Першу космічну програму незалежної України виявилось складно знайти. Її текст мав би бути частиною постанови, яку затвердив Кабінет міністрів 7 червня 1994 року. Проте весь документ складається з одного речення. Коли ж примірник удалось віднайти у архіві космічного агентства, на титульному аркуші стояла помітка: «Конфіденційно, не для преси».
Документи не були публічними – далась в знаки ще радянська секретність та оборонне спрямування ракетно-космічної галузі. На початку 1990-х вона була в скрутному становищі: оборонні замовлення, що складали більше 80% завантаження, припинились; підприємства, що раніше працювали в загально-радянській парадигмі, частково втратили коопераційні зв’язки; керівники галузі вже сиділи не в Москві, а в Києві.
Радянське фінансування на 1990 рік тільки для КБ «Південне» та виробничого об’єднання «Південмаш» у 1990 році мало скласти $420 млн. Бюджет всієї першої космічної програми на 1994-1997 роки – близько $737 млн у цінах 1993 року. При цьому на дніпровському об’єднанні працювало менше чверті з 200 000 спеціалістів галузі на 130 підприємствах і дослідних організаціях.
З 1991 до 1995 року галузь стрімко скоротилась. З 45 000 працівників «Південмашу» до 1994 року залишилося близько 20 000. З КБ до 1995 року з 8100 співробітників пішли більше 3000.
«Народження Національного космічного агентства України, як і інші процеси перших років української незалежності, проходили в обстановці неймовірного управлінського хаосу і розгубленості», – описує у книзі «Мій шлях у задзеркалля» Володимир Горбулін. Колишній завідувач сектора ракетної та авіаційної техніки ЦК КПУ, у 1992 році він став першим головою новоствореного космічного агентства.
Першу програму, за згадкою самого Горбуліна, він писав разом із декількома спеціалістами агентства, представниками підприємств, науково-дослідних інститутів Академії наук та вузів. Вони ж надавали пропозиції про те, що вносити в документ. Враховували і заяви владної верхівки, міжнародні договори та аналітичні матеріали щодо програм інших держав.
На 38 аркушах – опис прагнень України, пріоритети, стратегія, очікувані результати програми та проекти і обсяги фінансування за дев’ятьма окремими напрямками на 1994 – 1997 роки. Редакція AIN.UA опише, які саме проекти та пріоритети ставили автори, чим керувалися, скільки грошей просили та що врешті вдалося зробити. Це не спроба детального аналізу космічного минулого, а намагання ним поділитися, щоб більше людей могло його дослідити.
Це — новий матеріал з циклу текстів про український космос. Редакція AIN.UA поставила собі за ціль розібратись, як розвивався і куди рухається космічна індустрія країни через огляд космічних програм, проектів, планів. Детальніше про ідею проекту можна почитати за посиланням нижче.
Основна ідея
Підприємства та інститути хоч і складали близько 28% всього ракетно-космічного комплексу СРСР – в кордонах України не були самодостатніми. Вони мали кооперуватися з колегам перш за все з Росії та Казахстану. Проте автори дивилися далі і вже прагнули «повномасштабного співробітництва з метою інтеграції України в світове космічне співтовариство». Досягнути цього хотіли через вихід на світовий ринок з продукцією українських підприємств і участь у спільних міжнародних проектах. Забігаючи наперед, варто сказати, що це найкраще вдалося саме у 1990-ті.
Ще одна проблема, яку планували вирішувати в агентстві, – орієнтація на обороні задачі СРСР, а не потреби населення. В програмі неодноразово підкреслюють, що космічні проекти мають приносити економічний ефект, а провідні технології варто застосовувати не тільки у виробництві ракет, а й у цивільних галузях. При цьому треба мінімізувати втрати від конверсії – скорочення військової інфраструктури, та «зберегти інтелектуальний та виробничий потенціал». Забезпечення національної безпеки – залишалось у якості одного з основних завдань.
Цифри
- 9 ключових напрямів;
- 53 проекти та задачі;
- $737 млн у цінах 1993 року або $1,155 млрд у цінах 2020 року;
- 43% – відсоток отриманого фінансування;
- 22 запуски українських ракет-носіїв, з яких 2 – невдалі;
- 9 запущених супутників розробки КБ «Південне», 1 – для України.
Ключові проекти
«Либідь» – геостаціонарне угруповання телеком-спутників
Терміни: льотно-конструкторські випробування у 1996 році.
Бюджет: $35 млн (тут і далі ціни 1993 року).
