«Виробникам БПЛА не час думати про конкуренцію». Інтерв’ю зі співзасновником Mriya Production на фронті

Артем Романюков – бізнесмен-інноватор, співзасновник першого українського віртуального продакшну Mriya Production і екологічної ініціативи SaveEcoBot, який нині служить командиром підрозділу артилерійської розвідки ЗСУ.

Продакшн Романюкова дає альтернативу звичним «зеленим екранам» з подальшим застосуванням CGI: у віртуальному продакшені робота режисера відбувається у реальному часі, а актори грають у павільйоні зі світлодіодними екранами з надвисокою якістю вихідної «картинки». Ця технологія перебуває на стику 3D-моделювання, класичного IT, hardware-інженерії та розробки ігор.

AIN.UA поспілкувався з Романюковим про те, як він поєднує службу і керування ІТ-проєктами, а також про війну і майбутнє безпілотної авіації в Україні. 

Частини тексту, що стосуються військової складової, публікуються зі згоди пресслужби 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки, де проходить службу герой інтервʼю.  

Про Mriya Production і SaveEcoBot під час повномасштабної війни

Як зараз справи у Mriya Production?

Комерційно ми свої позиції трохи здали, адже, коли у 2021 році задумувався цей стартап, ми не думали про вторгнення, хоч і не виключали такий варіант. Також ніхто не очікував на наймасштабніший за останні 60 років страйк американських кіносценаристів та акторів. 

Але ми просунулися у «репутаційно-виставковому» напрямку. Наш проєкт Murals вже показали у Каннах, Лондонському кінофестивалі і Польщі. З Лондона Mriya навіть привезла приз глядацьких симпатій.

Murals – це імерсивна виставка міст, які були окуповані росіянами: Буча, Ірпінь тощо. І після того, як людина виходить з приміщення, де транслюється цей проєкт, у неї є відчуття, наче вона особисто побувала в цих місцях.   

Раніше ви розповідали, що вклали у запуск Mriya Production $400 000, але започаткували проєкт не заради комерційної вигоди. Чи вийшов уже він на самоокупність?

До цього ще далеко. Основним критерієм створення Mriya Production була і популяризація України як знімального майданчика для міжнародних іноземних продакшенів, і просування нової технології в кіноіндустрії. Поки що ця стратегія спрацьовує частково через зрозумілі причини, зокрема, війну. Зараз ми працюємо як Remote Virtual Production Department для різних студій по світу. Айтішною мовою це фактично послуги віртуального продакшену (VP) на аутсорсі. Але у нас все ще попереду.

Якось ви сказали, що Mriya де в чому стала першою в світі. Можете назвати ці царини?

Ми одними з перших у світі зробили сервіс, заточений винятково на віртуальний продакшн для відеоіндустрії як послугу, яку можна замовити десь окремо. Адже коли ми все це задумували, ринок був ще дуже свіжий, він тільки-тільки з’явився. Тоді, у 2021-му, для ігрового рушія Unreal Engine тільки вийшов перший спецреліз під Virtual Production, приміром.

А як почуває себе ваш інший проєкт, SaveEcoBot, станом на кінець 2023 року? 

Після 24 лютого минулого року ми зробили акцент на радіаційну безпеку. Додали туди функції моніторингу радіаційного забруднення. І за ці півтора року SaveEcoBot став найбільшим агрегатором подібних даних. Коли рф починає вчергове розкачувати тему ядерного терору, то щоразу відбувається різкий стрибок запитів на нашій платформі. Причому не тільки від громадян, а і від іноземних журналістів та дослідників. 

Здається, за минулий рік дані з SaveEcoBot побували ледь не у всіх провідних світових ЗМІ. Спочатку, коли росіяни тероризували Чорнобильську зону, потім – коли ця мавпа гралася гранатою на Запорізькій АЕС. Тому команді довелося вкласти багато зусиль в стабільність сервісу. Щоб він витримував такі навантаження. При цьому SaveEcoBot був і залишається виключно неприбутковим соціальним проєктом з безоплатним доступом до даних про якість повітря та радіацію для всіх. І я дуже пишаюся командою SaveDnipro, яка продовжує його підтримувати і розвивати, попри те, що моїх робочих рук у них зараз немає, як і нашого головного hardware-інженера, який теж пішов на фронт. 

Про технологію Mriya Production

Чи можна сказати, що тепер для зйомок масштабних блокбастерів не потрібні величезні павільйони, що позитивно може сказатися на загальному кошторисі фільмів?

