Владислав Грезєв — керівник рекрутингової агенції Lobby X, якій невдовзі виповнюється вісім років. З початку повномасштабного вторгнення команда проєкту допомагає Силам безпеки й оборони України знаходити вмотивованих спеціалістів, аби давати відсіч росіянам, — а в серпні запустила окрему платформу з військовими вакансіями.
Її головною фішкою стала можливість самостійно обирати посаду та підрозділ, де людина бажає проходити службу, а відгуки на вакансії скеровуються безпосередньо командирам.
Нещодавно Lobby X підписала договір про співпрацю з Міноборони, що фактично вивело на офіційний рівень такий рекрутинг до армії. Також команда долучатиметься до вдосконалення кадрових політик в лавах Сил оборони.
Ми поговорили з Владиславом Грезєвим про поточні результати військового рекрутингу, проблеми в армії, мотивацію добровольців і головні блокери на шляху до лав ЗСУ, мобілізаційний потенціал України, а також його новий освітній проєкт «Змінотворці», що опікується просвітою підлітків з маленьких селищ і містечок.
Насамперед хочу привітати з підписанням договору про співпрацю з Міноборони. З попередніх розмов випливає, що роботи у вас вже побільшало, кількість кандидатів і вакансій в ЗСУ росте. Lobby X збільшувало свою команду останнім часом? Скільки зараз людей у вашому проєкті?
Ми завчасно розширили команду воєнного департаменту, ще до того, як підписали договір. Роботи побільшало, але справляємось. Зараз наша команда складається з 20 людей, з них п’ятеро у воєнному департаменті, включно зі мною.
Рекрутинг для ЗСУ точно відрізняється від класичного рекрутингу для бізнесу. Два запитання: в чому ключові відмінності перебігу «військової» співбесіди та як ви готували своїх рекрутерів до такої роботи? Чи ви одразу найняли якихось людей, які раніше були залучені до рекрутинг-процесів з боку держави?
В класичному розумінні рекрутинг – проактивне залучення людей, пошук їх у бізнес-середовищі, профільних спільнотах тощо. Ми цим займаємось у межах цивільного найму, можемо закрити вакансію «під ключ»: наші рекрутери самі і знайдуть людей, і проведуть з ними співбесіди, і покажуть найкращих кандидатів працедавцю.
Збройним силам ми послуги проактивного наймання не надаємо, йдеться виключно про розміщення вакансій на нашому порталі. Всі, хто потрапляє через нас в Сили оборони, – це люди, які добровільно відгукуються, самостійно роблять цей вибір, ми активно їх не шукаємо.
Чому? Будь-який командир зауважить, що ключовий критерій хорошого солдата – це його мотивація. Передусім він має хотіти служити, а вже навчити його можна будь-чого. Тому ми навчаємо військових правильно вибудовувати процеси відбору кандидатів, зокрема проводити співбесіди.
На початку роботи нашого воєнного департаменту, коли підрозділів було небагато, ми не тільки публікували вакансії і збирали відгуки, а й відбирали кандидатів за резюме на штабні та командирські посади, навіть самі проводили співбесіди.
Але це займало дуже багато ресурсу. І зі зростанням кількості кандидатів ми зрозуміли, що просто не стягнемо робити навіть скринінг за резюме. До того ж самі підрозділи були зацікавлені бачити всіх, хто добровільно відгукувався на їхню вакансію.
Але точково ця практика збереглась. У нас зараз є запит від роти ударних БпАК 92-ї ОШБР «Ахіллес» – це дуже ефективна та прогресивна команда, реально круті хлопці. Вони розширюються від роти до батальйону, і звернулись до нас з проханням організувати весь процес відбору, співбесід, оформлення. Буквально сьогодні отримали ще один аналогічний запит «під ключ» на дуже важливу посаду. Тому під цю критичну необхідність будемо шукати додаткові спроможності і ресурси, щоб відновити та систематизувати і цю послугу.
Це виглядатиме як такий собі аутсорсинг: наша людина інтегрується в підрозділ, дослідить, поспілкується з усіма командирами, зрозуміє тамтешню культуру та налагодить процеси відбору.
