Олексій Асанов вдень працює на посаді Product Manager у компанії Lalafo, а вночі керує проектом «Кажан Sky» — проектуванням та виробництвом систем, які дають можливість ЗСУ дистанційно мінусувати окупантів з допомогою дронів.
Про те, як народився проект і як «кажани» перетворюють поганих росіян на хороших, Олексій розповів в інтервʼю редактору AIN.UA.
До війни ми працювали в ІТ і все було добре. Потім почалося повномасштабне вторгнення
Так склалося, що за тиждень до його початку я виїхав з Києва на захід України, тому зустрічав війну в доволі спокійній атмосфері, наскільки це можливо.
В перший день я почав займатися логістикою для волонтерів, тому що бачив, що люди не можуть і не знають, як що привезти, а вже з першого дня багато чого стало потрібно. Далі займався просто волонтеркою: закуповували і возили різні гуманітарні продукти для Ірпеня, для Бучі, для звільнених міст. Потім перешли на військові потреби – дрони, автомобілі, бронежилети тощо. Навіть налагодили виробництво власних бронежилетів в Україні вартістю 3200 грн за штуку, що дозволяло нам їх віддавати на фронт у великій кількості. Вони трохи заважкі, 9 кг в зборі, зате витримують що завгодно, хлопці досі дякують.
Коли такі поставки вже більш-менш налагодились і основна потреба була закрита, ми стали брейнштормити, що б корисного ще робити. Хтось сказав, що бачив відео, як дрон щось несе і скидає на москалів, і це його вразило. Зараз в мережі таких роликів багато, а тоді це ще не було мейнстрімом. Ми почали думати, чи ми можемо таке зробити.
У нас був дрон, Mavic Pro. Ми погуглили, і з підручних засобів зробили першу систему-прототип вже через два дні.
В конструкції першого прототипу була вушна паличка, резинки для грошей і шприц
Я, Олексій Фурдило та Олександр Таланов (вони теж з ІТ, працюють програмістами) займалися проектом вночі, тому що вдень треба було працювати на роботі. Провели перше тестування в квартирі, в руках тримаючи дрон: він нам скинув пакет, чому ми дуже зраділи. Бо зрозуміли, що це реально і можна таку систему зробити.
Ми пішли до військових, щоб зʼясувати, які дрони вони застосовують, яку вагу скидають, що планують носити… І тут на нас чекало розчарування.
Памʼятаю, я спілкувався з полковником, і задав йому питання: «Що думаєте з приводу такої штуки як скидачка для дрона?», а він каже: «Не займайтесь нісенітницями, це не злетить».
Але ми не заспокоїлись, зробили більш кількісне опитування. Просто позакидали всім, кому можна «Чи цікаво була б така штука?». І всі сказали: «Так, давайте, робіть». Ми дізналися, що Mavic 3 найбільш поширені дрони, і почали робити модель саме для них.
Треба розуміти, що ніхто з нас на той момент абсолютно нічого не розумів в 3D-друці, моделюванні, більшість з нас жодного разу паяльник в руках не тримала (тільки Олексій Фурдило розбирається в електроніці і відповідав за всю інженерну частину).
Ми почали шукати розміри, розпитувати, що там як. А це ж ще пів року тому було!
Це зараз вже більш менш всі розслабились, а тоді на кожне запитання люди реагували насторожено: «А чого питаєш? Навіщо тобі розміри? Ти що ДРГ?».
Інформацію добути було дуже складно. З нами поділився моделлю Максим Шеремет. Вона виявилась для нас складною в збірці, але перші моделі, які ми зібрали, добре послугували військовим. Це була важлива віха на шляху до «Кажан Sky».
Зібрали 4-5 моделей і почали шукати шляхи для вдосконалення
Ми почали шукати комерційні варіанти і знайшли компанію у Львові, називається 3DWay. В них стоїть десь 30 принтерів, і вони багато роблять для армії. Взявши за основу модель Максима, вони перемалювали її під наші вимоги (наші вимоги відштовхувались зокрема від того, які електронні цигарки можемо назбирати, щоб подіставати звідти акумулятори). Так зробили систему з якою почали активно рухатись вперед.
Проект ми тоді назвали Sky Delivery. Ми зрозуміли, що своїми руками втрьох не можемо робити достатню кількість систем, і почали шукати людей. Дзвонили на Антонова і питати: «А у вас немає вільних інженерів?». Дзвонити на якісь заводи, на OLX навіть шукали. При тому, це ж волонтерська діяльність, а вона зазвичай 90% тимчасова і має якусь межу, бо людям треба годувати сім’ї. Важко знайти людину на годину в день або ввечері… Але ми знайшли.
Зараз у нас 2 команди від нашої сторони Sky Delivery. Загалом працює десь 10 людей, які після роботи, на вихідних, подекуди під час роботи, роблять заготовки, збирають системи тощо.
