Влітку 2023 року співзасновник українського стартапу Finmap та ексфаундер Pix Backpack Іван Каунов створив defense-tech-компанію з назвою, натхненною «Зоряними війнами» – Buntar Aerospace. Разом зі співзасновниками Катериною Безсудною та Богданом Сасом зібрали команду, яка працює над трьома проєктами.
Серед розробок «бунтарів» – безпілотний авіаційний комплекс дальньої розвідки (до 80 км від станції управління) Buntar 1, спеціальний софт для автоматизованого планування місії, а також навігаційна система на базі ШІ, яка працює за відсутності GPS – наприклад, під дією РЕБів в тилу ворога.
У планах – зібрати кошти для додаткових трьох БпЛА, пройти випробування, отримати державну сертифікацію та показати результат на полі бою вже цього літа.
AIN.UA поговорив з командою Buntar про розвиток проєкту, залучення приватних і державних інвестицій та можливості убезпечити українські інноваційні розробки від ворога.
Розкажіть, як виник проєкт – від ідеї до розширення команди та реалізації.
Іван: Я долучився до Збройних сил у квітні 2022-го, починав як піхотинець у районі Попасної і отримав контузію. Після відновлення перевівся в підрозділ, про який мені не можна говорити.
Через спільних знайомих мене познайомили з Катею, яка тоді працювала в Brave1, і я допомагав їм тестувати деякі борти. Після аналізу defense-tech в Україні ми вирішили показати майстер-клас: взяти проблему, яку дуже добре знаємо, і розвʼязати її, зробити якісний продукт міжнародного рівня як стартап.
Ми хотіли пришвидшити появу нових технологічних продуктів, а не просто китайського пінопласту з китайським моторчиком. Я поговорив зі своїми командирами, пояснив, що ми можемо зробити, і вони підтримали ідею. У нас був зідзвон з командою, на якому сказали: «Тепер ми робимо літак». Відтоді, з кінця серпня 2023 року, і почалась ця історія.
Богдан: З Іваном ми знайомі з 2017-го, були в одному стартап-акселераторі – IoT Hub Роми Кравченка. Минулого року ми сконтактували, тоді ж я познайомився з Катею, і втрьох почали працювати над проєктом. У Buntar я відповідаю за вчасно виготовлений якісний продукт, який відповідає очікуванням і потребам військових.
Катерина: До повномасштабного вторгнення я волонтерила, багато працювала в стратегіях та продажах. Хотілося принести таку користь для країни, щоб мені потім було не соромно. У Brave1 я передавала Івану багато розробок на фронтові випробування. На одному з зідзвонів вирішили, що ми як команда можемо зробити дійсно крутий проєкт. Так народився Buntar.
Зараз я відповідаю за операційну складову проєкту, міжнародні партнерства, GR і те, щоб Buntar і наш софт використовувала якомога більша кількість військових.
Buntar вже пів року. Як розвивався проєкт за цей час, яких результатів досягли?
Іван: Ми закрили раунд інвестицій, залучили понад мільйон доларів від інвесторів, які побажали залишитися анонімними. Готові навіть трошки розширити цей раунд, щоб мати можливість закрити його з оверкомітментом, масштабуватись.
Зараз у нас працює 25 суперпрофесійних людей і є власне виробництво. Маємо три R&D-команди: перша займається розробкою літака, друга – розробкою софтверного продукту для планування і виконання місій, третя розвʼязує задачі навігації без GPS за допомогою кількох методів одночасно. До речі, у нас є цікавий збіг – у всіх трьох продуктових команд тимліди, кожного з яких звати Тарас.
Наша розробка – БпЛА Buntar1 – використовує мультироторну систему для зльоту, після чого відбувається перехід в літаковий режим польоту. Це дозволяє суттєво знизити втрату бортів через помилки операторів. Навчання екіпажу доволі швидке – з нуля вони можуть навчитися керувати за пʼять днів.
Замість планувальника місій для дронів ми використовуємо програмне забезпечення з елементами ШІ Buntar Copilot. Воно автоматизує багато процесів підготовки польотного завдання і дає поради при виконанні бойової місії.
ПЗ можна інтегрувати з іншими бортами, і зараз цей софт вже використовують в багатьох підрозділах ЗСУ для планування місій.