Але, звичайно, краще, щоб підрозділи мали своїх рекрутерів, що можуть виконувати ці функції. І ми зараз дискутуємо про це на рівні Міністерства оборони та Генштабу. Наша позиція така, щоб в штатних структурах підрозділів має з’явитись щонайменше чотири рекрутерських посади. Ці люди, як менеджери з найму, повинні знати культуру та цінності підрозділу, командування та внутрішню кухню, й отримувати чіткий запит і конкретні вимоги до кандидатів з боку командирів та якнайкраще відібрати відповідного спеціаліста.
Раніше Lobby X наводив пʼятірку найпопулярніших напрямків для служби в ЗСУ, на перших місцях IT та оператори БПЛА. Наскільки в цих сферах попит перевищує пропозицію?
Станом на зараз, за весь час роботи на нашому порталі, маємо такий розподіл за кількістю розміщених військових вакансій:
- Медицина – 223;
- Піхота – 212;
- Штабна робота – 165;
- ІТ – 150;
- Зв’язок – 88;
- БпЛА – 84;
- Транспорт – 80.
- Пресслужба – 53;
За кількістю відгуків топ спеціальності наступні, але поки конкретні цифри називати не можу, загальна кількість – понад 48 000 відгуків:
- ІТ;
- Штабна робота;
- БпЛА;
- Пресслужба;
- Піхота;
- Медицина;
- Зв’язок;
- Транспорт.
Важливо, що в піхоту теж люди відгукуються, хоча це найбільш ризикована спеціальність з огляду на можливість поранення або смерті. І все одно є добровольці, бо вони мають змогу обрати конкретний підрозділ, до командира якого вони матимуть довіру, де їхнє життя цінуватиметься.
До піхоти ми обов’язково повернемось. Цікаво запитати тебе про інше: в одному з попередніх інтервʼю ви згадували про великий попит на IT-спеціальності у війську, хоча таких вакансій мало. І окремо згадали Кіберсили ЗСУ – для багатьох це досі загадка, адже законодавчо їх не існує. Хто ж тоді наймає в цю структуру людей?
Ні, Кіберсили де-факто існують, і вже близько двох місяців триває процес фінального ухвалення на законодавчому рівні їхньої інституційності в лавах Сил безпеки й оборони.
Сьогодні вони фактично є департаментом. Не можу повідомити, в якій структурі, але Кіберсили існують і працюють — з нашою допомогою вони укомплектувати штат спеціалістів, рівнем фахівців задоволені, ми постійно на контакті з їхнім командуванням.
Також мені відомо, що Кіберсили задоволені власними результатами. Вони, звичайно, не сильно публічні та не йдуть в піар, а більше про результат. Наведу приклад: пам’ятаєте нещодавній злам Головним управлінням розвідки податкової системи рф? Наскільки мені відомо, в самому ГУР немає окремого підрозділу, який займається кіберподіями. Тож ми в праві мати підозри, що це зробив хтось інший.
Натяк зрозумів, цікаво.
Ще хочу додати стосовно IT-спеціальностей у війську. Насправді Lobby X публікувало багато відповідних вакансій, бо про нашу платформу раніше знала переважно технологічна бульбашка та люди, які працюють в секторі змін.
Відповідно, коли ми почали військовий рекрутинг, IT-напрям природно став одним з найпопулярніших. І можна зрозуміти чому: хлопці та дівчата технічних професій хочуть бути корисними армією саме тим, у чому вони розбираються. Але водночас не тільки попит, а й кількість вакансій за цим напрямком одна з найбільших. У березні 2022 року взагалі Генштаб скерував до нас запит набрати кілька сотень системних адміністраторів у різні військові частини.
До речі, на початку повномасштабної війни була велика проблема з тим, що на військово-облікову спеціальність багатьох людей часто не зважали, і умовний звʼязківець чи системний адміністратор опинявся у піхоті. Як з цим ситуація зараз?
Це класика, таке досі є. Територіальні центри комплектування передусім керуються власними планами: у них є конкретні заявки на конкретні спеціальності в конкретні підрозділи. Ні для кого не секрет, що, як би це жахливо не звучало, що найбільша плинність кадрів у небезпечних спеціальностей, тобто піхоти. І звичайно, ТЦК намагаються закрити ці запити будь-ким, хто хоча б трохи підходить, навіть якщо людина має якусь рідкісну спеціалізацію.
