Ті, хто дивився серіал «Секретні матеріали» (The X-Files) Кріса Картера, напевне пам’ятають головну героїню — агентку ФБР Дейну Скаллі. Протягом дев’яти років її виконавиця Джилліан Андерсон не тільки грала роль дослідниці паранормальних явищ, але й демонструвала аудиторії 90-х років образ сильної, розумної та освіченої жінки, яка може займатися розслідуваннями на одному рівні з чоловіком. Через 25 років після виходу серіалу дослідники довели: фанатки головної героїні стали частіше обирати STEM-професії.
Така тенденція отримала назву «ефект Скаллі». Як його дослідили, чим сьогодні мотивуються українські жінки, йдучи в STEM-професії та правоохоронні органи та чи існують сьогодні жіночі й чоловічі професії — дізнався AIN.
Відволічімося від ефекту Скаллі на пояснення абревіатури STEM — Science (наука), Technology (технології), Engereeng (інженерія), Mathematics (математика). Якщо коротко, то це спектр технічних наук.
Феномен, що вийшов за межі попкультури
Дейна Скаллі — лікарка та вчена, агентка ФБР, працює разом із колегою Фоксом Малдером над розслідуванням справ і в усьому шукає наукове підґрунтя. Серіал виходив на екрани протягом 1993–2002 років. За цей час він встиг зібрати низку нагород, серед яких п’ять перемог у 12 номінаціях на премію «Золотий глобус», 16 перемог у 62 номінаціях праймтаймової премії «Еммі», приз глядацьких симпатій у рамках нагородження премії BAFTA в телебаченні тощо.
Найкраще про вплив головної героїні на жіночу частину аудиторії серіалу розкаже дослідження ефекту Скаллі. Його провели Інститут Джини Девіс із питань гендеру в медіа, кінокомпанія 21st Century Fox і компанія J. Walter Thompson Intelligence у 2018 році. Вони опитали 2021 жінку віком від 25 років — той самий вік, коли вони вже встигли подивитись серіал і закінчити навчання, визначившись із професією.
Ось один із результатів дослідження: майже 63% учасниць відзначили, що Скаллі збільшила їхній інтерес до STEM-професій. Жінок у вибірці запитували про слова, якими б вони охарактеризували головну героїню, і ними стали «розумна», «інтелектуальна», «сильна». А дев’ять із десяти учасниць виокремлюють Скаллі як сильну персонажку на телебаченні.
У ході дослідження його автори дійшли висновку, що «розважальні медіа впливають на формування життєвого вибору. Пів століття соціальних наукових досліджень показує, що персонажі, образи та сюжетні лінії в медіа формують наше повсякденне життя на глибинному рівні».
«За словами Джилліан Андерсон, персонажка Скаллі показує себе як жінка, яку ще не зображували на телебаченні, і, як невдовзі довела реакція фанатів, ця роль була вкрай потрібною моделлю для жінок будь-якого віку, всюди», — зазначається в дослідженні.
Ці дослідження провели з 15 по 20 лютого 2018 року. Але ще за дев’ять років до цього показники були не такими оптимістичними: жінки складали приблизно половину (48%) робочої сили з вищою освітою в США, водночас займали менш як чверть (24%) робочих місць у STEM. Саме такі цифри дають автори дослідження «Жінки в STEM: гендерний розрив між інноваціями», посилаючись на Бюро перепису населення США у 2009 році.
Та що може замінити або вже замінило ефект Скаллі? AIN запитав про вплив медіа на вибір професії у жінок, які обрали шлях науки, кібербезпеки та служби в правоохоронних органах.
Українки в STEM-професіях (і поліції)
Реальний світ мовою математики
Докторка фізико-математичних наук і дослідниця океанів Катерина Терлецька розповіла, що герої фільмів її ніколи не надихали, бо це завжди здавалося далеким і трохи прикрашеним. Натомість справжніми рольовими моделями майбутньої науковиці були люди поруч: вчителі, викладачі, колеги. Саме вони, за словами Терлецької, показали їй справжню дорогу своїми досвідом, словами, прикладом.
