Денис Суділковський, СМО ЛУН та СІО Prjctr AI Lab, вирішив зовсім відмовитись від використання смартфона у позаробочий час. У колонці для AIN.UA він розповідає, які були наслідки цього рішення для ментального комфорту, а також для роботи.
Як і чому я відмовився від смартфону
Першим дзвіночком, що «щось зі мною не так» стало чергове прокидання о 4 ранку, коли й спати хочеш, і заснути не виходить. Пройшов перший нагуглений психологічний онлайн-тест, і він показав: стрес більше за середній показник на 43%, тривожність — на 20%, депресія — на 28%. Це максимально нехарактерно для мене.
Загальний стан тоді можу описати як «світ — вельми погане місце наповнене стражданням і зло не може бути справедливо покаране». Не надто продуктивна база для щасливого життя і продуктивної роботи.
Це стало сигналом повернутись до психотерапевтки, але у гештальтистів є «недолік» — вони не кажуть, що тобі робити. На цю тему є чудовий серіал Shrinking (IMDb 8.0), котрий ілюструє наслідки, якщо не дотримуватися такого правила.
Усі сеанси, в моєму випадку, можна звести до допомоги подивитись на себе і світ з нових сторін. Це дозволило помітити, що більшість стресу я отримую з екрана телефону. І це не тільки новини. Щось десь трапилось, про це написали у Twitter, я прочитав — і вже достатньо, щоб підгодовувати особисту кризу.
Тригерною подією стала презентація Apple «найкращого телефону, котрий вони коли-небудь робили». Пропустив останні 5-6 Special Apple Events і презентація 15 версії стала певною мірою розчаруванням. Очікував магію Стіва Джобса, коли він тримав в руках те, за чим люди будуть стояти ніч в черзі, а отримав дуже дорогу рекламу продукту трохи покращеного за мій 11 Pro.
Думка «Якщо немає магії, то навіщо все це?» засіла в голові й вже наступного дня, повернувшись з роботи, поставив телефон на зарядку екраном вниз, і взяв в руки лише зранку.
Які були результати
Вже декілька років стоїть системне iOS-обмеження в часі на 15 хвилин на день на соціалки, і якийсь час навіть я його притримувався. Але будьмо чесними, довести до несвідомого автоматизму натиск кнопки «ігнорувати ліміт ще 15 хвилин» — це питання тижнів, навіть не місяців. То ж для мене не працювало.
Моя зміна звички одразу носила максимальний режим — поклав телефон і все. Навіть нотіфікешини не дивишся. Попередив близьких, якщо що, то набирайте дружину. Все.
Зміни «До» та «Після»:
Особливо складно було з робочими питаннями, бо я якраз з тих, кого HR просять не відправляти колегам повідомлення у позаробочий час. Тепер ці «невідправлені» висять в мене в голові й відправляю їх зранку. Тут корисно, що це дало час «додатково поварити питання».
Вже з перших днів позитивні психологічні зміни щиро вражали, і найкраще їх описати словами дружини: «ти схожий на смертельно хвору людину, що вирішила прожити залишок днів на максимум».
З цікавого ефекту на менталочку:
- Повернулось відчуття «голоду», бо мені нудно. Хотілось щось робити, а швидкий дофамін зі смартфону вже недоступний.
- Легко концентруюсь на довгому читанні — прочитати 40 сторінок підряд в останнє міг певно ще до повномасштабної війни.
- Відчутно більше спілкування з близькими, зокрема і тому, що тепер я — той, хто каже: «Відклади телефон, давай поговоримо про щось».
- Нормалізація сну, і в першу чергу через легкість засинання до опівночі. Без телефону та екранів не так багато є справ, чим зайнятись. Тепер сон перебивають лише сирени повітряної тривоги, але і це вирішую силіконовими бервухами.
Звісно, є не тільки позитивні емоції від відмови від телефону. Відчуття втраченого моменту і пропуску чогось важливого, страх, що щось трапиться, а я не зреагую, і біль набутих рефлексів «приготував вечерю — сфоткаю в сторіз, а ні, не сфоткаю». Та і люди зі смартфонами в руках тепер бісять страшно:). Але сумарно ці недоліки дають відчутно менше стресу, ніж телефон в руках.
Для повноти картини зауважу, що я не відчуваю дзен і любов до світу не повернулась повністю, але домашній діджітал-детокс повертає в реальність, а вона без новин і соціальних мереж — вже не така депресивна і важка.
Наразі експерименту майже два тижні, але враження, що хочу провести так все життя.
Автор: Денис Суділковський, СМО ЛУН та СІО Prjctr AI Lab