Результат: не реалізовано.
Ще у 1993 році Україна планували запустити на геостаціонарну орбіту угруповання супутників для зв’язку, теле- та радіотрансляцій. Планували створити Національну систему супутникового зв’язку, щоб «більш повно задовольняти потреби в глобальному оперативному зв’язку, розширювати його види і типи послуг (телефакс, електронна пошта, міжмашинний обмін тощо)». Кількість супутників та їх більш детальна характеристика в програмі не зазначалась.
«Ми хотіли, щоб в країні розробили технології супутника зв’язку і ми через три-чотири роки вийшли на виготовлення супутника і встигли на ринок космічних телеком-послуг, що зростає. Але над нами ж стоїть керівництво – грошей не дали. Відтоді «Либідь» все ніяк не може злетіти», – розповідає AIN.UA один із авторів першої програми Едуард Кузнєцов.
Результати і спадщина: Історія «Либіді» почалася в 1993 в цій програмі, проте не закінчилась і досі. В 1990-і над проектом мало б працювати КБ «Південне» – основний розробник супутників в Україні, проте далі ескізного проекту справа так і не зайшла.
«Либідь» перекочувала із програми в програму. У 2009 прийняли рішення замовити супутник у канадської компанії MDA, взявши кредит на $292 млн у Канадської експортної агенції. Підрядником, який фактично виготовляв супутник, було російське підприємство «Інформаційні супутникові системи» ім. академіка М.Ф. Решетнева». Врешті супутник виготовили, але він так і продовжує лежати на складі в РФ. AIN.UA у 2018 році випустило великий матеріал про історії проекту. В 2021 році Верховна рада створила тимчасову слідчу комісію з розслідування ситуації навколо «Либіді»
«Січ» – система дистанційного зондування
Терміни: льотно-конструкторські випробування у 1995 році.
Бюджет: $17,16 млн.
Результат: реалізовано.
Якщо «Либідь» – геостаціонарний супутник для телекомунікаційних цілей, то «Січ» мала б стати системою з супутником на низькій орбіті, який би знімав територію України. У програмі 1994-1997 року її основною метою визначали «природокористування та екологічний контроль навколишнього середовища».
Результати і спадщина проекту: 31 серпня 1995 року РН «Циклон» запустила офіційно перший космічний апарат незалежної України – «Січ-1». Він пропрацював до 2001 року і передав «тисячі знімків», пишуть у звіті до програми. «Січ-1» був останнім із серії восьми супутників «Океан-О1», розроблених ще в рамках радянської програми. Вони базувалися на платформі супутника радіорозвідки «Целіна-Д», розробленого КБ «Південне».
Протягом наступних 26 років Україна запустила ще три апарати того ж спрямування: «Січ-1М», «Січ-2», «Січ-2-1» («Січ-2-30»). Останній успішно вивела на орбіту 13 січня 2022 року ракета-носій SpaceX Falcon 9. Створити угрупування дистанційного зондування Землі планують у програмі шостій – на 2021-2025 роки. В ній заплановані сім супутників за 3,94 млрд грн.
«Україна-2000» – науковий супутник
Терміни: 1994-2000 роки.
Бюджет: $9,23 млн.
Результат: не реалізовано.
Другий за бюджетом проект наукового розділу у програмі називають «проблемним науково-дослідним комплексом» або науковим супутником. Що саме він мав робити та чому його не реалізували – невідомо. Можна припустити, що розробкою мало займатись КБ «Південне», проте через недостатнє фінансування програми загалом, від проекту відмовились. В пресслужбі КБ відповіли, що не змогли знайти інформацію про проект. В подальших програмах про нього немає жодних згадок.
«Сузір’я» – наукова апаратура для досліджень у сфері матеріалознавства
Терміни: 1994-2000 роки.
Бюджет: $9,23 млн.
Результат: частково реалізовано.
Другий за бюджетом проект розділу «Космічна технологія, нові матеріали, технології та обладнання». Науково-технологічний комплекс для дослідження з матеріалознавства і клітинної біології, виробництва ліків, біопрепаратів, матеріалів в умовах мікрогравітації.
Результати і спадщина проекту: Згідно звіту за результатами програми, для «національного безпілотного модуля «Сузір’я» розробили ескізні проекти апаратури. В подальшому деякі проекти в рамках «Сузір’я», зокрема «Морфос» (вирощування кристалів), дійшли до стадії виготовлення наземних прототипів або польотних зразків.
