У Новий рік з 2006 на 2007 Мирослав Криж шляхом самозахоплення заїхав у будиночок у дворі за адресою Терещенківська, 17-б. За кілька років до нього долучилася Даша, яка стала його дружиною.
Через 14 років Даша і Мирослав продовжують займатися сквотом. Тільки тепер це цілком легальний бар Squat 17b Yard Cafe, який став культовим серед київської тусовки. Нещодавно вони запустили кухню, а зараз готують повноцінний закритий простір, у якому буде місце й для концертів і виставок.
Журналіст AIN.Business поспілкувався із Мирославом та Дашею, дізнався на чому тримається бізнес, як їм постійно доводиться воювати за своє місце, та чому сквот для них – проєкт усього життя.
Squat 1.0, Squat 2.0, паркан
Сім років Squat 17b був найсправжнішим сквотом. Тобто місцем, яке захопили люди, жили там, влаштовували творчі тусовки та розбудовували ком’юніті. У будинку з’явився власник і Мирослав запропонував йому цілком легально орендувати територію. Власник погодився і так почалася історія сквоту як кав’ярні, бару, а тепер і кафе.
2015 відкрилася кав’ярня. Спочатку в ній працювали лише Даша та Мирослав. Самі вчилися робити каву, прибирали та обслуговували відвідувачів. Згодом з’явивилася перша працівниця.
Squat 2.0 розпочинається з моменту, коли 2016 року про місце написало видання 34Travel.
«Маша Драгіна як жителька Києва написала для 34Travel про Сквот, і до нас пішов потік аудиторії, на яку ми взагалі не чекали. Почали приїжджати білоруси. Ми потрапили в список тих самих закладів, які «розкачують внутрішній туризм». Ми для цього нічого не робили, але воно пішло само. Аж до того, що наші фото почали з’являтися в роздатках в авіалініях» – згадує Даша.
«Спочатку ми зробили спеціальні картки «Друзі Сквота». Роздали її 100 друзям. Вони отримували знижку та приводили вже власних друзів. Тож ти завжди знав, хто сюди приходить, принаймні через одну людину. І вже пізніше почали з’являтися перші незнайомі люди», – каже Мирослав.
Із 2014 року завдяки секретному подвір’ю у сквот почали водити туристичні групи. А гіди домовлялися із власниками, мовляв, можна ви тут все покажете, а туристи натомість куплять сидр.
Згодом почали експериментувати з форматами заходів. Започаткували проєкт Squat’s going on – зустрічі з лідерами думок. Це були сесії питань-відповідей із друзями сквоту, наприклад, журналістом Юрієм Марченком, білоруським мандрівником Романом Свечниковим, журналістом та замісником головного редактора Esquire Ukraine Глібом Гусєвим, артменеджеркою Катериною Тейлор. Так Squat 17b заявив про себе як про майданчик для заходів.
А 2016 року з’явився паркан.
Over The Garden Wall
Поруч зі Сквотом весь час стояв будинок у вельми похмурому стані за адресою вул. Терещенківська, 17-г. Він належить до охоронного фонду «Садиби Терещенко», тобто на балансі музею Ханенків. Проте земля під ними належить місту, тож опікується будівлями комунальне підприємство. Дім напроти, за адресою Терещенківська, 17-г, перебував в аварійному стані, тому ним ніхто не користувався. На спільному подвір’ї й розкинувся Squat 17b.
2016 року комунальне підприємство заявило, що тріщина на стіні будинку збільшується, а отже двір треба обнести парканом. Прийшли комунальники й поставили огорожу. Спочатку дерев’яну, а згодом – залізну. Даша та Мирослав подумали, що на цьому історія сквоту закінчиться.
Але й тут принципову роль відіграли друзі. Даша згадує, що стимулом стала бесіда на ранок після вечірки у квітні 2017. «Женя Цвєткова глянула на цей двір і сказала – «слухай, ну давайте, відкривайтеся. Гості до вас все одно прийдуть». Вона якось так надихаюче це сказала, що ми з Мирославом вирішили ризикнути», – згадує Даша.
«Коли ми відкрилися із парканом, я добре пам’ятаю першу відвідувачку. Вона замовила каву, дуже чемно її випила, оглянула паркан і сказала «Дякую за каву, але у вас тепер дуже негарно», розвернулася та пішла», — сміється Даша.
Squat 17b не тільки відкрився наново, а й розпочав активну громадську діяльність. На початку комунальне підприємство обіцяло відремонтувати будівлю та зняти паркан. Але цього не відбувалося, а дім продовжував руйнуватися. Тоді Мирослав пояснював, що позиція комунального підприємства та КМДА по ситуації відрізняється. Бо саме КМДА зацікавлене в розвитку сквоту як туристичної цікавинки.
Мирослав запустив петицію до президента України про передачу будівлі в оренду Сквоту. Підприємці були готові взятися за реставрацію власними силами. Але це виявилося неможливим через юридичні колізії.
Зараз спілкування із міськими чиновниками має ознаки шизофренії. Одні чиновники кажуть, що все окей і вони готові підтримувати всі ініціативи Мирослава й Даші. Інші – погрожують штрафами й санкціями. Водночас, демонтаж, так само як і реставрацію сусідньої будівлі, зробити не дозволяють.
Паркан і нині там.
Найкращий сидр у місті
Бар розвивався поступово, але одразу стало зрозуміло, що особливим попит має сидр. Також там почали робити коктейлі та продавати крафтове пиво. Навіть попри наявність паркану, Сквот не жаліється на брак відвідувачів.