Зйомки із застосуванням VP – це теж зйомки в павільйоні. Тут радше з часом відпаде потреба їздити по різних локаціях. Найімовірніше, більшість умовно низько- і середньобюджетних проєктів через якийсь час перейдуть виключно на павільйонні зйомки з технологією VP. З часом такі рушії, як Unreal Engine, теоретично зможуть забезпечити такий рівень реалістичності, якого буде достатньо, щоб обманути людське око. Якщо підтягнеться ще й обчислювальна потужність, то все це стане можливо робити в реальному часі. Тобто те, що ми робимо зараз, тільки ще реалістичніше. А далі вже недалеко і до ШІ-акторів та повної віртуалізації відеоіндустрії.

Наскільки вигідніше в економічному плані використання вашої технології у порівнянні із «зеленим екраном»?

Дуже залежить від задач. Якщо йдеться про рекламу або про музичні відео, то це може бути і вдвічі, і вдесятеро дешевше. Але якщо у замовника свої особливі вимоги до реалістичності та інтерактивності, то затрати будуть іншими. Адже набір критеріїв для кожного проєкту дуже персоналізований. Іноді застосування технології обходиться навіть дорожче. Приміром, це стосувалось наших перших проєктів, які були покликані торпедувати ринок, щоби вивести нас на нього. Зараз, коли світ побачив «Мандалорця» або, наприклад, серіал «1899» від Netflix, справа йде легше. 

А загалом річ навіть не в ціні. VP дає унікальну можливість режисеру бачити те, що називається в індустрії finished pixels, тобто готовий кадр, не виходячи зі знімального майданчика. Це дає унікальну творчу свободу міняти купу деталей прямо на ходу, під час зйомок. Уявіть собі, що вас не влаштувало, наприклад, розташування сонця в небі. Або «от тієї гори». Все це можна пофіксити буквально за години, коли знімаєш відео у світлодіодному павільйоні з використанням технології VP. Так само і акторам значно легше зануритись у всесвіт, коли він буквально перед їхніми очима. В цьому цінність технології.

Яким чином вдається поєднувати службу в ЗСУ і роботу в Mriya?

Фактично не вдається. І я насправді не в курсі 80% того, що відбувається в нашому стартапі. Передбачаючи у 2021 році найгірший сценарій розвитку подій в Україні, я ретельно підбирав команду. І нам поталанило знайти хорошого біздева, який вже через місяць увійшов у курс справ і став вести перемовини з нашими першими замовниками.

Адже попервах замовникам потрібно було пояснювати, з чого ж складається кінцевий продукт, коли особливо і ринку як такого тоді не було. З тими одиничними клієнтами, які вже були знайомі з технологією і свідомо хотіли працювати в ній, була проблема довести, що в Україні дійсно є команда, яка справді розуміється на матчастині. Деякі з них просто не вірили, що наш шоуріл – дійсно наш. Ну а клієнтам, які не були знайомі з технологією, доводилося пояснювати все з нуля.

Наприклад, якщо до вас звертаються ізраїльські спеціалісти, яким необхідно показати вулицю іранського міста, зрозуміло, що поїхати туди і зняти вони не можуть [наприклад, у 2022 році в Ізраїлі вийшов другий сезон телесеріалу Тегеран про роботу спецслужб на тлі сучасного ізраїльсько-іранського конфлікту – ред.]. І їм потрібно було пояснити всі переваги та обмеження технології: як зможе рухатися камера, як не зможе, скільки людей вдасться помістити в кадр, скільки зможемо зробити рухомих елементів у віртуальному світі, щоб все це працювало в реальному часі тощо.

Тобто пробиватися до перших серйозних робіт доводилося довго. І це вже була не моя заслуга, а команди. Моя ж місія якраз і полягала у побудові та запуску команди. 

Тому зараз фактично Mriya працює без мене. На початках я дав стартапу те, що мав, тобто опції до збору коштів, запуск бізнесу, мережу контактів. Я заходив до цього бізнесу не як технічний профі, а як менеджер.

Чи можна буде в перспективі залучити БпЛА для віртуального продакшену від Mriya?

Оригінальна ідея. Не думав про неї з такого боку. Загалом відеосимулятори і так побудовані на тих же ігрових рушіях, тому можна сказати, що технологія вже використовується. 

Про війну дронів

Як в останні місяці змінилась війна дронів?

По-перше, кратно на кілька порядків збільшилась присутність FPV-дронів. Я б назвав це умовно малопотужною, але «високоточною артилерією поля боя». 

По-друге, у крилатій безпілотній авіації не сказати, щоб щось кардинально змінилось, але устаканилось. Всі набралися досвіду польотів під постійною дією РЕБ, засвоїли ті чи інші лайфхаки розвідувальних дій, зрозуміли, які БпЛА робочі, а які – ні. Оператори навчилися краще вишукувати об’єкти ворога, а ворог – навчився краще ховатися. І навпаки. Ланцюг ураження цілі на полі бою тепер ще коротший – тобто у взаємодії розвідувального крила з артилерією тепер дуже короткий час між виявленням цілі та її ураженням. А, наприклад, у операторів FPV взагалі може не бути посередників між розвідкою і ураженням.