Ми вже замовили всі запчастини, необхідні для двох комплексів. У квітні-травні будуть офіційні тестування. Після цього задача – стати на озброєння і отримати перший контракт, масштабувати виробництво відповідно до замовлень. Ми вже спілкуємося з потенційними клієнтами: в Україні військову техніку можуть купувати не тільки Міноборони, а й, наприклад, Мінцифри через Держспецзв’язку, а також окремі підрозділи мають для цього свої автономні бюджети.
Нас запрошували на міжнародні виставки. Ми поки не їдемо, тому що спочатку треба за літо показати максимальний результат на полі бою в Україні та побудувати виробництво.
Катерина: Після випробувань на полігоні ми одразу йдемо отримувати сертифікацію від Міноборони України. Офіційно це має займати 20 робочих днів, але насправді процедура триває до двох місяців. Сертифікація допоможе отримати державне замовлення через військові фонди рівня «Повернись живим» чи «Фонду Сергія Притули» або через військові частини.
Влітку, після тестування борта за кордоном, плануємо проходити сертифікацію в НАТО. Це довго і бюрократично: правила сертифікації існують багато років, і ніхто насправді не був готовий до повномасштабної війни. Україна як полігон випробувань різних військових розробок допомагає НАТО змінюватися. У нас є амбіція допомагати розвʼязувати безпекові питання натівського рівня, тому що розвідка – один із ключових аспектів оборони, який насправді є прогалиною в усіх країнах.
Богдан: Ми детально вивчаємо інші вироби, щоб бути актуальними не тільки тут і зараз, а долучитися до колективної безпеки в майбутньому. Виробників літаків багато, але більшість робить конструктори: беруть готові, плюс-мінус однакові компоненти. Кількість виробників збільшуватиметься, усі зацікавлені в безпілотній сфері. Але є питання, як виконувати місії максимально ефективно і якісно.
Скільки вашій команді потрібно спеціалістів для налагодження повноцінного виробництва?
Богдан: Ми активно шукаємо людей, зараз відкрито пʼять вакансій. Є популярна фраза: ти або на фронті, або допомагаєш фронту. І зараз найкращий час для цивільних спеціалістів, які ще не воюють, долучитися до оборони своїм розумом і навичками.
Нам потрібні програмісти, розробники, тестувальники, дизайнери, конструктори, спеціалісти в галузі авіоніки. Можливостей для таких людей, здавалося б, безліч, але проєктів, які поєднують військову, інженерну та бізнес-експертизу, насправді не так багато.
Щоб суттєво вплинути на хід війни, потрібні сотні висококваліфікованих спеціалістів, які професійно будують, проєктують, програмують. Найбільше людей потребує виробництво, тому що воно досі великою мірою спирається на ручну працю. З програмною частиною, звичайно, легше, тому що це дуже схоже на створення звичайного IT-продукту: розробка, тестування, девелопмент. Тільки клієнтами у нас є не цивільні люди, а військові.
Іване, в попередньому інтервʼю ви розповідали, що буквально на другий день повномасштабного вторгнення наші військові зрозуміли, як працюють іранські безпілотники та як їх вирахувати. Яким чином можна убезпечити інформацію про українські інноваційні розробки?
Богдан: У команді є люди, які відповідають за безпеку і фізично, інформаційно. Ми працюємо в секретних локаціях з різним рівнем доступу для співробітників. Також використовуємо певні хитрощі, які убезпечать нас в разі падіння виробу на території ворога.
Іван: Технології рано чи пізно стають відомими, це нормальний процес. Після першого збиття нового борта росіяни обов’язково заберуть усі запчастини. Ми просто відтягуємо цей етап, але це не є проблемою. Важливою є швидкість зворотного зв’язку: як швидко ми імплементуємо нові речі в софті чи хардвері, як реагуємо на те, що інформація стане доступна ворогу. І оця швидкість реакції і адаптивність – якраз корисний запобіжник.
Держава пропонує українцям збирати дрони вдома, закуповуючи запчастини з Китаю. Ці пропозиції іноді критикують. Як ви ставитесь до такої ініціативи?
Іван: Я скажу дуже обережно: ми не будемо критикувати, бо робити будь-що набагато краще, ніж робити нічого. Але, як на мене, є більш ефективні способи виробництва дронів. Виробляти компоненти, контролювати якість, тестувати, налаштовувати – досить непрості процеси. І, на мою думку, якісні продукти на полі бою з’являються саме у виробництві.
