Віддаючи належне новій карантинній реальності та вимушеній віддаленій співпраці, роботодавці все частіше переходять на формат remote-first і дозволяють своїм командам самостійно вирішувати, де їм зручніше працювати. У зв’язку з цим перед людьми відкривається новий світ без прив’язки не тільки до робочого крісла, а й до певної країни. У спеціалістів з’являються нові можливості для переїзду: їм необов’язково «обривати кінці», кидати роботу та їхати кудись чи роками шукати місцевого роботодавця, який захоче взаємодіяти із робочою візою. Тепер можна залишити роботу при собі, перебуваючи у будь-якій країні світу.
Але з якими труднощами стикаються такі сміливці під час переїзду? Яких обмежень очікувати від країн і головне — чому вони не хочуть все ж таки знайти нового місцевого роботодавця? Про це поговоримо з трьома фахівцями, які змінили місце проживання, але продовжують співпрацювати з IT-компанією Boosta, яка є в Україні.
Катерина Міхеєва, Quality Assurance Manager, Туреччина
Про переїзд
З України до Туреччини я переїхала майже три роки тому. Тоді не багато українських бізнесів були готові співпрацювати на повноцінному remote, як сьогодні. У моїй компанії таких прикладів взагалі не було. Але мені не хотілося звільнятися, тож вирішила перевірити, наскільки це реально організувати.
Коли менеджер схвалив такий формат роботи, єдиною зміною для мене став перехід із корпоративного на особистий ноутбук. Для цього перед переїздом я зайшла в гості до сисадмінів, які перенесли все необхідне на мою техніку. А умови співпраці та соціальний пакет залишився без змін. Навіть додаткової системи контролю не встановили, що втішило. Довіра тімліда мотивує і дає відчуття власної цінності для компанії.
При зміні місця проживання гнучкий графік був дуже доречним. Переїзд завжди пов’язаний із підготовкою документів та відвідуванням державних структур у робочий час. Мені пощастило зі сприятливим тімлідом. У мене була можливість відпрацювати години, які я витрачала на поїздки за документами, або навіть перенести необхідний робочий день на найближчий вихідний. Загалом, якщо є такі умови, переїзд пройде вам безболісно.
Кажуть, що переїзд, наприклад, до Єгипту може бути складним, адже у них заборонено використання VPN на законодавчому рівні. У моєму випадку — жодних обмежень щодо використання онлайн-ресурсів не було. Єдиний сумний фактор – це інтернет. Виявилося, що із покриттям у країні можуть бути перебої. Тому спочатку я працювала в кафе або в рідних. Проте, з іншого боку, у Туреччині ви не зіткнетеся з раптовими збоями електроенергії – про будь-які роботи вони попереджають за добу.
Про remote
Мій дім став новим офісом. Для підтримки мотивації та концентрації багато хто рекомендував працювати в коворкінгах, але я не відчувала потреби у чіткому поділі домашнього та робочого простору. Бувало, щоправда, що працювала в кафе, але дуже рідко. Зустрічі в такому місці не проведеш — дуже галасливо. Проте після приходу карантину для мене мало що змінилося — вже звикла працювати з дому, тому й стресу було менше.
Єдиним новим для мене обов’язковим супутником стали онлайн-дзвінки. Всі зустрічі та звітність про виконану роботу перейшли до Zoom. З командою я спілкуюсь у Slack або поштою. А щодо кількості відпрацьованих годин ні в кого не виникало питань, оскільки і до переїзду я мала можливість відзначати витрачений час на виконання кожного завдання в CRM-системі. Після переїзду нічого не змінилося.
А коли я відчуваю, що стаю менш продуктивною, обов’язково беру вихідний, набираюся сил і повертаюсь до ладу. Відсутність зміни обстановки все одно впливає на вигорання. Тому важливо розуміти, що ви втомилися, та вчасно взяти перепочинок. Не бійтеся цього, адже компаніям теж не вигідно, якщо фахівець не просто просиджуватиме на робочому місці. Необхідно, щоб ваша діяльність дала результат, а зі свіжими думками це вдається набагато простіше.
Про неформальне спілкування
У віддаленій роботі не все так безхмарно, як здається. Якщо ви такий самий екстраверт, як і я, вам може не вистачати спілкування з командою. Іноді сумую за компанією, людьми, випадковими зустрічами та обміном новинами вранці на кухні. Ці дрібниці створюють відчуття причетності до однієї справи. Тому дуже рятують регулярні командні дзвінки.