Звичайно ж, будь-який айтівець буде набагато ефективнішим на посаді звʼязківця, оператора БпЛА, спеціаліста з радіоелектронної боротьби або радіоелектронної розвідки. І такі вакансії є, зокрема ми їх публікуємо.
Коли ми спілкувались з тобою в день підписання договору з МО, ти зауважив, що Lobby X долучатиметься до вдосконалення кадрових політик в лавах Сил оборони. Які зараз головні болячки підходу до рекрутингу в системі ТЦК? І як їх розвʼязувати? Бо поки звучить як непідйомна задача.
Так, Міністерство оборони зараз працює над тим, щоб змінити політики у сфері кадрів і особового складу в Збройних силах. Ми в цьому процесі виступаємо як експерти, працюємо з профільними робочими групами, радимо та консультуємо.
Моє переконання: Україні потрібен перегляд бізнес-процесів в Збройних силах, і це стосується не лише ТЦК.
Загалом я прихильник того, щоб не лікувати симптоми, а одразу шукати першопричини. На початку повномасштабного вторгнення був імпульс перших перемог, а разом з ними – велика надія і зусилля, скеровані на повторення успіху в 2023 році. На жаль, дещо з запланованого не вдалось з абсолютно справедливих причин. І мені здається, зараз найкращий час, щоб зупинитись і проаналізувати всю армійську систему.
Більше ніж півтора року працюючи над цією темою, спілкуючись з дуже великою кількістю військових різного рівня, від командирів до солдатів, можу сказати, що головний виклик, який зараз стоїть перед військовим рекрутингом – демотиваційний фактор: що зупиняє людину, яка в теорії могла б стати до лав ЗСУ, але цього не робить? Я виступаю за те, що нам потрібно ідентифікувати ці основні демотиваційні фактори і розвʼязали їх.
Мені здається, зараз саме час для того, аби провести роботу над помилками і розбудувати модернізовану армію 2.0.
Якщо відверто, наскільки я розумію, головний блокер – це страх смерті, і це абсолютно природно і нормально.
Ні. Як показують наші дослідження (а ми консультуємось з фахівцями, які досліджують психологію та природу мотивації людини, соціологічні та біологічні фактори), страх смерті в людини виникає лише в момент, коли вона з цією смертю стикається в той чи інший спосіб.
Звичайно, це важливий фактор, але здебільшого людина, яка зі смертю не стикається, не називає це блокером №1.
Переважно людей зупиняє неясність, абсолютне нерозуміння, що буде в майбутньому. Чим більше людина контролює своє майбутнє і може на нього впливати, тим більші шанси на те, що вона зважиться на крок вперед.
Другий важливий фактор – довіра до майбутнього командира. Адже люди в армії по суті делегують своє життя і здоров’я під владу третіх осіб. Армії фундаментально потрібні фахові командири, які мають лідерські якості та навички управління особовим складом, планування операцій, складання тактики та стратегії, повагу до людської гідності.
Ти говориш про те, що найважливіший фактор – це впевненість у майбутньому. Наскільки я розумію, ти сюди відносиш і чіткі процедури демобілізації, ротації.
Зокрема. Сюди відноситься і розуміння, в якому підрозділі ти будеш служити – те, що ми пропонуємо в Lobby X вже півтора року, на відміну від ТЦК, де відбувається повна лотерея.
Звісно, забезпечення військового резерву – це дуже важливий фактор, який дозволить дати більше відпочинку бійцям, забезпечить ротацію, а можливо, навіть і демобілізацію для тих, хто воює вже скоро два роки.
З того, що ти чуєш під час спілкування з Міноборони, там схвалюють подібні ідеї чи поки вважають неможливими?
Звичайно, і в Міноборони, і в Генеральному штабі всі усвідомлюють, що люди втомилися і їм потрібно дати можливість відпочити. Але це дуже складна робота. Я часто чую популістичні заяви народних депутатів, які пропонують «прості рішення» на кшталт закону про демобілізацію. Перші, хто виступить проти цього, – це самі військові, тому що вони розуміють, що зараз просто немає інших людей, які можуть прийти і замість них тримати конкретну ділянку фронту, бо немає резерву.