Катерина: Треба думати про міжнародні партнерства, збирати правильні менеджерські команди і насамперед питати у фронту, що йому потрібно. І думати, що саме треба змінити зараз в FPV, випередити розробки рф. Але згодна з Іваном – ми не критикуємо і не коментуємо, просто робимо свою справу.
За останній рік було кілька скандалів зі зборами на військові потреби, один з найгучніших – збір на міномети. Через це українці стали прискіпливіше перевіряти збори. На вашу думку, чи зачепило це збори на військові розробки? Як саме плануєте надавати звітність за зібрані кошти та наскільки повними будуть звіти?
Катерина: Ми робимо офіційні звіти, у нас все відкрито: робимо запит від військової частини, підтверджуємо всі документи. Ми не відчуваємо, що є проблема зі зборами.
Іван: Звітуватися за закуплене ми можемо. Просто частина потрапляє в публічні кошти, а частина – в непублічні видатки. Про непублічні звітувати не вийде, це компонент безпеки.
Найголовніше – передача військовим: якщо ми не збираємо, наприклад, повну суму на один комплекс, то кажемо, що плануємо докласти гроші, які зафандрейзили. Але дозібрати комплекс повноцінний, віддати спеціалізованій частині, яка займається задачами розвідки, і від цієї частини буде звіт, що вони отримали продукт, який дійсно виконує бойові завдання.
Також є спеціальні держструктури, які проводять аудит компаній, що виробляють продукти на замовлення Міноборони. Ми точно можемо підтвердити, що купували, і повідомити – певна військова частина отримала продукт і виконала такі-от бойові завдання.
Богдан: Ми просуваємо тренд інвестицій в українських розробників зброї. Люди донатять у розробника, який створює робочі місця і закладає основи для майбутнього ВПК.
Катерина: Інвестиції в український defense-tech зменшують ризики появи ситуацій, як зі збором на міномети чи просто вкраденими грошима на закупівлі «мавіків». Результат цих інвестицій можна побачити на полі бою.
Іван: Ми змінюємо парадигму донатів. Зараз на донати купують, наприклад, комплекси БпЛА EOS. Вони теж потрібні, та довгостроково ми маємо будувати свою оборонку, щоб отримувати кращі і дешевші рішення, які працюватимуть довгостроково. Це дозволить підвищити оборонну здатність, щоб жодна паскуда зі сходу наступного разу до нас вже не доповзла.
Якою має бути структура військово-промислового комплексу, якого, за вашими словами, зараз бракує Україні? Яку роль в ньому відіграють бізнеси, стартапи і держава? Яких спеціалістів бракує?
Катерина: З державою треба мати партнерські відносини. А щодо стартапів: насамперед потрібно зібрати команду – менеджмент, hardware та software-команди; інженерів, які збиратимуть продукт. Запитати у військових, чого їм бракує, передати продукт на фронт, отримати швидкий зворотний звʼязок з поля бою.
Потрібно, щоб команди мали змогу виїжджати за кордон і показувати свої продукти. Для цього треба чіткий розподіл ролей і дорожня карта – останнього бракує навіть на державному рівні.
Важливо, щоб були defense-builder акселератори – програми, які допомагають стартапам зростати та розвиватися, надаючи фінансування, менторство, навчання та доступ до ресурсів. Зараз наша команда проходить акселерацію у Scale Wolf [фонд венчурного капіталу та суміжна програма прискорення технологій, яка зосереджується на технологіях подвійного призначення, що можуть обслуговувати оборонні та комерційні програми одночасно. Фонд співпрацює з Міністерством економіки та інновацій Литви – ред.].
Багатьом командам бракує обігових операційних коштів на компоненти, операційку, R&D. Іван у нас просто суперталант, який за пів року нафандрейзив нереальну суму для нашого стартапу. Але цього треба вчити – як на мене, бракує якраз таких навичок фандрейзингу і місця, де можна їх здобути.
Як Buntar може вийти на окупність завдяки українським та іноземним замовникам?
Іван: На окупність можна вийти вже з першого контракту. Ми пояснюємо міжнародним партнерам та інвесторам, що підтримка defense-tech в Україні – це не тільки допомога українцям, а можливість для інших країн NATO якісно технологічно підготуватись до потенційних майбутніх конфліктів. Зараз це намагаються зробити поспіхом, та виходить дорого і повільно, а у співпраці з українським defense-tech вийде набагато швидше і результативніше.
