Редактор AIN.UA поговорив з виконавчим директором асоціації IT Ukraine Костянтином Васюком про те, як сьогодні почувається індустрія. З початку повномасштабного вторгнення пройшло вже більше двох місяців, був час зрозуміти, як себе почуває індустрія після першого шоку, чи відновлюється робота. А також — зрозуміти найбільші проблеми.
Матеріал за 30 секунд
- Індустрія швидко відновилась до майже 90% довоєнних показників.
- Великого відтоку клієнтів немає, майже всі — залишились.
- Основна проблема — можливість тимчасового виїзду за кордон до клієнта. Без цього важко будувати зв’язку, отримувати нові контракти.
- Проблема не у мобілізації, а у відсутності системного підходу. Має бути зрозуміла процедура, яку не порушують, тоді питань виникати не буде.
- IT-компаніям найважливіше — інфраструктура та люди. Перше — це місце для роботи та інтернет. Їх відновлення — лиш питання часу. Друге — доступ до кадрів. Міграція в іншу країну — не просте рішення, тому значна частина людей повернеться. А отже, коли буде перемога і мир, індустрія зможе розвиватись далі.
- Поки немає очікування, що індустрія покаже зростання експорту в 2022 році.
Уявіть, що ви виступаєте перед великою іноземною публікою, і вас просять розповісти, яким IT в Україні є прямо зараз. Як би саме ви його охарактеризували?
Два важливих показники, які ми знаємо.
- Availability, тобто «доступність і працеспроможність компанії й співробітників» — вона перевищує 85% сьогодні.
- Efficiency, тобто «продуктивність праці», за різними оцінками різних компаній, більше 95%.
Це свідчить про неймовірну, неочікувану для багатьох, стійкість до тих подій, які відбулися, — до війни.
Від себе додам, що галузь проявила себе зрілою і, що надважливо, стійкою, бізнес консолідував зусилля і працює, це мотивує.
Індустрія завжди, як на свої розміри, платила багато податків. У вас є інформація як зараз компанії продовжують платити? Я бачив, що деякі платять наперед. Квартал закінчився, все ж.
Тут ситуація дуже проста насправді. По-перше, податки платяться в поточному графіку платежів. По-друге, деякі компанії дійсно вирішили платити наперед. По-третє, компанії добровільно надають гуманітарну допомогу ЗСУ та гуманітарні платежі. Я впевнений, що цей обсяг коштів, який сплачується зараз ІТ-компаніями, якщо порахувати всі їх соціальні видатки (на податки, на гуманітарку, на ЗСУ), то вони зросли в рази. При цьому бізнес продовжує виплачувати зарплати, створювати нові робочі місця: у компаній є відкриті вакансії, вони відкривають нові.
Більш того, та ініціатива про перехід на 2% була проігнорована більшістю свідомо і добровільно. Це було очевидно для нас, і це підтвердилось у подальшій комунікації з компаніями та співробітниками. Не маю точних цифр, але зважаючи на настрої, можемо сказати про усвідомлення важливості сплати податків.
А як щодо еміграції? Чотири мільйони людей виїхало в Європу. Якась частина з них — жінки, які зайняті в ІТ. Якась частина з цих жінок вже 1,5 місяці живе в Польщі, Чехії, в Німеччині, їх діти пішли в садок, вони самі знайшли коворкінг чи перевелись в місцевий офіс і т.д. І от коли ми переможемо, закінчиться військовий стан, за вашими прогнозами, яка частина чоловіків поїде до жінок в Європу? Яка частина жінок повернеться? Наскільки це сильно вплине на індустрію, яка залежить напряму від людей?
Тут я би виділив 2 аспекти. По-перше, давайте розуміти, що будь-які рішення щодо довгострокової міграції не приймаються імпульсивно. Навіть сьогодні ми бачимо черги на повернення. Звісно, там не все одні айтішники. Наразі не можна прогнозувати точно, який буде відтік людей, але він не буде великим. Хоча, дійсно, якийсь відсоток поїде.
Я говорив про це ще декілька тижнів тому в інтерв’ю на DOU. Комунікації від влади щодо айтішників, подальшої ролі нашої індустрії в відбудові країни об’єктивно не вистачає.
По-друге, питання інфраструктури і питання професійної реалізації. Якщо людина працює зараз в комфортних умовах на Заході, то вона не має такого дуже вагомого аргументу «Чому я повинен їхати?». Якщо буде безпечно і комфортно з точки зору базових речей — проживання і праці — це не буде таким, тригером, що потрібно виїжджати. А от якщо навпаки: буде небезпечно, або буде недостатньо інфраструктури, або якихось інших речей, то це буде одним з аргументів, які можуть створити цей запит на виїзд.