А по-третє, за останні шість місяців з’явилися БпЛА, які підходять тут і зараз саме для цієї війни. Бо ж раніше було як? Або воно занадто велике, і тому його набагато швидше збивали. Або воно задороге і складне, тому втрату борта треба компенсувати місяцями. А дрони, в тому числі і літакового типу, – це розхідники, які повинні бути доступними. Тому поступово викристалізувались моделі літаків, які, з одного боку, є достатньо простими і дешевими для масового виробництва, а з іншого – достатньо технологічними, щоб вистояти під РЕБ-ом, не бути «новорічною ялинкою» для ППО і виконувати свою задачу.

Рік тому інструктори однієї з вітчизняних шкіл мені говорили, що технологія рою БпЛА з’явиться лише після війни. Чи помилялися вони?

Я скептично ставлюсь до технології роїв. І навіть не тому, що це складно реалізувати (звісно, це складна задача), а тому, що це дорого і дефіцитно. Дрони – це дефіцитний товар. Світ не готовий до того споживання безпілотників, якого вимагає ця війна навіть без роїв. Як ми, так і ворог ледь встигаємо забезпечувати потребу у дронах для щоденного «одиничного» застосування. Я слабко собі уявляю, як хтось на полі бою в нинішній ситуації витратить одразу, наприклад, 50 дронів на одну ціль.

Тому в пріоритеті зараз для розвідувальних дронів має бути масовість виробництва, розвʼязання питання стійкості до РЕБ, геопозиціонування, якості і стабільності передачі відеосигналу, впровадження нових методів цілевказання, безпеки операторів. Для баражуючих боєприпасів (дронів-камікадзе) – все те саме плюс стабільність сигналу на термінальній стадії польоту, системи донаведення на ціль. 

Коли почне формуватися надлишок дронів, тоді можна думати про рої. Але мій прогноз – в цій війні надлишків не буде. Тому і технологія роїв, як на мене, просто не на часі зараз. Якщо б вона вже була, то не завадила б для використання по якихось пріоритетних цілях. Але нині розпорошувати на неї інженерний потенціал, коли невирішеною залишається навіть проблема кількості, вважаю недоцільним.

Зараз я би сконцентрувався на простих рішеннях, готових до масштабування. Треба думати, як долати дефіцит компонентів на ринку. Треба «роздувати» виробництва – і наші, і закордонні. Буквально ногами гупати в усі двері в усіх країнах і кричати: «Виробляйте більше компонентів, ми все викупимо на 10 років вперед, тільки зробіть дофіга і швидко!».

Ця війна все спрощує. І нам потрібні рішення за мінімальною ціною, які можна максимально швидко виробляти. Якщо ти під постійним ризиком втрати дрона, то ти цінуєш простоту. Максимум, що треба, це найпростіша система захоплення цілі на борту, яка б сама доводила цей дрон до цілі у випадку втрати зв’язку. Зараз нам потрібна готова до масового виробництва, простота і надійність. 

Коли в Україні будуть свої аналоги «Ланцетів» та «Шахедів»?

Ну якісь же дрони долітають до Москви – це чиясь відповідь «шахедам». І тут я більш-менш спокійний. Мені видається, що все рухається доволі непогано. Щодо аналогу «Ланцета», питання треба ставити не так. Не «коли у нас буде», а «коли його буде стільки ж або більше, ніж «Ланцетів». І тут знов повертаємося до простоти і масовості. Я закликаю всі команди розробників перестати гратися в дальні крилаті бомбери, «байрактари» і таке інше. Робіть нормальний камікадзе літакового типу на 30-40 км бойового радіусу. Це те, що зараз потрібно на полі бою. Діліться напрацюваннями одне з одним. 

Повірте, зараз не час думати про конкуренцію, ринку вистачить на всіх. Скільки б ви не виробили, все відірвуть з руками і ногами. Тому ви як виробники маєте унікальну ситуацію, коли поділитися своїми напрацюваннями з «конкурентом» піде вам тільки в плюс. Перший плюс – це визволення вашої ж країни від русні. Другий плюс – у вас все це все одно куплять. Як і у вашого конкурента. І попросять ще. 

В чому зараз наші вороги випереджають ЗСУ, а в чому є паритет?

