«Стільки жоден дрон не літає»: як виготовляють аеростати AEROBAVOVNA

Українські захисники почали активно використовувати аеростати на фронті – вони необхідні, зокрема, для підсилення сигналу дронів і можуть триматись у повітрі кілька днів. Виробляють такі повітряні апарати на підприємстві AEROBAVOVNA в Києві.

AIN.UA завітав на виробництво і поспілкувався зі співзасновником проєкту Юрієм Висовнем.

---

За своєю будовою аеростат нагадує велику білу повітряну кулю на мотузці. До неї кріпиться корисне навантаження – камера чи ретранслятор, залежно від поставленої задачі. Найбільшим попитом на фронті все ж користуються ретранслятори. Вони допомагають тримати стабільний сигнал між оператором та його дроном допоки БПЛА не вразить ворожий об’єкт.

Зазвичай ретранслятори кріплять до інших дронів, і їх підіймають в небо. Аеростат виконує ту ж саму функцію, але його застосування більш практичне.

«Аеростат може висіти в повітрі два дні. Стільки жоден дрон не літає, а аеростат – легко. Причому він навіть з огляду на ціну кращий. Все, що літає кілька годин, – це вже дорогі дрони», – каже Юрій Висовень.

Вартість одного аеростата – $6500. За словами Юрія, стільки ж коштує півтора дрона Mavik з тепловізійною камерою. Бригади втрачають дрони по кілька штук на день, каже виробник. Чи збиває ворог аеростати? Жодного подібного випадку співзасновник ініціативи не зафіксував. Втім, розповів про ситуацію з «дружнім вогнем», коли аеростат збив український військовий. Це трапилося на Луганщині. Чоловік пропустив попередження про наявність аеростата в повітрі і відкрив вогонь по «невідомому об’єкту».

Невидимість – ще один «плюс» на користь аеростатів. Дрони, за словами Юрія Висовня, ворог може побачити, принаймні коли вони підлетять. Аеростат на відстані кількох кілометрів помітити неможливо, тож і нагальної потреби в його маскуванні немає.

«Але рано чи пізно росіяни почнуть викладати відео, як вони збивають наші аеростати. Коли зіб’ють – ми зробимо інші. Це не найбільша проблема в житті», – каже Юрій Висовень.

Аеростат тримається в повітрі завдяки гелію, а впоратися з сильним вітром аеростата допомагає «хвіст», який надувається, змінює кут, приймає правильне положення і не дає апарату прибитися до землі. Така аеродинамічна форма нагадує повітряного змія.

Все це Юрій показує на макеті. Зменшена копія аеростата відрізняється від оригіналу матеріалом: він зроблений з прозорої тонкої плівки, а справжній аеростат – зі спеціальної щільної, грубої на дотик.

Тримається аеростат на мотузці, яка поєднує його з лебідкою, що залишається на землі. Лебідкою можна керувати за допомогою електронного двигуна.

І двигун, і лебідку, і мотузку, і аеростат з балонами гелію – все це передають військовим на фронт у спеціальному фургоні, але попередньо перевіряють роботу виробу на полігоні. Нам не дозволили туди поїхати, але продемонстрували запуск аеростата на подвір’ї підприємства.

Аби запустити аеростат, потрібні лише дві людини. Повітряний об’єкт заправляють гелієм – на один аеростат потрібно 10 кубометрів або півтора балона (в одному балоні 6 кубометрів). Обсяг спожитого гелію залежить від вантажу, який потрібно підняти. Визначити необхідний обсяг є складним конструкторським процесом: спочатку виробники обговорюють з військовими їхні потреби, далі формулюють технічне завдання, і з ним вже працюють.

Швидкість вітру під час запуску аеростата має бути не більше за 15 метрів на секунду. На фронті його можна запускати на відстані 2 км від лінії розмежування.

«Після того, як його підняли, перебувати під аеростатом не варто, бо якщо по ньому почне «прилітати», краще втратити лише техніку, але не людей», – каже Юрій.

На запуск аеростата потрібні лічені хвилини, після цього екіпаж має залишити локацію. Щодня повітряний апарат поступово втрачає гелій, адже той витікає через будь-який матеріал, навіть зі сталевого балона. Тож військовим потрібно періодично перевіряти аеростат і підкачувати його.

«Воїни в будь-якому разі змінюватимуть батарейки на ретрансляторі, і в цей час зможуть перевірити аеростат і підкачати, якщо буде така необхідність», – каже Юрій.

Винахідник радить робити це вночі – так безпечніше.

Аеростат здатен піднятись на висоту до 700 метрів, але Юрій зазначає – необхідності підіймати його вище навіть за 500 метрів немає, адже якщо підняти ретранслятор навіть на три сотні метрів, то він дає радіогоризонт для FPV-дронів до 40 км. А FPV-дрон літає максимум на 20 км. Тобто більшим радіогоризонтом оператор дрона скористатися не зможе.