«Світязь» – система повітряного старту, коли ракету запускають з літака
Терміни: 1993-2000 роки.
Бюджет: $169,5 млн.
Результат: не реалізовано.
Найбільший за бюджетом проект всієї програми – розробка авіаційно-космічного ракетного комплексу. Одна з цілей програми – незалежний доступ України в космос, а отже наявність свого космодрому. В Україні його побудувати неможливо через те, що перший ступінь ракети при запуску падатиме на заселені райони. Один із виходів – розробка системи повітряного старту, коли ракету запускають із літака. «Світязь» мав би виводити на орбіту вантажі до 8-9 тонн. В програмі також окремо закладали $28,4 млн на наземний стартовий комплекс для «Світязя».
Результати і спадщина проекту: в рамках першої програми, згідно звіту, розробили лише технічні пропозиції на основі «Мрії» та «Руслана» АНТК ім. Антонова. У другій космічній програмі на 1998-2002 роки також прописали розробку повітряного старту, але обмежилися лише «проробкою питань щодо можливості створення» комплексу із легкою ракетою та «Русланом» у якості носія. В третій, на 2003-2007 роки, про ідею забули. В четвертій, на 2008-2012 роки, запланували розробити техніко-економічне обґрунтування, аванпроекти та інші підготовчі роботи. У п’ятій, 2013-2017 – знову жодного повітряного старту. «Стюардесу відкопали» і запланували у новій програмі на 2021-2025 роки: комплекс з ракетою-носієм, що здатна виводити 150-250 кг на низьку орбіту, має бути готовий у 2025 році. Розробляти його планує КБ «Південне» за кошти інвесторів.
«Геостаціонар» – розгінний блок для ракети-носія «Зеніт»
Терміни: 1993-1997.
Бюджет: $31,7 млн.
Результат: реалізовано (не за бюджетні кошти).
Ракеті-носію «Зеніт», розробленій КБ «Південне» перед розпадом СРСР, не вистачало енергетики для виводу важких телекомунікаційних супутників для геостаціонарної орбіти. Рішенням була розробка третього ступеня – розгінного блоку «С-851» та модернізація самої ракети. Створювати його мали ВО «Південмаш» та КБ «Південне», про що вони навіть підписали договір у травні 1993 року.
Результати і спадщина: Обидві задачі виконали у поставлені терміни. Проте не в рамках програми за бюджетні гроші, а у комерційному проекті «Морський старт». Розгінний блок ДМ-SL розробила на основі Блоку Д з місячної програми СРСР російська РКК «Енергія». Модернізували ж «Зеніт», збільшивши тягу, дніпровські підприємства на кошти американської Boeing. КБ «Південне» отримало $22 млн на адаптацію ракети, а «Південмаш» – $600 млн на виготовлення двох ступенів ракети для понад 30 пусків.
«Центр» – наземна інфраструктура для управління супутниками
Терміни: 1993-1997.
Бюджет: $142,43 млн.
Результат: реалізовано.
Щоб керувати супутниками і приймати з них дані, потрібні комплекси наземної апаратури – станції приймання та управління. В Україні була частина інфраструктури, що входила до загальнорадянської системи. Її автори програми пропонували використовувати тепер вже в рамках СНД, паралельно створюючи власні структури.
Результати і спадщина: основним активом, що дістався Україні із відновленням незалежності, були Євпаторійський центр далекого космічного зв’язку та флагмани космічного флоту: «Космонавт Юрій Гагарін» та «Академік Сергій Корольов».
Кораблі використовували, щоб забезпечити цілодобовий зв’язок з космічними апаратами. Проте із появою комерційних геостаціонарний угрупувань космічний флот ставав економічно недоцільним. Врешті обидва кораблі були продані на металобрухт. Їхню коротку історію публікувало видання Chas.news.
Що стосується Євпаторійського центру, то на його базі в 1996 році створили Національний центр управління та випробування космічних засобів (НЦУВКЗ). Він успішно приймав дані та управляв супутником «Січ-1» та рештою українських апаратів до 2014 року. Після окупації Криму вся апаратура лишилась у Євпаторії. Частина офіцерів виїхала на материкову Україну.
Національний центр переїхав до Києва, а нову інфраструктуру розгорнули на базі Центру прийому спеціальної інформації та контролю навігаційного поля біля міста Дунаївці на Хмельниччині. З 2014 року тамтешню апаратуру повністю модернізували. Саме центр в Дунаївцях приймає дані і управляє новим супутником «Січ-2-1» («Січ-2-30»), який Україна запустила 13 січня 2022 року. НЦУКВЗ – один з небагатьох проектів космічної галузі, який всі 25 років з моменту створення отримував стабільне фінансування та успішно працював.
