Засновник і керівник великої української агенції з інтернет-маркетингу Promodo Олександр Колб – харків’янин. Війна застала його не в Харкові, але він одразу повернувся до рідного міста, щоб допомагати його захисникам і містянам, які опинилися у скрутному становищі. І хоча місто постійно бомблять, Олександр лишається в Харкові, тому що тут він корисний.
Редактор AIN.UA розпитала у нього, як сьогодні живе Харків, які виклики стоять перед волонтерами міста та як компанія Promodo пристосовується до роботи в умовах війни.
Про волонтерство у Харкові
Війна застала мене у відрядженні в Києві. Зранку 24 лютого о 8:45 у нас мала бути нарада, але росіяни почала бомбити наші міста. Я сів у машину і поїхав.
Не було навіть вагань, їхати чи не їхати. Харків – це моє місто, мій дім. У нас в Харкові центральний офіс, 350 співробітників. Кинути їх і поїхати я не міг. Також в місті у мене знаходились дружина з дітьми – треба було евакуювати їх.
Також я розумів, що тут, в Харкові, я корисний. Я активно допомагав військовим ще з 2014 року, і тепер ця допомога знову була актуальна як ніколи. У нас свій фонд, «Благодійний фонд 14», через який ми довгий час вже працювали з військовими, і коли почалась повномасштабна війна, там вже були гроші, які ми одразу направили на допомогу на передовій.
Харків по периметру охороняє 92 бригада. Ми взяли на себе її частину і забезпечуємо одягом, їжею, амуніцією військовою та обладнанням. Слідкуємо за тим, щоб на передовій у них не було жодних незакритих потреб.
Гірше ситуація у ТРО. Тероборонівці перші дні ходили голі та босі, без амуніції, навіть без шкарпеток. Ми організували для них закупівлі всього необхідного. Каремати, зарядні станції, генератори, спальні мішки, устілки, шкарпетки, наколінники, розвантажники, термоси. Звичайно, провізію.
Також взяли на себе забезпечення харчуванням трьох блокпостів.
Реквізити для охочих допомогти:
БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «14» Код ЄДРПОУ 43578430
Розрахунковий рахунок UA043510050000026004879001451 в АТ «УКРСИББАНК» МФО 351005
Призначення платежу: «Безповоротна фінансова благодійна допомога».
До волонтерства разом зі мною долучилися ще 10 співробітників Promodo. Вони працюють на пошук та доставку закупівель і продуктів.
Всім необхідним наші воїни вже забезпечені. Подекуди прилітають трохи незвичні запити. Наприклад, танкісти попросили GoPro. Або потрібні телефони, але обов’язково iPhone. Буває і таке.
Найважче у волонтерській роботі – дістати те, що треба. У перші дні було простіше: потрібні квадрокоптери – я написав знайомим постачальникам, і через годину мені привезли 5 штук. Зараз завезти квадрокоптер в Україну без дозволу влади неможливо з міркувань безпеки. Військову амуніцію знайти нереально. Плюс все це дорого коштує.
Бронежилет з каскою коштує від $400 до $800, а партія – 150 штук. Тобто треба знайти $100 000 за один день, щоб купити таку партію. А що таке партія 150 одиниць амуніції? Майже нічого. Одна бригада налічує 300 людей.
З допомогою цивільним стало значно простіше. Гуманітарку вже завозять фурами. У місті налагодили професійну волонтерську діяльність. Окрім нас, працюють великі організації, і я думаю, моя допомога скоро вже буде непотрібна.
Про компанію
Перші кілька днів у місті була паніка. Ми розгорнули штаб у нашому офісі, зібрали всіх співробітників. У нас є цокольне приміщення, в якому ми обладнали кухню і житлову інфраструктуру. До 70-80 людей з нашої команди жили тут разом з родинами, собаками і котами.
Вже на другий день ми організували автобус і почали евакуацію людей з Харкова до Львова. Також багато хто виїхав самостійно. Перші 7-8 днів – я, чесно кажучи, не рахував – люди поступово виїжджали з нашого штабу. Коли в спорткомплекс Харківського університету «Буривісник», який знаходиться приблизно за 200-300 м від нашого офісу, прилетіла бомба – на наступний день всі виїхали остаточно. Удар був такий, що в нашому офісі на першому поверсі повилітали двері.
Наразі офіс законсервований. З команди у Харкові з різних причин залишилось близько 10 людей. Також 8 чоловік у нас зараз служать в ЗСУ. Більшість виїхала, приблизно 15% – за кордон. Зі всіма ми зберігаємо робочі місця, платимо зарплатню. Ми хочемо зберегти компанію і одразу озвучили це всім наших співробітникам.
В перший день війни ми зупинили активну діяльність. Ми зв’язались з усіма клієнтами і попередили їх про те, що зупиняємо роботу з контекстною рекламою, яка залежить від їх бюджетів. 21 березня у нас був перший зум-кол, на якому ми вирішували, як працюватимемо далі. Зараз ми намагаємося зібрати компанію до купи.
90% клієнтів у нас з України, і це, звичайно, дуже сильно на нас відобразилося. На сьогодні ми працюємо приблизно на 15% потужності.
Ситуація потроху змінюється, клієнти повертаються. Звичайно ж, вони повертаються не на ті бюджети, не на ті об’єми і не на всі послуги, які були до війни. Але потроху ринок починає оживати.
