючих компаній, власними дослідженнями, апелюючи до тих чи інших бізнес-теоретиків, Крістенсен підсумовує:
- темпи прогресу, яких потребує або які здатен підхопити ринок, можуть відрізнятися від прогресу, який може запропонувати технологія. Це означає, що хоча сьогодні продукти можуть нашим споживачам видаватися непридатними (а це підривні технології), уже завтра вони можуть цілком задовольняти їхні потреби;
- управління інноваціями віддзеркалює процедуру розподілу ресурсів: досягти успіху можуть інноваційні пропозиції, які отримують потрібні для їхньої реалізації фінансування та людські ресурси;
- у багатьох випадках, коли маємо справу з підривними технологіями, необхідної для прийняття важливих інвестиційних рішень інформації просто немає. Її треба створити, здійснюючи швидкі, недорогі та гнучкі вилазки на ринок зі своїм продуктом. Існує дуже великий ризик, що будь-яка конкретна ідея щодо параметрів продукту чи способів застосування підривної технології на ринку, може виявитися нежиттєздатною. Тому невдачі та постійне навчання є не¬вилучними елементами на шляху до успіху в підривній технології;
- нерозумно беззастережно дотримуватися лише однієї технологічної стратегії і завжди бути або лідером, або послідовником. Компаніям слід застосовувати одні підходи до управління підривними технологіями і зовсім інші до управління підсилювальними.
«Дилема інноватора» за 20 років свого існування стала настільною книгою стартаперів із багатьох країн. Її докладність, точність в деталях і наукова обґрунтованість мають високу мету – сприяти розвитку сучасного бізнесу, убезпечити його від тих правил, що диктує час, водночас створивши власні засади і методи керівництва, які призведуть до успіху і стабільності. Саме тому видання є надзвичайно цінним для українського читача – підприємця, який прагне самовдосконалення, шукаючи надійне джерело знань і досвіду.