Досягнення поза програмою
Політ першого астронавта незалежної України
Про політ українського астронавта на космічному шатлі вперше офіційно оголосили під час візиту Білла Клінтона до Києва у травні 1995 року. Відбір Національного космічного агентства пройшли три кандидати: Леонід Каденюк, Ярослав Пустовий та Надія Адамчук. Зрештою Адамчук, науковиця Інституту ботаніки НАН, не змогла продовжити підготовку в США з медичних причин. Каденюк і Пустовий пройшли навчання і стали спеціалістами з корисного навантаження місії STS-87. Врешті Каденюк став основним членом екіпажу, а Пустовий – його дублером.
Космічний шатл успішно провів 15 днів на низькій навколоземній орбіті. Основною задачею були наукові експерименти. Леонід Каденюк займався одним з них, дослідивши вплив мікрогравітації на рослини, зокрема на рапс, сою та мохи. Підготовка українських астронавтів і політ Каденюка здійснили за кошти NASA.
Комерційні проекти Globalstar та «Морський старт»
У 1995 році кооперація український підприємств на чолі з КБ «Південне» та «Південмашем» підписали комерційні контракти із західними замовниками. Першим стала домовленість про запуск 36 телекомунікаційних супутників для американської Globalstar. Проте перший з трьох запусків ракети «Зеніт-2» закінчився невдачею – на п’ятій хвилині польоту дала збій програма управління. Через це американці відмовились від співпраці, провівши решту запусків на російських «Союзах».
У квітні 1995 році американська Boeing, норвезька Kvaerner, російська «Енергія» та «Південмаш» з КБ «Південне» заснували спільне підприємство Sea Launch. Мета – створити ракетно-космічний комплекс на базі доопрацьованої РН «Зеніт», щоб запускати її з екватору. Такий підхід дозволяє збільшити вагу корисного вантажу, що виводиться на орбіту, завдяки максимальному обертанню Землі.
До 1997 року Sea Launch змогла підписати перших клієнтів – американських виробників супутників Hughes та Space Systems/Loral, побудувати командний корабель та почати роботи над переобладнанням морської платформи Одіссей. В рамках контрактів з Sea Launch КБ «Південне» отримало $22 млн на адаптацію ракети, а «Південмаш» – $600 млн на виготовлення двох ступенів ракети для понад 30 пусків.
Інші здобутки
У 1994-1997 роках Україні вдалося провести реорганізацію ракетно-космічної галузі, прийняти закон «Про космічну діяльність», що регулює роботу галузі та створити ряд установ, що працюють і досі.
У 1996 році космічне агентство спільно з академією наук заснували Інститут космічних досліджень (ІКД). Його науковці брали участь у більшості космічних наукових проектів України. Зокрема в рамках першої космічної програми спеціалісти Львівського центру ІКД створили апаратуру для міжнародного проекту «Інтербол», що досліджував магнітосферу Землі та вплив на неї сонячного вітру. «Участь українських вчених у використанні космічних даних була відносно скромною, проте досвід роботи в міжнародній команді дослідників безсумнівно позитивний», – пише у книзі «Космічна діяльність: підходи до розробки стратегії Why space for Ukraine?» директор ІКД Олег Федоров.
Того ж року у Дніпрі створили Національний Центр аерокосмічної освіти молоді, через який, за даними самого закладу, щорічно проходять 700 учнів. Він працює 25 років і стабільно фінансується з бюджету.
Загалом, першу програму можна назвати однією з найуспішніших. Вдалося реалізувати два з половиною пріоритетні проекти з чотирьох: створити наземну інфраструктуру для управління космічними апаратами; покращити характеристики ракети «Зеніт», хоч розгінний блок і був розроблений російською компанією; запустити супутник дистанційного зондування «Січ-1». Повністю провалили розробку телекомунікаційних супутників «Либідь» та комплекс повітряного старту «Світязь». Основна причина, на яку зазвичай вказують спеціалісти космічного агентства для всіх подальших програм, – фінансування програми на 43%. Проте це значно вище середнього показника у близько 30% для всіх п’яти програм.
Раніше ми розповідали про супутник Січ-2-30, який вперше за багато років українська держава відправила на орбіту.