Чесно кажучи, після приходу тотального локдауна моя робота стала ще трішки приємнішою. Адже тепер усі працюють віддалено і більше мене розуміють. З’явилося багато онлайн-івентів, у яких може брати участь кожен, незалежно від місця знаходження. Тепер ми хоча б раз на тиждень телефонуємо в неробочий час і обговорюємо новини або граємо в онлайн-ігри. Дуже приємні навіть такі дрібниці, як доставка подарунків колегам не лише по Україні, а й за її межами. І нехай ви отримаєте подарунок трохи пізніше, однак відчуєте, що ви така сама частина команди, як решта, незважаючи на відстань.
Все більше компаній сьогодні переходять на режим remote-first, тому можна бути впевненими, що онлайн-івенти нікуди не подінуться й після відміни карантинних заходів. Отже тепер мігрантам у схожій зі мною ситуації буде набагато простіше адаптуватися під новий для них віддалений формат роботи.
Українські компанії vs місцеві
Турецькі роботодавці дбають про свої команди на тому ж рівні, що й багато українських ІТ-компаній: покривають дорогу на роботу і назад, обід та страховку. Однак я все одно віддала б перевагу працювати віддалено з компанією з рідним мені менталітетом. Чому?
Працюючи в Туреччині, важливо розуміти, що якщо ти не знаєш місцеву мову, до тебе будуть ставитися, як до туриста, і неохоче співпрацювати. Тому важливо знати турецьку, однієї англійської буде недостатньо. А цією порадою керується далеко не кожен новоприбулий у країну.
Ще однією культурною особливістю, характерною для багатьох «курортних» країн, є розмірений спосіб життя. У турків це часто відбивається на робочих обов’язках. Тут людей важко мотивувати на оперативність та підвищену продуктивність навіть фінансово. Тому доводиться контролювати виконання завдань у подвійному обсязі. Звичайно, цей опис є актуальним далеко не для всіх, але зустрічається часто. А мені важко працювати у такій атмосфері. Все-таки проактивність, яка пропагується в українських компаніях, мені ближча.
Однак є невелике обмеження, пов’язане з розташуванням. Наприклад, коли у Туреччині оголосили жорсткий локдаун, мені треба було їхати на екстрену закупівлю продуктів. Було прикро, адже саме того дня моя команда збиралася на неформальні онлайн-посиденьки.
З іншого боку, для мене окремою перевагою виявилася годинна різниця при переході на зимовий час в Україні. Взимку, коли у мене вже 9 ранку, в Україні ще 8, і робочий день майже ні в кого не розпочався. А значить, з’являється ціла година, яку я можу присвятити концентрації на виконанні одного завдання без відриву на повідомлення. Дуже зручно, якщо ти жайворонок.
Белла Ткач, Product Manager, Ізраїль
Про переїзд
Я переїхала до Ізраїлю на час карантину, тому питання про пошук нової компанії для співпраці не виникало. Remote був для мене вже знайомим, а команда давно звикла до Zoom-дзвінків, оскільки серед нас є колеги з інших міст України. Тому зміна місця проживання мало вплинула на робочу рутину.
В Ізраїлі немає жодних обмежень щодо доступу до сайтів. Хіба що варто потурбуватися про коректну роботу корпоративного VPN для доступу до необхідних внутрішніх ресурсів. У моїй компанії цей аспект був давно налагоджений. До того ж у роботі використовую інструменти, які є досить поширеними і в Ізраїлі: сервіси Google Workspace, Jira, Figma та інші. Тому я не маю проблем із доступом до них.
Про remote
Після переїзду я облаштувала робоче місце вдома, щоб створити подобу офісної атмосфери. Хоча одного разу я все-таки працювала півдня на пляжі, але це був скоріше виняток. Однак з інтернетом, навіть далеко від Wi-Fi в Ізраїлі, ніяких проблем не відчула.
Залишатися мотивованою на віддаленній роботі допомагають також численні системи трекінгу завдань та прогресу. Наприклад, Trello, Todoist та подібні сервіси для створення планів на день або декомпозиції великих завдань. Вони дають можливість перетягувати завдання у відповідні поля залежно від статусу їх виконання та викреслювати закриті питання. Подібний елемент гейміфікації спрацьовує для мене як виклик і додає внутрішнього азарту виконувати роботу оперативніше. Самі завдання я отримую і ставлю в Jira – там легко можна побачити своє навантаження із прив’язкою до термінів.
А ось звітність перед менеджером про виконану роботу проходить у кілька рівнів. У моєму випадку все починається із системи Tier Meeting. Простими словами, це загальна для всієї компанії Excel-таблиця з цілями, які декомпозуються на конкретні завдання кожній людині. У ній можна регулярно відзначати прогрес чи проблеми, що заважають руху. Більше того, завжди можна подивитися, які завдання стоять перед колегами по команді, на якому вони етапі – це допомагає рухатися у загальному напрямку та не повторювати помилок одне одного. Так формується розуміння своєї ролі у досягненні спільних цілей, а це мотивує. І не важливо, чи працюєш ти з офісу, удома чи в іншій країні — усі знаходяться в одному інфополі. На такому Tier Meeting ми зустрічаємось раз на тиждень.