Зараз основний фокус на клієнтів з Заходу, це приблизно 10% нашого бізнесу. Там практично весь портфель клієнтів залишився без змін. Цей підрозділ зростав на 100% на рік, а тепер ми робимо все можливе, щоб він зростав ще швидше. Але ми не можемо просто перекинути туди людей з інших підрозділів, потрібні англомовні співробітники та сапорт.
Ми нікого не скоротили і намагаємося вберегти команду, підтримувати людей. Зрозуміло, що компенсації не відповідають довоєнним показникам, нам довелося скоротити зарплати, але так чи інакше, ми намагаємося підтримувати рівень доходів співробітників, щоб вони могли забезпечувати свої побутові потреби.
Я сподіваюсь, що війна не затягнеться надовго, але навіть якщо взяти самий песимістичний сценарій – будемо адаптуватися.
Про обстановку в Харкові
На мій погляд, ситуація в Харкові трохи краща, ніж показують по телевізору. Місто не заблоковане, воно не в облозі. З боку Києва, Полтави і Дніпра є вільний проїзд. Гуманітарної катастрофи у нас точно немає.
Ясно, що є блокпости. У мирний час я міг доїхати з Києва до Харкова за 5 годин, а зараз на це піде приблизно 8 годин. В частині міста в напрямку Бєлгорода і Росії активно стріляють, біля окружної дороги там зруйновані цілі квартали, постійно бомблять і кошмарять. Я живу в центрі, сюди прилітає час від часу щось велике, бомблять переважно адміністративні будівлі – Облраду, Інститут, спорткомплекс. З іншої частини Парку Горького – авіазавод.
Я б сказав, відносно спокійно. Приїхали хлопці з Києва і кажуть: «У вас так само, як в Києві, тільки разів у 15 сильніше».
Ситуація постійно міняється. Буває, покидають з ранку, і пів дня тиша. А буває цілий день закидають околиці міста, і щось може залетіти нам у центр. Перестрілок особливих немає, місто по периметру тримає оборону. Також перестали літати ворожі літаки, це було дуже страшно – вони постійно бомбили місто. Зараз Харків захищає ППО. Якщо щось і літає, то тільки по області. Це дуже заспокоює. Тому що коли летить літак, ти розумієш, що у тебе навіть немає часу добігти до укриття.
Кафе не працюють, хоча є відчайдухи. Наприклад, біля гуртожитку Харківського університету, де живуть іноземці, досі відкритий кіоск східних солодощів, який тримає місцевий ліванець. Ми туди час від часу ходимо купити каву, горіхи, халву, оливкову олію. Дві-три дівчини завжди на касі. Можна каву попити.
Супермаркети великі працюють, можна сказати, через один. До 15:00 або 18:00, в залежності від того, коли комендантська година. В супермаркетах кожен день все більше продуктів. Вчора от сметану не змогли купити, але без неї, думаю, можна прожити.
Відділення «Нової пошти» працюють, можна відправити і отримати товари. Вчора забрав три посилки. Але треба враховувати, що я пересуваюсь автомобілем, для багатьох людей це проблема, тому що громадський транспорт не працює. Але працює таксі, хоча й за подвійним тарифом. На крайній випадок є велосипед.
За різними даним, з міста поїхало десь 600 000 людей, відповідно лишилося десь менше мільйона. Я б не сказав, що місто порожнє. Люди переміщуються вулицями, навіть світлофори працюють. Життя триває, паніки немає, тому що всі панікери вже виїхали. І стало набагато легше.
До цього мої особисті повідомлення просто розривали: погодуйте кішку, перевірте маму, вона не виходить на зв’язок, допоможіть – не можемо виїхати… Дивлюсь по карті – люди за два будинки від мене сидять у підвалі, бояться вийти, поки ми тут собі спокійно гуляємо – я от вчора в парк ходив. Щоб виїхати, треба ж спочатку на вулицю вийти, а люди самі себе залякали.
Звісно, треба враховувати геолокацію. Я живу у новому домі зі своєю підстанцією. У мене вдома є все: вода, світло, тепло, інтернет, каналізація. На околицях, там де стріляють – там апокаліпсис, машини стоять обгорілі, все знищено. Але там людей вже немає.
Про боротьбу зі стресом і плани після війни
Стресу немає. Є втома. Режим повністю відсутній, немає відпочинку, вихідних. О 6 ранку закінчується комендантська година і вже ми працюємо – те привези, те відвези… Важко. Я за тиждень до війни вийшов з відпустки, але за місяць вже ресурс знов закінчився. Рятує те, що я зараз живу з двома моїми друзями, ми всі мисливці, один одного підтримуємо, разом їздимо у волонтерських справах.
1 травня ми з родиною мали летіти в Італію на острів Комо. В минулому році не вийшло, а в цьому вже купили квитки. Дружина кожен день каже «здавай квитки», а я не здаю, все ще сподіваюсь, що, можливо, закінчиться війна і ми зможемо полетіти.
Тому так, думаю, після закінчення війни забрати родину і кудись на декілька днів поїхати – побути разом. А ще треба збирати компанію. Я дуже вдячний всім співробітникам, які зараз підтримують, хто як може. Будемо відбудовуватися.