Якщо казати про безпілотники, то в FPV ми поки кількісно і якісно попереду. Але випередження це – мотиваційне, завдяки волонтерам. Але дронів не вистачає, їх завжди не вистачатиме, скільки не дай. При цьому в рф завжди буде більше грошей, вони прибутки від своєї схибленої бензоколонки завжди можуть спрямувати в потрібне русло, і вони це роблять. Тому тут перевага дуже хитка. Прогнозую, що з часом ворог наздожене.

Що стосується крилатих БпЛА, то за моїми відчуттями, влітку ми наблизилися з ними до паритету. А от баражуючі боєприпаси – це якраз те, в чому нам потрібно їх наздоганяти.

Високоточна артилерія, передусім HIMARS – наш безумовний козир. У росіян немає таких рішень. Але вони намагаються компенсувати це відставання «Ланцетами» та керованими авіаційними бомбами з УМПК (модулем планерування і корекції). Тому і кажу, що цю «ланцетну» нішу нам теж треба заповнювати.

Про перспективи української БПЛА-промисловості

Росіяни анонсували «Ланцети» з елементами ШІ. Як можна протидіяти дронам-камікадзе із самонаведенням? Чи дійсно з появою цієї технології окопний РЕБ відійде в історію?

По-перше окопний РЕБ не стільки орієнтований на «Ланцети», скільки на FPV та розвідувальні й ударні коптери. «Ланцет» занадто дорогий, щоб ним працювати по окопу чи опорному пункту, хоча буває і таке. По-друге, «Ланцет» ніколи не летить навмання. Спочатку хтось літав розвідувальним літачком, знайшов цікаву ціль, потім відправляє туди «Ланцет», а той же літачок залишається там і веде об’єктивний контроль, тобто дивиться, чи влучив «Ланцет». Ви ж бачили, у них на удари «Ланцетів» завжди є відео згори. Хто його знімає? Той самий літачок. Вони самі про це показують сюжети у себе на «Геббельс-ТВ». Так от задача РЕБ – не пропустити той літачок і не дати йому розвідати жирну ціль для «Ланцета». Тому роль РЕБ лише зростатиме. Це якщо казати про «ланцети». А стосовно умовно «фронтової» коптерної безпілотної авіації, то тим паче. 

Я взагалі мало бачу поки що альтернатив, крім масового окопного РЕБ, для протидії FPV та іншим коптерам безпосередньо на лінії зіткнення. У нього може бути хоч 100500 ШІ, але не треба романтизувати, це ж не голівудський фільм. Найближчим часом оператор все одно вестиме дрон до окопа, там тикатиме його носом в ціль, а далі вже те, що ви називаєте ШІ, зможе за ту точку зачепитися і довести коптер до цілі навіть при втраті зв’язку з оператором. Так от задача окопного РЕБ – щоб FPV впав ще до того, як оператор побачить, куди ж його тикнути носом. 

А коли у нас буде паритет по окопному РЕБ?

Дуже важко сказати. Можливо, цей паритет завдяки волонтерам вже і існує, а можливо, у нас його навіть більше, ніж у противника. Мені важко сказати, бо окопний РЕБ у нас майже виключно волонтерський і його складно облікувати. Коли держава почне централізовано і серйозно цими виробами займатись, то може з’явиться якась статистика. Але вона все одно буде закрита, і все одно буде гігантська кількість переданих окопних систем волонтерських, які ніхто на облік не ставив. Тому тут оцінювати взагалі не беруся. 

Чи можна сказати, що у нас є зараз розвинена БПЛА-промисловість?

Зараз вона на дві голови вища, ніж була на початку широкомасштабного вторгнення. Виробники слухають відгуки військових з фронту і оновлюють свої вироби. Промисловість точно з’явилася. І ще сотні гаражних виробництв, з яких частина скоро добереться до серійного рівня.

Вас призначено комбатом нового формування. Як просувається комплектування?

В армії не прийнято, щоб батальйоном командував старший лейтенант, тому я не комбат *сміється*. Але оскільки підрозділ створювали з нуля ми з моїм побратимом Олегом Берестовим, самі шукали для нього людей та обладнання, і він за півтора року вже разів п’ять розширювався, показував результат і виріс зі взводу до батальйону, то ясно, що ми краще знаємо людей та обладнання, тож питаннями бойової роботи та набором людей керуємо ми. 

Комбат як кадровий військовий забезпечує «військову компоненту», бере на себе адміністративну частину та паперову армію, що має дати нам можливість більше думати про бойові задачі та розвиток.

Ми в процесі набору людей. Найголовніше – це ціннісна планка та певний рівень інтелектуальних здібностей. Решті навчимо.

А за якими принципами ви обираєте туди людей? Наприклад, якщо є дві людини, мотивація та здібності яких приблизно однакові, то як ви оберете одну собі в підрозділ?

Ми візьмемо обох.

Автор тексту: Сергій Клімович