Ми не переслідуємо мету вийти на окупність. Наша задача – робити якісні продукти, підвищити оцінку компанії і залучити більше інвестицій саме на R&D. Ще близько пʼяти проєктів на стопі до наступного раунду інвестицій.
Ми неодноразово стикалися з тим, що європейці чи українці не розуміють такої оцінки, кажуть про знижку, бо «ви український стартап, а не міжнародний ринок». У американців питань до оцінки взагалі не виникає. Для технологічної переваги на полі бою потрібні кошти на R&D, адже за 100 000 доларів технологічну компанію не побудуєш.
Які проблеми з залученням інвестицій на військові проєкти від держави варто вирішити якомога швидше?
Іван: Відсутність цих інвестицій.
Катерина: Також проблема – відсутність розуміння, про що стартап, якої він якості і скільки на нього потрібно грошей. Зараз мало програм, які покривають потреби саме defense-tech, а не теми зміни клімату чи товарів подвійного призначення, наприклад.
Богдан: $25 000 можна отримати від Brave1. Звісно, класно, що така ініціатива є, але defense-tech – це завжди дуже дорого. Ідея, що інженерне військове рішення може бути дешевим, є утопією, тому що військове використання – вибагливе середовище, яке потребує певних компонентів, підходів, тестування, що завжди збільшує суму у пʼять-десять разів порівняно з аналогічним цивільним виробом.
Яким чином залучаєте інвестиції? Хто найчастіше донатить на збір?
Катерина: Зараз ми збираємо донати на банку через особистий нетворкінг. Організовуємо рейзинг-кампанію, залучили команду Доповідай, яка допомагає запустити наш перший командний збір та будувати комунікації серед наших донаторів.
Окрім того, багато донатять військові, іноземні defense-tech-нетворкери, українські айтівці. Найближчим часом отримаємо $25 000 від Brave1, залучити більше державних коштів наразі можливостей немає.
Богдан: Банка не є способом збору грошей на розвиток проєкту: це збір для вироблення комплексу, який далі піде у війська [7,5 млн грн на три БПЛА і наземну станцію керування – ред.]. Таким чином хочемо збільшити кількість комплексів, які будуть воювати вже цього літа. Але фактично майже всі інвестиції – повністю приватні.
Яким чином може трансформуватися проєкт після повномасштабної війни?
Іван: У проєкті є багато речей, які можна перетворити на товари подвійного використання. Але зараз ми робимо якісний продукт для розвідки. Розвідка – не тільки сили оборони, а й сили спецпризначень: їх точно не стане менше після війни.
Дехто думає, що після нашої перемоги потреба у військових технологіях зменшиться, а мені здається, що це абсолютно навпаки. Я очікую, що навіть після перемоги і виходу на кордон 1991-го нам доведеться обороняти ці кордони, як зараз.
З нами працюють інвестори, політики, працівники Міноборони з різних країн. Колись вони думали, що просто поділяться своїми технологіями з нами, і все піде на ура, – але ці технології не спрацювали. Наприклад, вони були впевнені, що GPS працюватиме, але в зоні бойових дій немає GPS. А наш модуль навігації на базі ШІ здатний працювати без супутникової навігації, тобто він є стійким проти РЕБів.
В Україні зараз з’являються військові розробки, які стоятимуть на озброєнні наступні 30-50 років. Ми робитимемо найкращі продукти: зараз це задача розвідки в глибині ворога. Чи візьмемось ми за наступні задачі? Подивимось, але я впевнений, що так.
В Україні є власники приватного капіталу, які мріють наблизити нашу перемогу, але не знають як. А з іншого боку є люди, які вміють робити продукти: інженери, тимліди та менеджери. Їх треба між собою об’єднати, навчити інвестувати правильно, пояснити особливості менеджменту, фінансів, виробництва R&D.
Ми хочемо наш досвід передавати іншим і будувати навколо Buntar Aerospace екосистему компаній, які займаються розробками у своїх нішах. Зараз ми працюємо над проєктом, який зможе ці дві сторони об’єднати. Потрібно, щоб українські капіталовласники навіть з чеками від $5000-$10000 доларів розглядали інвестування в українські defense-tech-стартапи. Бо це, по-перше, може пришвидшити перемогу і повернути нас у світле життя. А, по-друге, якщо говорити бізнесовою мовою, на цьому можна заробити, бо такі продукти продаватимуться на величезному ринку країн-членів НАТО.