Я не хочу прогнози робити, але законопроект 7265 (його вже прокоментував Арахамія) явно був не на користь рішення: чи залишатись чи ризикувати. Тим паче, що насправді, якщо порахувати тих айтішників, які б хотіли сьогодні виїхати, то я не скажу, що їх було б дуже багато.
Насправді люди досить патріотично налаштовані, вони допомагають тут, і вони готові тут працювати, але щоб був вибір, можливість вибору, от і все.
Визначили, що індустрія тримається, намагається працювати. Минулий 2021 рік вкотре закінчився рекордною експортною виручкою для ІТ-індустрії. Прогнози на 22-й намагаєтесь будувати?
Поки рано говорити, оскільки прямо зараз у мене на руках немає цифр за березень. Коли зможемо їх отримати — побачимо відповідь на твоє питання.
Цифри по січню-лютому 2022 — вони вищі за січень-лютий 2021?
Так, але ж цього недостатнього.
На мою думку, експорт стане меншим, оскільки зараз немає підстав говорити, чому раптово він повинен стати більшим. Хотілось би звичайно показати якесь диво, але підстав замало.
З іншої сторони, на цей момент я не прогнозую якогось значного падіння. Перш за все важливо зберегти інфраструктуру, щоб не відбулось її деградації. Про що мова: безпека співробітників, інтернет-з’єднання, місце для роботи. Забезпечимо ці потреби — покажемо гарні цифри. Якщо ж ні — ніякі прогнози не варто будувати взагалі.
Як ситуація з іноземними клієнтами? Є ті, хто б’є на сполох і каже, що всі йдуть з ринку і залишають українських розробників без роботи. Від інших чую, що іноземні клієнти навпаки хочуть підтримати Україну і залишають замовлення тут. Але повномасштабна війна вже триває два місяці. Яка ситуація зараз?
Однієї чіткої відповіді немає: все залежить, від компанії, від історії відносин з клієнтами. Якщо взяти «середню температуру по палаті», то ми проводили дослідження пару тижнів тому щодо того, скільки компанії втратили контрактів, скільки не втратили — зміни не суттєві. Два моменти:
- Компанії дійсно втратили клієнтів, які працювали на внутрішньому ринку. Внутрішній ринок впав і всі розуміють чому — війна. Ті компанії, які працюють на глобальному ринку, мають експертизу, і мають контракти на глобальному ринку, вони частково переглянуті клієнтами, саме великими корпораціями. Вони просто починають вводити управління ризиками, бо вони теж бачать ці «медійні картинки», вони бачать ситуацію дуже напружену і ризикову.
- Велика корпоративна структура не може просто взяти і відмовитись від виконавця. Потрібні нові тендери, процедури закупівель, конкурси. Коли вони починають рахувати вартість цих операційних змін, цих бізнес-процесів, вони приходять до того, що стикаються там з дефіцитом експертизи та іншими цінами. І вони зіставляють вже ризики більш бізнесові з фінансовими, і навіть розмірковують про те, чи що не все так однозначно і не потрібно поспішати з рішеннями.
Ще один важливий аспект: українські компанії мають закордонні офіси та активно відкривають зараз нові. І таким чином вони диверсифікують ризики. Вони кажуть: «Ми переносимо туди sensitive data, частина команди тепер теж там». І це допомагає наразі з тим, що незважаючи ні на що — бізнес є бізнес, клієнти все рівно розуміють, що критичного падіння ефективності немає, а delivery йде. З того, що ми бачимо, десь 80% компаній сказали: «Все окей, поки з клієнтами».
Поки ми бачимо лише одну велику проблему, яка гальмує бізнес у його розвитку.
Про що саме мова?
Наша індустрія потребує офлайн-контакту з клієнтом. Тобто нам потрібні виїзди до клієнта. Це як особисті зустрічі, так і участь в офлайн бізнес-івентах.
Це важливе питання. По-перше, бізнес в світі продовжує працювати і конференція, на якій немає українського бізнесу, приймає наших конкурентів. Тобто ми можемо втратити доступ до нових потенційних клієнтів. По-друге, клієнт не бачить свого підрядника фізично. Довгостроково це матиме сильний негативний ефект.
Я представляю IT-асоціацію, але така ж проблема й в інших індустрій, які працюють на експорт. Потрібно розробити зрозумілу для всіх процедуру, під персональну відповідальність, для тимчасового виїзду. Таке рішення матиме сильний вплив на клієнта: він зможе побачити підрядника у себе в офісі, а отже розумітиме, що бізнес в Україні далі працює. До того ж, така процедура вже існує для волонтерів.