Вона також розповіла, що шлях математикині обрала ще в школі, коли вперше зрозуміла: реальний світ можна описувати мовою математики. У науку її привела цікавість, як усе влаштоване, і бажання розширювати горизонти знань. А далі з’явилися цікаві проєкти, потужні наукові команди, дослідження, які вже не дозволили зупинитися, — розповідає співрозмовниця AIN.
Катерина Терлецька стикалася з упередженим ставлення до жінок у науці й розподілом професій на жіночі й чоловічі. Вона відзначає, що часто цього навіть не помічала, бо жила в реальності, де сексизм був як тло. У студентські роки це могли бути просто жарти, компліменти, які тоді сприймалися нормально. Науковиця каже, що тепер вона розуміє: це теж про стереотипи й упередження.
Втім, у її професійному середовищі таких речей уже ніхто собі не дозволяє, і відверто сексистські ситуації є радше винятком. За словами Терлецької, для неї це маркер невихованості й архаїчності мислення.
Жінки теж знаються на хижаках
Головна зоологиня Київського зоопарку, дослідниця великих хижаків, співзасновниця притулку для ведмедів «Біла скеля» і благодійного фонду «Збережи дикість» Марина Шквиря знає про серіал, але героїнею Скаллі не надихалася. Вона розповіла, що доволі рано, ще в дитинстві, визначилася з напрямом своєї роботи — досліджувати диких тварин і природу. А вже потім обирала виш.
.jpg)
Разом зі своїм чоловіком і колегою Марина Шквиря провела багато років у польових і лабораторних дослідженнях у різних частинах України й Польщі, вивчаючи хижих тварин. Науковці часто стикалися з проблемами жорстокого поводження, незаконного й некомпетентного утримання тварин. І дійшли висновку, що дуже важливо подолати цю проблему для забезпечення охорони виду в природі.
Робота з великими хижаками, за словами Марини, потребує тривалих походів у ліси, степи й співпраці з місцевим населенням, що може бути більш небезпечним, ніж хижаки. Дослідниця пригадує, що під час вибору теми виникало багато моментів, які викликали застороги в членів наукової ради в аспірантурі. Тим не менш тему затвердили.
«Такі питання виникають рідше до молодих чоловіків, ніж до жінок. Але це здебільшого упередження не за статтю, а за віком: як молода людина буде справлятися і чи не буде аспірантура відповідати за якийсь нещасний випадок.
Я визначилася заздалегідь. Як можна зупинити людину, якщо вона щось обрала? Насправді дуже важко. Якщо вона хоче, то — не завжди, буває різне, — вона знаходить шлях.Так, інколи жінкам потрібно подолати більше перепон, ніж чоловікам. Але це ще один маркер, наскільки воно потрібне».
Говорячи про вплив медіа, Шквиря дає дві рекомендації, які могли б підкреслити внесок жінок у науці. По-перше, репрезентація науковиць — тобто коли для матеріалу потрібен експертний коментар, важливо звертатись саме до експерток. Особливо це стосується сфер, які традиційно вважаються чоловічими. Дослідниця наводить неприємний приклад:
«Якщо питання стоїть про ведмедів-людожерів чи нападу вовків, то обов’язково намагаються знайти якогось старого чоловіка в мисливському камуфляжі або лісника, незважаючи на те що він в принципі не науковець, і це не його питання. Але він же чоловік, і рідше звертаються до експерток, у яких є реальні цифри».
По-друге, використання фемінітивів і повних імен. За словами Марини Шквирі, дуже часто українські імена видаються універсальними, і люди автоматично сприймають їх як чоловічі. Науковиця наводить приклад західних медіа, де вказують ім’я та прізвище — саме для того, щоб репрезентувати авторів як реальних людей.
«Кібербезпека – це не про гендер»
Катерина Звіркова вчиться на другому курсі факультету інформатики Києво-Могилянська академії. Її програма — «Аналіз вразливостей інформаційних систем». Дівчина не дивилась «Секретних матеріалів», але знаходила натхнення в книгах Дена Брауна. За словами Звіркової, його сюжети сповнені таємниць, шифрів і технологічних загадок. Переломним моментом у виборі майбутньої спеціальності для дівчини стала книга «Цифрова фортеця».