Ми змогли зробити умовно 5-6 систем в перший місяць, а тепер почали робити десятки на тиждень. Коли почали передавати системи військовим, вони стали давати фідбек: «А можна скид на 2?», «А можна так, щоб не розгойдувався боєприпас?», «А можна нам оперіння під ВОГ-17?», «А можна під ВОГ-25?». І ми почали все це напрацьовувати.
В результаті у нас є модельки тримачів планшетів для Autel, тримачів планшетів для DJI, оперіння, стабілізатори, купа різних видів для ВОГів, для M430 тощо. Зробили універсальне кріплення, щоб ти туди міг запхати все, що хочеш. Тобто тобі не треба, щоб у тебе був окремий скид під ВОГ-17, під M430, ще під щось, що військові собі вигадають, бо вигадують багато всього.
Ми на 700% зменшили час виробництва одного кріплення. Відповідно, оптимізуючи виробничі процеси, ми змогли більше часу приділяти саме збірці, пакуванню і відправці, тому що дуже багато часу займає спілкування з військовими, катання туди-сюди на «Нову пошту», щоб забрати-відправити пакунок тощо.
Військовим подобається — чудово, тепер треба, щоб подобалось нам
Ми знали про свої мінуси: виробництво займало багато часу. У Львові друкують деталі, потім передають в Київ – ми відправляємо їх на спайку. Коли їх спаяли, знову передають нам. Потім їх треба відвезти на пошиття стрічок для кріплень. Потім забрати з пошиття і так далі. Ми стали думати, що ми можемо принципово змінити, щоб збирати системи швидше і більше по кількості.
Є в телеграмі група, де одна хороша людина об’єднала більшість виробників систем скидів в Україні. Ми мали зустріч виробників. Прийшло не дуже багато людей, але приїхало дуже багато екземплярів. Ми подивилися на більш 20-25 видів скидів і змогли проаналізувати, що є хорошого в інших системах. Ми зрозуміли, що ми маємо проблему з вагою, охолодженням дрона, і ще певні нюанси.
Нам сподобалась одна модель, і я приїхав до керівників команди, яка їх робить – Віталія Сільничого і його брата Гаріка.
Запропонували працювати разом, але у них було дуже багато рівнів перевірки і верифікації: хто ти, що ти, чому цікавишся моделлю… Десь місяць ми з ними налаштовували взаємодію і коли вже думали переходили на їхні системи, вони сказали: «А ми знайшли ще кращу модель, але там людина сама все робить».
Це був інженер Олег Беличенко, який розробив систему «Кажан».
Яка велика проблема з miltech-стартапів в Україні? Зазвичай їх роблять інженери, які вміють працювати руками, але не вміють фандрейзити, розкручувати проект, масштабуватися. А ми це вміємо.
У нас, наприклад, план на наступний місяць – зробити 400 систем, а це 400 000 грн без «хвостиків», яких ми передаємо на фронт ще на 100 000 грн щомісяця. Тобто нам потрібно зібрати півмільйона гривень, щоб зробити план по системам на наступний місяць. І ми вже закрили десь 90% цієї суми.
У нас є два джерела фінансування
Перший — це фонд (не впевнений, що його можна юридично так називати), кооперація з чотирьох людей. Ідея полягає в тому, щоб підшукувати miltech-стартапи і допомагати їм масштабуватись або фінансовими ресурсами, або організаційними ресурсами.
Ми вміємо збирати гроші, спілкуємося з нашими друзями та знайомими з Європи, з власниками компаній, які можуть якісь певні суми вливати на ті стартапи, які ми беремо розвивати в рамках фонду. Наприклад, у нас є проект приладів нічного бачення для їзди вночі без фар, що є дуже корисним. І наш наші системи скиду також умовно під крилом цього фонду. Коли ми не могли знайти гроші на якісь закупівлі, ми брали з тих накопичень, які були в фонді, що дуже нам допомогло. З банки фонду було закуплено 200 систем, потім – 500 плат, на які ми вирішили перейти, і які виробляються в Китаї під замовлення. Їх треба було довго чекати, а оплатити ми змогли одразу завдяки фонду. Це $4000.
Паралельно я збираю гроші через соціальні мережі. В цілому люди відгукуються. Днями відкрив новий збір, за добу зібрав десь 30 000-35 000 гривень. Цього нам вистачить, щоб докупити те, чого нам не вистачає для виготовлення 500 систем. При плані 400 ми маємо невеличкий запас на наступний місяць.
Олег Беличенко, який робив «кажани», грошей не мав – просто збирав їх стільки, на скільки вистачало. І він цим займався вже доволі давно, тому вогник потроху згасав. Ми запропонували кооперацію: ви займаєтесь R&D, ми – фандрейзингом і організаційними моментами. Win-win.