Раніше думав, що головне — це питання мобілізації. Як ситуація зараз?
Ми знаємо статистику — десь до 2% людей зараз служать в лавах ЗСУ. Це люди з військовим досвідом з ІТ-компаній. Десь 4-5% — це люди, які вкладають велику частку своєї роботи в cyber-сфері. Є дуже цікаві проекти, ми про них розповімо після війни. Це не DDoS-атаки, ці речі більш sophisticated. І я вважаю — це теж служба. Але немає наразі механізму, і над цим теж працює влада, щоб створити дійсно кіберармію.
Основне наше питання — системність підходу. Ми, як індустрія, звикли працювати планово, системно. Ми розуміємо, що почалась повномасштабна війна, надважка ситуація для країни. В той же час ми стикалися з ситуаціями призову людей не зовсім по процедурі, тому інформували владу. Зараз йде робота на рівні Мінцифри, Міноборони та Мінекономіки.
Але я скажу, що зараз я оптимістично на це дивлюсь, просто період перших двох тижнів був надскладними, що тут говорити. Тому питання мобілізації — так, воно гостре буде завжди, тому що люди у нас ключові, вони повинні бути найефективнішими там, де вони можуть бути. Тим паче процедура бронювання, яка є, хоч і не досконала, але потрошку працює. Вона працює і для інших галузей, і для нашої галузі. Але було б звісно краще, якщо б з’явилась зрозуміла процедура, яка б вирішила всі ці нестиковки.
Та знову ж таки, якщо говорити про бізнес, то найбільш гостро стоїть питання можливості тимчасового виїзду.
Заголовок до тексту: «Найголовніше — це тимчасовий виїзд».
Так 🙂 На жаль, це сприймається завжди як спроба кудись втекти.
Давайте щоб з мобілізацією закінчити: що думаєте про Закарпатські ІТ-кластери і їхні заяви?
Дивіться, є проста тема: історично кластери створені спільнотою. Все. Закарпатський кластер створений державними органами, адміністрацією. Мабуть, тому що воєнний час. Насправді я вважаю, щоб створювати такі речі потрібна більша інтеграція спільноти, і починати треба з проблем спільноти, для якої створюється безпосередньо така нова формація, а не з проблем адміністрації яка ініціювала створення. Чому створювались кластери в принципі? Були проблеми в регіоні у ІТ-компаній, і вони об’єдналися, щоб їх вирішити. Тут не було проблем у ІТ-компаній. Вони з’явились, тому що адміністрація вирішили створити для них кластер.
В самій адміністрації кажуть, що до них самі приїхали айтішники і сказали «Ми боїмося мобілізації», і от вони вирішили їх всіх лишити.
Я там не був, тому обмежусь таким: ми маємо історію, коли кластер для ІТ-ком’юніті створює не ІТ-спільнота, а міська адміністрація. Не було письмового запиту ІТ-компаній, їх декларацій, чи якихось листів. Я про це не знаю, може вони й були. Поки не бачимо якихось конкретних ні програмних документів, ні якихось дій, лише декларації і формування керівного складу. Ми не хочемо зараз їм заважати, нехай самі визначаються, що і як роблять. З багатьма кластерами у Асоціації є договори про стратегічну співпрацю, із Закарпаття до нас поки не звертались.
Наступне питання стосується загального розвитку ІТ в Україні. Мене бентежить такий момент: до війни компанії активно відкривали офіси в українських регіонах. Тенденція останніх двох місяців — Румунія, Польща, Чехія, Угорщина і тд. Коли війна закінчиться, ці компанії повернуться до розвитку своїх хабів в Україні? Чи вони повністю підуть в Європу для того, щоб нівелювати якійсь майбутні ризики все ж таки?
По-перше, на мою думку, відкриття офісів в сусідніх країнах — правильне рішення з точки зору бізнесу. Компанії таким чином компенсують частково втрачену інфраструктуру тут. По-друге, період, який необхідний для відновлення, потребує все ж таки бекапу. І по-третє, є люди, які зможуть в тому числі переїхати — це буде їх рішення: наприклад, переїхати з України кудись працювати в Європу. Може бути така стресова ситуація для них, їм потрібно буде рік попрацювати там, — то краще вони нехай їдуть в офіси своїх компаній. Це логічно, і я не бачу в цьому зради.
Але я не вважаю, що це будуть масові тисячі, десятки тисяч. Це буде можливість, як я казав, вибору, яка має бути завжди.
