Перша публікація в Instagram-акаунті @in_ukraine_we_dont_say з’явилась тиждень тому. А на сьогодні у нього більше 50 000 фоловерів. Публікації, сповнені національним колоритом та легким українським гумором, набирають десятки тисяч лайків, їх активно коментують та поширюють у соцмережах по всьому уанету.
Редактор AIN.UA сконтактувала з авторкою мему (вона побажала залишитися анонімною), яка веде акаунти in Ukraine we dont say в Instagram і Twitter, та розпитала, як виникла ідея, якими темпами росте спільнота та звідки беруться ідеї для постів.
Як народився in Ukraine we dont say
Я – активний користувач Twitter, це моя улюблена соцмережа. А мем «we dont say» в різних варіаціях давно гуляв твіттером – були різні мотиви, ідеї, смішні, гарні, цікаві, які завгодно, але нічого не було про Україну.
У День незалежності України я спробувала придумати якийсь класний твіт про українську мову, хотілось чогось красиво-патріотичного, але на думку приходило лише смішне, бо у мене – як кажуть мої друзі – тільки смішне й виходить. Так і виникли перші твіти-приколи, і ідей було так багато, що не хотілось писати 10 твітів у себе, тому я створила окрему сторінку.
Ніхто звичайно не підозрював, що це «зайде», робилось скоріше по приколу, бо прийшла ідея – хотілось її виразити. Це така біда мікроблогерів, їм просто мало розповісти прикол друзям, треба його всьому твіттеру розповісти!
За перші години три аккаунт в Twitter набрав біля 500 підписників. Друзі порадили завести акаунт в Instagram. Так і сказали: «В твіттері мало людей і тут ти будеш тільки заради приколу все писати, в інсті зможеш хоч підключити якусь монетизацію, якщо зайде, щось корисне пропагувати, і т.д.».
Звідки беруться ідеї
30% ідей присилають підписники (ті що є в Twitter, відмічені у публікаціях). Інші 70% – це просто цитати, слова, пісні і ситуації з мого життя, життя моїх друзів, сім’ї. Тобто по суті це все те, що літає біля кожного простого українця, лише тут воно записане і тому, напевне, відгукнулось в багатьох людях, бо воно життєво, чи ні. Не знаю 🙂
Зараз я знаходжуся далеко від України і рідних, і відчуваю журбу 70 лвл. Типову українську журбу. Не вистачає діда, бабусі і її виразів, тих ситуацій, пісень, того життя – взагалі України. Тому ця сторінка – вона скоріше на цих емоціях створена.
Час, який я приділяю in Ukraine we dont say, не зараховується, бо це просто на натхненні робиться. Я звичайна людина, молода, працюю в офісі у відділі маркетингу, маю блог в Twitter, люблю українську музику, рідну Наддніпрянщину та звірят. Нічого видатного, все як у всіх ?
Як росла спільнота
Аккаунти у Twitter та Instagram були створені 24 серпня. Twitter ріс достатньо швидко, за один день набрав біля 2000 фоловерів. Зараз там 9000 фоловерів.
Instagram за перший день набрав біля тисячі підписників, а за 8 днів їх вже стало 51 000.
Охоплення постів в середньому складає близько 50 000 переглядів. Найпопулярніший пост набрав майже 100 000. Другий по популярності – 70 000.
Це якесь чудо. Але не скажу, шо це сталося випадково. З самого початку ідеї допомогли вижити та побачити світ мої друзі-мікроблогери. Звичайне «привіт, я тут створюю сторінку, якщо тобі подобається ретвітни щось» чотирьом українським твіттерським тисячникам – @almost_bergman, @zhlobiha, @hromtastic, @womansadevil – і процес був запущений.
Щодня надходило по 4000-7000 нових користувачів в Instagram і постійно репости, репости, репости… Купа приємностей в діректі, але також є і негатив. Людей обурило «ukraine» з маленької літери на фоні інформаційної війни з Росією. Мені навіть дуже емоційно писали, що “це війна проти власної країни”.
Насправді ж мета сторінки – навпаки поширювати українське, як класне, як миле, як дійсно неповторне, смішне (в гарному сенсі). В нашої нації чудове почуття гумору, ми через всю сумну історію його зберегли. На мою думку, це дійсно перлина, це одна з українських найсильніших якостей — вміння з гумором переживати все.
Але приємностей і вдячності, звичайно, більше, ніж негативу.
Монетизація
В нас вже була одна рекламна колаборація з мережею піцерій. В пості я зробила помилку – замість «піца» написала «піцца», і на це вказали чоловік 300. Зате тепер всі наші читачі знатимуть, як пишеться слово піца ??
Також в нас був колаб з Book Forum Lviv, але на основі “пост за пост”.
Рекламних пропозицій багато, просто ми не хочемо відходити від концепту, а під концепт підходить не кожна реклама. І я не все хочу рекламувати.
Зараз готуємо ще одну, більш культурну колаборацію. Це класно, що є можливість бути корисним і пропагувати щось круте, українське.
Якщо сторінка перестане бути цікавою людям – будемо раді, що така можливість хоча б була, тому зараз намагаємось її на повну використовувати.