Так три команди українських виробників об’єдналися в одну – проект став називатися «Кажан Sky»
В результаті цієї кооперації у нас зараз є певні фінансові ресурси; у нас є десь 15-16 людей, які можуть паяти, збирати системи; у нас є волонтери Сергій Матвєєв, Антон Ліневич і інші, які забезпечують пластиком, друкують, передають; і у нас є моделі систем на різна дрони, такі як DJI Mavic 3, DJI Mavic Air 2, Autel Evо II, Matrice 300, Matrice 200.
Попит, на жаль, все ще набагато перевищує наші можливості. Ця тема на сьогодні дуже актуальна. Ми тільки за вчора отримали 54 запити на системи, а зробили десь 15-16.
90%+ замовлень надходять від випускників шкіл пілотування. Це військові, які пройшли навчання з пілотування дронів. Ми знаємо, що вони зараз їдуть на фронт; ми знаємо, що вони вміють цим користуватися. Це люди, в яких ми впевнені.
За минулий місяць ми передали 100 «кажанів». У нас була перетурбація проекту, тим не менш, ми зробили вдвічі більше, ніж позаминулого місяця, а наступного хочемо вирости ще в 4 рази. Основний ресурс інженерів обʼєднаної команди щойно запрацював, тож 400 штук ми маємо зробити за цей місяць.
Ми увесь час йшли до здешевлення систем. З 1500 грн за одну систему нам вдалося знизити собівартість до 711 грн на нових платах. Найближчим часом маємо скоротити вартість плати вдвічі, а також домовитись з «Новою Поштою» про безкоштовні відправки, що має призвести до вартості в 371 грн. В результаті очікувана собівартість 1 системи з урахуванням усіх витрат, в тому числі роботи генератора, для нас буде близько 900 грн.
З допомогою «кажана» ви можете закріпити на дрон все, що треба, і летіти робити руських «хорошими»
Будемо об’єктивними: їжу і медикаменти ніхто ними не переносить. Ними переносять ВОГи-17, ВОГи-25, M430, РГД, Ф-1, – це те, що здебільшого переносять цивільними дронами по типу Autel Evo і DJI Mavic.
Звичайно є більші дрони, вони можуть спробувати нести 80 міну чи 60 міну. У нас декілька систем було під такі запити, але це не основний фокус, тому що цивільних дронів по типу Mavic 3 набагато більше.
Кошмарити фронт треба масою. Чим більше буде дронів, більше буде скидачок, і тим ефективніше ми зможемо «покращувати» москалів.
Ми бачимо ефективність роботи у вигляді знищеної техніки – це і автомобілі, і якась важка техніка, БТР. Вартість одного знищеного БТР перевищує в багато разів ті інвестиції, які ми зібрали на розвиток цього проекту за весь час його існування! Всі виробники, весь пластик, вся електроніка, яку ми закупити, відбилася одним спаленим російським БТР, фото якого є у нас в Instagram. А таких БТР багато.
Не кажучи вже про 300-их, які їдуть назад на болото.
У нас багато відгуків від військових. Навіть такий є: «Ваша система врятувала цілий підрозділ!» У хлопців не було артилерії, не було чим відстрілюватись, але був «кажан», яким вони трохи налякали москалів і ті на них не полізли.
Вдень я працюю на роботі, а вночі та на вихідних займаюсь проектом
Звичайно, коли треба підключитися під час роботи, то у мене є така можливість. Дякувати богу, керівники у нас все розуміють і підтримують. Але більшу частину часу це відбувається так: я приїжджаю додому з роботи і сиджу до 2 ночі, а також на вихідних.
В такому режимі – з початку війни. Скоро у мене річниця весілля, і я хочу взяти 3-4 дні на відпочинок, кудись поїхати і трохи відволіктись. Тому що насправді дуже складно. Я став більш нервовий, можу трохи неадекватно відповідати людям, тому що мені все потрібно швидко-швидко. Я не висипаюсь, почав пити багато кави, почав курити. Це все не на користь, але зупинятись не можна. Тому перезавантажусь – і назад. Коли отримуєш відео «хорошого руського» і тобі пишуть слова подяки з фронту, зʼявляються сили працювати далі.
В перші дні вторгнення мені зателефонував дуже близький друг і сказав: «Дружина ще не знає, але я вже на фронті». І він мені сказав: «Льоша, роби все, що можеш. Ти не уявляєш, як тут жорстко». Це моя мотивація. Нам треба виграти війну, і якомога скоріше. Чим більше я сьогодні буду працювати, тим, сподіваюся, швидше ми переможемо.
Проект дійсно важливий, на мою думку, тому що він безпосередньо з тилу дає можливість впливати на хід війни. І робити руських «хорошими».