.jpg)
Звіркова згадує, що точними науками захоплювалася ще зі школи. Розв’язування складних задач і математичних прикладів приносили їй справжнє задоволення, і сидіти над цим вона могла до ночі. На момент, коли потрібно було обирати професію, Катерина вже знала, що хоче пов’язати своє життя з IT. А до кібербезпеки її підштовхнуло захоплення фільмами та книгами про хакерів з їхньою винахідливістю, аналітичним мисленням і вміння керувати світом.
«Для мене це не просто робота — це можливість робити світ безпечнішим у цифрову епоху. І я впевнена, що зробила правильний вибір», — каже студентка.
Коли друзі й близькі дізнавалися про вибір спеціальності Катерини, то майже одноголосно говорили: «Кібербезпека — це не жіноча справа». А дехто вважав, що ця сфера надто складна, технічна й вимоглива для дівчат. Втім, співрозмовниця AIN розповідає, що ці слова лише підштовхували її рухатися вперед.
«Я не змінила свого напрямку, а навпаки, отримала ще більше мотивації довести, що стереотипи не визначають можливості. Адже кібербезпека — це не про гендер, а про розум, аналітичне мислення й бажання розвиватися».
У поліції різні, але рівні
Лейтенантка поліції Марія Чала до служби в правоохоронних органах працювала журналісткою на регіональному сайті. Ця робота була тісно пов’язана з діяльністю поліцейських — навіть графіки журналістів були побудовані так, що повністю відповідали тим чи іншим батальйонам. Тому згодом, за словами Чалої, дехто з правоохоронців, з ким доводилось працювати, ставали справжніми друзями. Вона розповідає, що бачила цю роботу зсередини і кількість зусиль, що доводиться докладати поліцейським. Паралельно з цим бачила, скільки критики й зневаги вони отримують натомість.
.jpg)
А є ті, хто не розуміє причинно-наслідкових зв’язків і просто вирішує, що може собі дозволити провокувати поліцейських і знімати це на камеру, вдарити, абощо».
Під час роботи журналісткою Марія ніколи не критикувала цю структуру. Вона розуміла, як важко працювати патрульним і хотіла підтримати їх хоча б за допомогою журналістських матеріалів. А з часом вирішила і доєднатись до них.
Що стосується медійних персонажів, то поліціянтка пригадує фільм «Поліцейська академія», який вона дивилась ще до служби в правоохоронних органах. Тоді дівчина сприймала фільм як звичайну комедію. Але вже під час навчання в патрульній академії вона зрозуміла: фільм — не вигадка, а жорстока реальність.
«Полковник Гарріс [персонаж стрічки. — ред.] — це мій керівник курсу, який завжди незадоволений. І ми часто згадували його, придумували мемчики і приколи. І розуміли, що можливо, кожен через це проходить. Всюди є такі люди. Можливо, це частина трансформації тебе з цивільної людини в підструктурну. Але серіал дав зрозуміти, що ми теж будемо згадувати цей жах у нашій академії і сприймати його так само легко, як і показано в стрічці», — розповідає Марія.
Також дівчина відзначила мультфільм «Зоотрополіс» і його персонажку кролицю Джуді Гопс. «Я згадувала її і думала: «Усе добре, усі з чогось починають. Буде важко, але я буду тією кролицею, яка піде боротися з тигром».
Фото: ictv.ua
З упередженим ставленням до жінок у поліції Марія не стикалася. На її думку, ця структура вже на 50% чоловіча і на 50% жіноча. І кожен корисний на своєму місці. Хтось з часом розуміє, що не витримує навантажень і звільняється з певних причин. А хтось працює над собою і стає повноцінною одиницею в структурі.
В абсолютну гендерну рівність у поліції Марія не вірить — через фізіологічні показники чоловіків і жінок. За її словами, Бог придумав організм жінки слабшим за чоловіка. І скільки б зусиль до вдосконалення фізичної форми жінки не докладали, вони ніколи не будуть такими, як чоловіки.
«Якщо хлопець сідає в патрульну машину, і поруч з ним сидить дівчина, то зрозуміло, чому він переживає через її присутність в екіпажі. Уявімо, якщо буде якась конфліктна ситуація, ризикований виклик, бійка — щось, де треба застосувати силу і затримати правопорушника. Іноді троє чоловіків не можуть “скрутити” одного, а що казати про дівчину, яка на голову нижча і за фізичними показниками слабша? Тому цей хлопець переживає першочергово, що з нею може статись і як це може обернутись для неї, а вже потім, що він може не впоратися з викликом. Бо допоміжні сили можуть їхати довго. Іноді треба виходити з того, що маєш».