Втім, існує й пряма залежність між висотою ретранслятора і силою сигналу: чим вище підіймається ретранслятор, тим більше шанси, що сигнал пересилить дію РЕБ. Гарантії в цьому немає жодної, і Юрій каже, що в будь-якому разі дрон перелетить межу і стане ближчим до поля дії РЕБ, ніж до оператора, після чого сигнал буде втрачений.

«Але це війна, і потрібно битися за кожен метр сигналу».

Як виробляють аеростати

Виробництво триває не в одному місці, а в трьох локаціях. На першій зшивають полотно і збирають повітряну кулю, на другій – збирають електронний механізм залежно від запиту військових (ретранслятор, камери тощо), на третій – конструюють лебідку, за допомогою якої утримують аеростат в повітрі. В планах – переїхати в єдине приміщення і об’єднати виробничі процеси.

Юрій каже, що в усьому процесі виробництва аеростатів складніше зібрати всі складові в один виріб, ніж виготовити їх.

Досить багато складових закуповують в Україні, але точно не все. Наприклад, плівку для пошиття аеростатів замовляють в Італії, двигуни також іноземного виробництва. Гелію в Україні достатньо, хоча він дорогий, і ціна – як і попит – постійно зростає. Наразі, за словами Юрія, півтора балона гелію коштують понад 20 000 гривень.

Розробляти аеростати почали півтора року тому, а на фронті їх застосовують вже пів року. Тривалість процесу обумовлена тим, що аеростати потрібно було доробити, протестувати і «переконати військових, що це не стімпанк XIX століття», каже Юрій.

За потреби члени команди AEROBAVOVNA самі виїжджають на передову, аби навчати військові екіпажі користуватися аеростатом. Але здебільшого військових намагаються залучити до навчання в Києві. Це не завжди легко, адже вони не мають змоги планувати поїздки в тил.

«Це дуже уповільнює процес, бо навіть гроші вони [військові – ред.] можуть знайти, але не знайти час приїхати сюди або виділити для цього кількох людей. Поки вони доїдуть сюди, поки навчаться… День потрібен на заняття на полігоні. Через тривогу політ може відтермінуватися», – каже Юрій Висовень. 

В планах у підприємства – збільшити масштаби виробництва. Співзасновник компанії зізнається – поки що співпрацюють не з багатьма бригадами, але кількість заявок постійно зростає. Наприклад, після того, як про AEROBAVOVNA зняв сюжет YouTube-канал «Мілітарний», Юрій одразу ж отримав близько 30 заявок. Зараз в черзі близько 50 заявок від різних підрозділів

Популярність аеростатів за кордоном

Юрій надає трохи історичного контексту. За його словами, аеростати присутні в арсеналах багатьох армій світу. Наприклад, американці користуються ними з 1970-х років. За час ведення збройних конфліктів в Іраку та Афганістані вони розмістили 66 аеростатів стратегічного рівня (ті, що можуть підіймати вантажі вагою в кілька тонн – радари чи камери).

Зараз Польща працює над закупівлею двох аеростатів у США. Контракт на $1,2 млрд передбачає не тільки самі вироби, а й радари для виявлення цілей, обслуговування і навчання. В останньому пакеті допомоги США Тайваню також присутні аеростати, додає Юрій.

На думку винахідника, радари на аеростаті цілком можуть замінити ДРЛО – літаки дальнього радіолокаційного стеження, адже ті можуть літати від 10 до 15 годин, а потім вимушені приземлятись на дозаправку, тоді як аеростати здатні перебувати в повітрі довше.

«Підіймати у повітря радар – це досить практична історія. Американці мають такі літаки, але будьмо чесними – ніхто, окрім них, не зможе дозволити собі таку кількість ДРЛО, вони шалені дорогі. І знову ж таки, ДРЛО може перебувати в небі обмежений час. Тобто для того, щоб забезпечити роботу 24/7, тобі потрібно мати купу екіпажів», – каже Юрій Висовень. 

Втім, виробник визнає: найближчі роки Україна навряд чи зможе створити аеростат, здатний підіймати в небо радари, але винахідники вже працюють над цим.

«Ніхто не планує заробляти мільйони на українській армії»

AEROBAVOVNA, за словами Юрія, наразі єдине виробництво аеростатів в Україні. Команда закладає певний відсоток у вартість, бо є витрати, які неможливо прорахувати наперед. Проєкт отримав фінансову допомогу від кластера для розвитку оборонних технологій Brave1.

«Зараз нас цікавить зробити класний продукт, показати його в роботі. Якщо ми зараз це зробимо, то потім у нас будуть купувати аеростати не тільки в Україні, а й за кордоном, і ми на цьому заробимо багато грошей».

До війни аеростати в Україні використовувалися як рекламні площі на фестивалях. Співзасновник AEROBAVOVNA припускає, що після перемоги їх також застосовуватимуть для контролю на кордоні або для інших задач у сфері безпеки.

За словами Юрія Висовня, в Україні вже є команди, які готові відкривати нові підприємства. З інших країн-виробників він називає Велику Британію, Туреччину, Ізраїль, Китай, Францію. Що ж стосується росії, то виробництва аеростатів там є, але їх масового застосування на фронті чоловік не спостерігає.