Також щотижня я на дзвінку з тімлідом онлайн і обговорюю особисті досягнення в проекті, виконану роботу та подальші плани. Для командного спілкування ми використовуємо Skype, а з іншими командами зв’язуємось у Slack.
Крім цього проводимо щоквартальне планування у форматі брейнштормінгу — обговорюємо побажання щодо покращення продукту, креативні ідеї та схему дій щодо їх впровадження. І все це, звісно, онлайн.
Загалом усі формати звітності легко адаптуються до віддаленої співпраці. Завдяки постійній комунікації після переїзду я не відчула нестачу інформації. Не варто боятися прозорості у роботі. Це допомагає завжди розуміти, що чекає на вас сьогодні, які перспективи у вашого проекту, в якому напрямку потрібно рухатися — додає впевненості у завтрашньому дні.
Про неформальне спілкування
Багатьом у віддаленому форматі роботи не вистачає саме спілкування. Але наша команда намагається згладжувати ці недоліки, наприклад, за допомогою проведення онлайн-тімбілдингів – HR завжди намагаються зробити їх цікавими. Наприклад, можна підготувати та пронумерувати список питань. Потім кожен член команди у випадковому порядку називає номер та відповідає на відповідне запитання, а інші доповнюють чи коментують. Так простіше знайти тему для розмови, уникнути незручного мовчання або познайомитися, якщо в команді багато новачків.
Українські компанії vs місцеві
За розповідями моїх знайомих та особистими спостереженнями відмінностей між українськими та ізраїльськими IT-компаніями я не помітила – одні інструменти та словниковий запас.
Проте, є культурні особливості країни, які іноді впливають на роботу. Наприклад, Шабат. З другої половини дня у п’ятницю практично все населення перестає працювати, навіть торгові центри та магазини закриваються. А якщо вихідні співпали зі святом, то вже після обіду в п’ятницю під вікнами гратиме гучна музика, а хтось візьметься за барбекю.
Звуки свята та смачний запах м’яса, звичайно, трохи відволікає від роботи. Люди вже гуляють, а тобі треба займатись роботою. Натомість робочий тиждень тут починається з неділі, тому у місцевих на відпочинок лише півтора дні. Тоді як у мене, яка співпрацює з українською компанією, вся неділя буде вільною.
За останній рік багато українських компаній дійшли висновку, що віддалена співпраця — це не проблематично і так само продуктивно. До того ж усі розуміють, що більше шансів на успіх має бізнес, який приваблює експертів та найдосвідченіших фахівців. Проте таких людей на всіх не вистачить. У зв’язку із цим бізнес охоплює новий тренд на розширення горизонтів рекрутингу. Роботодавці дедалі частіше розглядають варіанти найму іноземців. А вибір країн і самих кандидатів вже багато в чому залежить від мови, якою розмовляють у компанії. Так, підкоряючись цьому тренду, Boosta розпочала співпрацю зі спеціалістами з-за кордону. Сьогодні у нас у команді є хлопці, які живуть у Таїланді, Іспанії та Польщі. А питання, чому мігранти зацікавлені в пошуку роботи в Україні, ми обговорили з рекрутером, яка почала з нами співпрацювати, проживаючи у Франції.
Оксана Тугаєва, Recruiter, Франція
Про пошук роботи
Після того, як я одружилася з французом, вже два роки живу на дві країни: пару місяців у Франції, пару — в Україні. Але вирішила все ж таки співпрацювати саме з українською компанією, адже вона ближче мені за менталітетом. А оскільки я прийшла до цього на карантині, всі етапи відбору проходила віддалено. Навіть жодного разу не була в офісі. Незважаючи на це, не відчуваю жодних обмежень. Потрібний VPN можна завантажити самостійно, а документи підписати в електронному форматі.
Єдина різниця між країнами – це 1 година часу. Але мені це не заважає, бо люблю працювати увечері. Вечір – це взагалі золотий час для рекрутера, період пікової активності кандидатів.