Якщо подивитись з точки зору бізнесу, то очевидно, що роботу буде змінено після перемоги. Як мінімум, через інфраструктуру. Бачимо, що є регіони, які надзвичайно сильно постраждали. Східні регіони особливо, Чернігів. Зараз вони випадають з інфраструктури і явно потребують компенсації. Звісно, IT-індустрія відновиться значно швидше інших, бо не потребує великих матеріальних активів, як от завод. Та все ж це якийсь період часу, що піде на відновлення.
З іншої сторони, українські компанії, чи умовний GlobalLogic, — вони продовжать в Україні розвивати свої хаби?
Для роботи будь-якого бізнесу мають існувати комфортні умови. В Україні по IT-напрямку — інфраструктура і доступ до людського ресурсу. Я не вважаю, що в Польщі умови набагато кращі. Тому впевнений, що компанії, які розвивались в Україні до війни, продовжать це робити, маючи необхідні компоненти. Ще раз: не всі хочуть виїхати, чимало людей любить свою батьківщину і хоче залишатись тут.
А якщо підійдемо зі сторони великих міжнародних компаній, що запускали в Україні свої R&D та представництва: як приклад, Revolut, Glovo, BlaBlaCar тощо. Як настрої серед таких клієнтів?
Ти назвав лише найбільших, а там ще сотні маленьких, про яких ніхто не знає. На жаль, ми втратили багато. Проекти почали згортати ще з листопада 2021-го, коли почало з’являтись багато інформації про загрозу війни.
В той же час, я не думаю, що це кінець і катастрофа. Іноземний бізнес – такий самий бізнес. Йому потрібен доступ до ресурсів та інфраструктура, а ще — гарний сигнал від держави, що час повертатись до роботи. В результаті, іноземна компанія, наприклад, має 5 критеріїв, по яким обирає країну для запуску нового офісу і якщо Україну по ним пройде — бізнес сюди прийде. Варто розуміти, що у нашому випадку мова не йде про побудову заводу за $100 млн, це значно менша інвестиція, до того ж, мобільна: працівники не прив’язані до місця. Тому є впевненість, що IT-бізнес повернеться в Україну. Головне зараз — закінчити війну.
Неодноразово згадували про сигнали від держави. Давайте спробуємо окреслити, чого індустрія чекає і що б хотіла бачити?
Наперед скажу, що високо оцінюю роботу уряду, а також лідерські якості очільників країни. Сьогодні вони роблять багато важливого для країни.
Питання, які підіймає індустрія, насправді лежать на поверхні, але через війну — залишаються не першочерговими:
- Важливо виділяти пріоритети: IT швидко відновилось та повернулось до роботи, індустрія сплачує чимало податків та виділяє гроші на допомогу, за власною ініціативою. Тому було б правильно підтримати цю діяльність. Як мінімум, організувати зрозумілу процедуру бронювання. Хочу підкреслити, що мова не про ухилення від армії, а про найбільш ефективне використання людського капіталу: IT ефективне у тому, що робить, допомагаючи підтримувати економіку. І так має бути по всім індустріям, де люди корисніші на своїх конкретних місцях. Сьогодні, на жаль, це часто упускають з виду і думають, наче хтось ховається.
- Про тимчасовий виїзд я вже неодноразово згадував. Давайте розробимо відповідну зрозумілу процедуру, з відповідними гарантіями. Це, в першу чергу, дозволить бізнесу отримати клієнтів, щоб продовжити роботу в Україні.
- Індустрія також вносить вагомий вклад в перемогу, але інколи наші чиновники загалом забувають про існування такого сектору економіки. Не вважаю це правильним.
Індустрія хоче і може продовжувати вести бізнес в Україні, незважаючи на війну. Більша частина працівників прикриває зараз економічний фронт і продовжить це робити. Я намагаюсь донести, що ми не маємо втратити ці можливості через якесь стереотипне ставлення до якихось процесів чи моментів. Тому моя завдання, як голови асоціації, донести уряду, що нам потрібна зовсім невелика частина їх уваги якраз для того, щоб продовжити роботу не лише сьогодні, а й забезпечити майбутнє, не втративши зв’язки з клієнтами, їх контакти та контракти.
Наша мета зараз — зберегти. Нові контракти, поки війна, навряд прийдуть. Але якщо збережемо зараз і закладемо фундамент на майбутнє — після перемоги буде ще більше. Бо клієнт побачить, що ми здатні виконувати взяті на себе обов’язки у будь-який час та за будь-яких обставин. Головне не втратити цю довіру.