І тоді всі ми отримаємо дірку у фронті, прорив росіян і ще більше проблем. І навіть ті військові, які демобілізуються, знову повернуться на службу, бо загроза вже буде набагато ближче до центру України.
Тож треба доукомплектувати ті підрозділи, які зараз тримають фронт, і сформувати резерв. Тільки після цього можна буде говорити про те, що ми можемо якимось масовим способом забезпечити відпочинок і ротацію на тривалий час.
До речі, практика ротації рот всередині батальйонів вже існує. Звичайно, це «передишка» лише на кілька днів, але все одно невелика перерва.
Я хочу перейти до питання піхоти, бо воно, напевно, одне з найболісніших. У тебе є розуміння, як коректно заохочувати людей в піхоту? Це велика проблема, особливо на тлі заяв про те, що на передовій замість людей мають воювати роботи, що зараз навряд чи можна реалізувати. І такі тези, впевнений, тільки дратують самих піхотинців.
Звичайно, ми маємо застосовувати всі доступні технологічні рішення. Нинішня війна відбувається в прямому ефірі завдяки безпілотникам, системам ситуаційної обізнаності. Тож ми маємо інвестувати в наш military-tech. Я насправді більш-менш добре оцінюю те, що робить держава в сфері підтримки оборонного сектора. Але ще треба дослідити діяльність «Укроборонпрому», бо від нового очільника жодних новин не видно за останній час, а там, звісно, багато специфічних викликів.
Проте в найближчій перспективі без людей на «передку» не обійдешся, це треба всім усвідомити і прийняти. Як їх мотивувати? Я не прихильник того, щоб людьми керували гасла – це вже точно не спрацює. Люди, для яких питанням гідності, патріотизму та обовʼязку було долучення до Збройних сил, вже давно в ЗСУ або допомагають армії.
Сьогодні з цивільного населення, я думаю, ми маємо працювати з іншими кластерами людей щодо їхньої мотивації, і тут уже просто гасла не працюватимуть. Для будь-якого піхотинця однозначно треба створити всі умови, які дозволять йому дати собі чесну відповідь, що армія зробила все для того, щоб він вижив і його робота була успішною. І тільки після цього тоді ми матимемо найбільший відгук від добровольців в піхоту.
Як це забезпечити? Однозначно командування піхотних підрозділів і вище командування повинне бути фаховим, підготовленим, освіченим та мати два пріоритети: виконання бойового завдання зі збереженням особового складу. Якщо командир виконує бойове завдання, але втрачає весь особовий склад, це поганий командир.
Ми воюємо з країною, в якій мобілізаційний потенціал в три рази, а то й більше, перевищує наш. У тривалій перспективі ми не можемо нехтувати цим фактором, тож повинні брати якістю, берегти своїх людей.
Також важить якісне забезпечення військових зброєю, амуніцією, технологіями.
Ти згадав military tech. Як тобі здається, наскільки ефективним є підхід роздавання грантів і коштів багатьом різним проєктам в очікуванні, поки якийсь «вистрелить»? Бо деякі військові критикують це і кажуть, умовно, що нам потрібні якомога швидше FPV-дрони та аналоги «Ланцетів», і що вони не хочуть коштом своїх життів випробовувати нові розробки.
Коли я казав про miltech, я не мав на увазі винятково БпЛА. Як на мене, стратегія інвестування в різні проєкти однозначно має сенс. Адже не даючи поштовху ідеям, які експерти оцінюють як перспективні, не даючи їм шанс дійти до MVP і зарекомендувати себе, ми не знатимемо, який результат вони показуватимуть. Тобто є потенційний ризик «зарубити» інноваційну технологію.
Проблеми щодо постачання найнеобхідніших речей, наприклад FPV, звичайно, є. Але їх поволі виправляють — ті ж FPV держава вже почала централізована постачати, хоча ще кілька місяців тому це було винятково на волонтерах.
До речі, ми підписали меморандум з кластером Brave1 та асоціацією виробників «Технологічні сили України», допомагаємо всім учасникам з рекрутингом інженерів, спеціалістів з виробництва, програмістів тощо. В цій галузі колосально не вистачає фахівців, особливо тих, хто вміє працювати з hardware. А ця індустрія зростає, і в перспективі може стати драйвером української економіки після перемоги.