«Ми не вкладали ні копійки в просування в соцмережах. Минулого року ми вперше запустили інстаграм. До того ми навіть не розуміли навіщо він нам, бо кожен із наших відвідувачів і так постійно генерує контент. На фейсбуці у нас понад 9 тисяч підписників і це теж цілком органічне охоплення. Просто кожного разу, коли про нас пишуть міські видання, до нас приходить трафік», – розповідає Даша.
Також про Squat 17b писали The Guardian, Associated Press та Lonely Planet. Підприємці кажуть, що саме після цієї публікації до них повалило дуже багато іноземців.
З готелем, з яким сквот ділить парковку, встановили паритетні відносини. Бармени, завдяки тому що володіють англійською, періодично допомагають туристам заселитися, лишити валізи перед літаком або знайти вхід.
Станом на 2017 рік вдалося назбирати грошей та викупити свою квартиру у власника будівлі. Перший поверх залишився у власності КМДА.
Частину своєї території Даша та Мирослав здають дружньому медіа – там тепер офіс Platfor.ma. До речі, випускова редакторка «Платформи» Тетяна Капустинська ввечері продовжує працювати барвумен у дворику.
«У нас непогано йдуть коктейлі й кава, але флагманським продуктом залишається сидр. Люди чомусь його дуже люблять і часто кажуть, що у нас найкращий сидр у місті», — каже Даша.
Щороку перезапуск бару у дворику обходиться від 70 000 до 120 000 грн тільки на оновлення простору, без стартової закупівлі. Минулого року ці гроші пішли на благоустрій зони за гаражами, що раптово звільнилася після демонтажу незаконних гаражів за запитом музею Ханенків.
2020-го сталося диво – вперше за понад 10 років вдалося орендувати у держави перший поверх. Там уже зараз запустили власну кухню. А згодом з’явиться закритий бар, а також артпростір.
Кухня та новий простір
Кілька років власники сквоту прагнули взяти в оренду це приміщення на першому поверсі. Воно стояло занедбаним, хоча й прилягало до бару на вулиці. Утім, місто не давало на це дозвіл.
«Щоби подати документи на викуп або оренду, потрібно було робити оцінку. Звісно ж, власним коштом. Тож ми запрошували оцінника, робили її, відправляли документи, а нам їх повертали. Навіть не пояснювали, що не так. І це повторювалося знову й знову, аж доки нам не натякнули, що треба «занести» гроші тільки для того, щоб наше прохання потрапило на розгляд», – згадують Мирослав і Даша.
Справа зрушила з мертвої точки, коли прийняли зміни до закону «Про оренду державного та комунального майна». Завдяки йому з’явилася можливість за прозорою процедурою поборотися на аукціоні за право взяти в оренду комунальну власність.
Повідомлення про здачу приміщення опублікували на Prozorro.Sale. Це випадково помітив друг Стас, який зателефонував Мирославу та Даші, які на той момент були в Стамбулі, та запропонував терміново орендувати поверх, поки цього не зробив будь-хто інший.
«Як співвласників будинку нас мали сповістити, що перший поверх здається в оренду. Цього ніхто не зробив. Хоча поки нас не було, туди вже водили людей, показували приміщення», – пояснює Даша.
Оренда склала близько 20 000 грн на місяць. А друг Стас став співінвестором проєкту. Сім місяців пішло на ремонт. Загалом на нього витратили $80 000 – 100 000. Повернення інвестицій планують через два роки.
«Там будуть зал, барна стійка, сцена зі звуком, експозиційна стіна, два санвузли, галерейне світло, соціальна бібліотека», – розповідає Мирослав.
Кухню запустили ще наприкінці весни та вже мали великий попит на неї. Знову в пригоді стали міські медіа, які самі підхопили новину.
Усі зовнішні комунікації та питання інтер’єру бере на себе Даша. Мирослав займається внутрішніми процесами.
Хоча вони мають і інші роботи. Мирослав працює в будівельному бізнесі та розробляє соціальні ігри разом із Юрієм Марченком. Даша своєю чергою має власну тату-студію, а також водить екскурсії сквотами Києва.
Сквот як lifetime-проєкт
Зараз сквотів у Києві майже не лишилося. Більшість розформувалися природним чином, а будівлі викупили нові власники. Squat 17b, чи не єдиний із нелегального поселення, через процес антисквотингу перетворився на заклад.
Даша розповідає, що сквоти ще можна знайти, але вони вимушені вести підпільне життя, бо знаходяться поза законом. Потрапити в них реально, але виключно через знайомства.
Сквот на Терещенківській, 17 став для Мирослава й Даші домом, роботою та проєктом всього життя. На моє питання чи уявляють вони, що колись покинуть це місце обидва впевнено заперечують.
«Ми повністю просякнуті цим місцем. Навіть коли приїжджаємо з подорожей, все одно повертаємося до нього як до дитини», – каже Мирослав.
«Lifetime-проєкт – це хороший термін. Звісно ми намагаємося відпочивати від цього місця. Часто ходимо в інші заклади. Іноді навіть тоді, коли тут проходять вечірки. Але загалом, я не уявляю як ми його покинемо. Ти прокидаєшся кожного дня та думаєш, ага, ось тут ще можна доробити, отут таку штуку придумати. І всі рази, коли ми намагалися залучати інших людей, це не виходило, бо з’являлося забагато рівнів узгоджень. А так ми з Мирославом порадилися і завтра вже зробили», – каже Даша.