Про remote
Особисто мені простіше працювати віддалено. Це для мене не новинка, вже давно співпрацюю в такому форматі, тому й карантин мало що в житті змінив. Свій шлях на remote я розпочала у 2017 році у норвезькій аутстаффінговій компанії, що працює в Україні. Тоді обіймала посаду HR-generalist. Робота у нас була офісна, розмірена і ніхто не гнався за дедлайном. Головне — це постійна позитивна динаміка, тому тімлід навіть дозволив кожному співробітнику за бажанням тричі на тиждень працювати віддалено. Тоді я і зрозуміла всю красу такого формату. Звичайно, на мене чекали деякі труднощі, оскільки у 2017 році це ще не було настільки поширеною практикою серед компаній в Україні. Наприклад, складнощі з віддаленим підписанням документів. Зараз я без проблем можу отримати будь-який підпис, не залишаючи своєї квартири. У це, звичайно, зробив свій внесок і карантин.
Я взагалі надаю перевагу роботі з дому. У кафе цього робити не виходить — відволікають вулиці, питання офіціантів і навіть запахи їжі. Важко сконцентруватися. До того ж музика та навколишній шум – несприятлива обстановка для співбесід.
У такій обстановці найголовніше це не жити за схемою «ліжко-холодильник». Налаштуватись на робочий процес допомагає підтримка режиму, який був би у мене, відвідуй я офіс. Поради тривіальні, але працюють. Вранці треба привести себе до ладу, одягти одяг, у якому можна вийти на вулицю, а головне — вилізти з ліжка. А якщо все ж таки наздогнав такий період, коли нічого не хочеться і робота не йде, можна взяти вихідний, розвантажитися і далі з новими силами увірватися в роботу.
Моя щоденна рутина мало чим відрізняється від типового українського рекрутера. У сайтах обмежень немає — у Франції всі вони відкриті для доступу через VPN. До того ж, я не користуюся феноменальними інструментами — LinkedIn, Djinni, Telegram-канали, Skyworker, Github, Indeed, особиста база кандидатів, Google Meet, Jira для контролю за рекрутинговим процесом, а також в особистих цілях використовую freshteam для ведення воронки, автоматизації та оптимізація процесів. Для листування з командою використовую Slack, а звітність перед менеджером — Google Sheets.
Про неформальне спілкування
Раніше, незважаючи на віддалений формат співпраці, я мала можливість прийти в офіс, поспілкуватися з командою, замовниками. Зараз я зробити це не можу як через місце проживання, так і через карантин. Це трохи впливає, адже іноді не вистачає спілкування, обміну новинами та випадкових корисних для роботи знайомств. Проте вирішити цю проблему допомагають синхромітинги — неформальні зустрічі з командою, на яких можна не лише обговорити робочі питання, а й особисті успіхи, забавні історії чи складності.
Також у нас є активність Random Coffee – можливість познайомитись із випадковим колегою, поспілкуватися за чашкою чогось гарячого чи за обідом. Це дозволяє дізнатися більше про інші команди і дає відчуття причетності до великого організму, загальних цілей.
Українські компанії vs місцеві
У пріоритеті у мене була українська компанія. Я знайома з деякими національними особливостями іноземних роботодавців, які можуть ускладнювати співпрацю. Наприклад, працювати із американцями мені було складно. За обов’язком служби мені треба «промацувати» людей, шукати їх справжні мотиви. А в американців це важко визначити, оскільки вони вважають ввічливим приховувати своє невдоволення під усмішкою. Мені як рекрутеру важливо розуміти, що може стати для людини стоп-фактором у підборі кандидатів. А із американськими замовниками визначати таку інформацію буває складно, тим більше віддалено через відео чи листуванням. З українцями мені простіше, знаю, на що чекати.
У співпраці з французами, звісно, бар’єром буде мова. Якщо ви не знаєте їхньої мови, то однією англійською не впоратися. Вони упереджено ставляться до таких співробітників і для них рідко знайдеться робота. Хіба що у великих міжнародних компаніях, куди потрапити не так просто.
Також чимало важливим чинником відмовитися від співпраці з французькими компаніями є рівень податків. Незважаючи на те, що рівень винагороди у французьких IT-компаніях практично на тому ж рівні, як і в Україні, податок на прибуток є набагато вищим. «На руки» француз отримує в рази менше, ніж міг би, співпрацюючи віддалено з іншими країнами.
І насамкінець, є різниця в процедурі звільнення. Іноді здається, що Франція – це батьківщина бюрократії. Підготовка документів для звільнення, випробувальний термін та перегляди можуть тривати щонайменше три місяці. Тому французькі компанії звільняють людей дуже рідко, наприклад, якщо людина зовсім нічого не робить чи шкодить компанії. Як наслідок, можна зіткнутися з розслабленим ставленням до роботи у деяких співробітників, меншою обов’язковістю у виконанні завдань. У нас же в компаніях найчастіше до роботи ставляться відповідальніше і на запити відповідають оперативніше. А саме такий темп мене й драйвить.