До того ж Марія додає, що жінки в поліції потрібні і в деяких випадках — незамінні. Наводить приклади: поверхневий огляд — за законом, він проводиться особою тієї ж статті, що і затриманий/затримана. Або виклики з домашнього насильства. За словами поліцейської, жінка жінці завжди довіряє більше хоча б на рівні взаєморозуміння, тому і комунікація будується легше. Окрім цього, співрозмовниця нагадує про ситуації з присутністю маленьких дітей, і заспокоїти жінкам їх легше, адже вони по аналогії з мамою охоче йдуть саме до жінки, ніж до чоловіка.
Робототехніка на дозвіллі
CEO UkraineRobotics і розробниця роботів-гексаподів Ольга Зота за освітою лінгвістка. До робототехніки вона прийшла через книгу «Сімміс» Ніла Стівенсона у 2020 році. Зізнається, що роман вплинув на неї на всі 100%, і саме тоді з’явилася ідея створити шестилапого робота круглої форми. Нагодою для експериментів став 3D-принтер. Але, за словами Зоти, розробляти навіть маленьких роботів було дорого, тому паралельно з хобі вона завжди працювала. Жінка присвятила понад 10 років сфері IT, обіймаючи посади операційної директорки, керівниці впровадження і партнерських зв’язків.
.jpg)
Ользі ніхто ніколи не казав, що вона займається нежіночою справою. Але вона стикалася з проблемою несприйняття. Жінка розповідає, що чоловіки думали, ніби вона займається суто адміністративними задачами в цьому проєкті й нічого не знає про конструювання й розробку роботів.
«Секретні матеріали» Ольга Зота дивилася зовсім трохи, ще в дитинстві. Розробниця жартує, що вона «дитина MTV та Лари Крофт». Натомість у новій справі її надихали open-source спільноти в соцмережах (особливо тікток), де люди різного віку та статусу ділилися досвідом створення роботів, підтримували одне одного та вели власні сторінки.
«Без перебільшення можу сказати, що надихнув мене Марк Робер — американський інженер, винахідник і популяризатор науки. Він відомий своїми креативними й науково обґрунтованими експериментами, які демонструє на своєму YouTube-каналі. Топ моїх улюблених фільмів/мультфільмів — Tomorrowland і Big hero 6», — розповідає Ольга Зота.
Виклики перед жінками та способи їх подолати
AIN звернувся до громадської організації INSCIENCE з проханням прокоментувати виклики, які сьогодні доводиться приймати жінкам. У відповідь співзасновниця та партнерка INSCIENCE Анна Орєхова зазначила, що є загальні бар’єри для жінок, як-от гендерні упередження, нерівна оплата праці, «скляна стеля» (коли жінка не може пробитися на вищі посади). А є більш специфічні, притаманні саме науковій сфері.
«Наприклад, вчені мають статус молодого науковця/науковиці до 35 років. Якщо жінка народжує дитину, то випадає здебільшого на 1–3 роки зі своєї професійної діяльності. Статус молодого науковця / науковиці дає можливість подаватися на спеціальні програми фінансування, стажування тощо. Проте жінки, які народжують дітей до 35 років, мають на три роки менше часу, щоби мати переваги статусу молодої науковиці. Це планують змінити на державному рівні й, сподіваюся, що найближчим часом це станеться», — каже Анна Орєхова. І наводить статистику академіків НАН України, де 173 академіки — чоловіки й лише шестеро — жінки.
Співзасновниця INSCIENCE пропонує шляхи подолання викликів на побутовому та державному рівнях. І це може бути:
- демонстрація жінок як рольових моделей у науці;
- просвітницькі кампанії щодо гендерних стереотипів та упереджень. «Часто знецінювальна й дискримінаційна комунікація стає настільки звичною, що її не помічають, хоча вона створює несприятливе середовище для кар'єри науковиць», — зауважує Анна Орєхова;
- сприяння рівному розподілу домашніх обовʼязків, а також обовʼязків з догляду за дитиною;
- врахування декретної відпустки для продовження статусу молодої науковиці для жінок.