Якщо казати про саме військову складову проєкту Lobby X, які ваші подальші плани?
Наша короткострокова мета – широко прокомунікувати населення про нашу можливість щодо обрання посади і підрозділу, сьогодні по всій Україні з’являються наші сітілайти та білборди. Ми готуємось до запуску радіо- й телереклами.
Втім, мобілізаційний потенціал людей, яким сьогодні важливо і достатньо просто обрати посаду та підрозділ, щоб мобілізуватися, скоро закінчиться. Далі ми маємо працювати вглиб, а саме знищувати демотиваційні фактори у співпраці з державою.
На базі воєнного департаменту в нас скоро розпочинається напрямок працевлаштування та ресоціалізації ветеранів, анонсуємо це в першому кварталі 2024-го. Наша філософія така: суспільство має синхронізуватися з ветеранами та інтегруватися до ветеранської реальності, а не навпаки.
Це не тільки пов’язано з тим, що кількість ветеранів колосально збільшується, а й необхідно, щоб ми всі були на одній хвилі і розуміли питання ціни, яку заплатили люди, що ризикували своїм здоров’ям і життям, аби зберегти нашу державність і свободу.
Я хочу закінчити нашу розмову на запитанні про твій новий проєкт «Змінотворці». Як на практиці виглядає просвіта для підлітків з невеликих населених пунктів, якою опікується твоя команда? Як організовані заняття? Де вони проводяться?
Ми почали працювати над проєктом в грудні минулого року, розуміючи довгострокову перспективу нашої країни: навіть враховуючи перемогу у війні, ми все одно не зможемо винищити все вороже налаштоване до нас населення росії. Може, цього й не варто робити, — було б добре, якби росія розпалась на менші державні утворення, але навіть в цьому разі ми так чи інакше матимемо вороже налаштованих сусідів.
Отже, в довгостроковій перспективі для української державності, для нашої незалежності і свободи важливо бути сильними як держава, як суспільство, як країна, як армія, і завжди мати можливість дати відсіч або навіть бути настільки сильними, щоб будь-який агресор не наважився на напад. Все це — про людей, які насичують армію та державні органи, суспільство, бізнеси й усі решту сфер, це про їхню спроможність і фаховість.
Вже не кажучи про те, що у нас зараз понад 6 мільйонів українських біженців через війну залишаються за кордоном, і опитування показують не дуже позитивні прогнози щодо їх повернення. У нас близько 42% населення віком до 20 років виїхало за кордон, і тільки 27% з них хочуть повернутися. А їхні батьки дають ще гірші прогнози, хочуть, щоб їхні діти продовжили жити та навчатись за кордоном. І з цих 42% людей, що виїхали, 80% — це діти з міст.
Відповідно, в цьому віковому проміжку в Україні здебільшого залишається населення в селах і малих містечках. Рік тому ми з командою вирішили, що маємо інвестувати в цих людей.
Так, звичайно, можна повертати українців з-за кордону, займатися міграційною політикою, але найбільш очевидне рішення для мене – це вкладатись в тих людей, які залишаються в Україні.
Тож ми пішли в села, маленькі містечка, розуміючи, що для підлітків і молоді там менше можливостей для власного розвитку, аніж у великих містах. Ми в Lobby X спостерігаємо дуже чітку кореляцію, коли до нас приходять на співбесіди випускники університетів, які мають за плечима досвід участі в організаціях на кшталт Фундації регіональних ініціатив, Пласту, AIESEC тощо, вони більш спроможні і конкурентоздатні на ринку праці, тому що мають ширше розуміння того, як працює світ, різні його сфери і мабуть, більше досвіду взаємодії з різними людьми.
В селах і маленьких містечках таких можливостей вкрай мало або немає взагалі. Тож вирішили запропонувати тамтешнім дітям нашу просвітницьку програму. Вона складається з 12 різних курсів, що охоплюють ключові сфери сучасного світу: «Військова справа», «Суспільство», «Економіка», «Бізнес», «Стосунки», «Технології», «Медіа та інформація», «Культура», «Мистецтво», «Довкілля», «Держава та політика», «Здоров’я».
Наша гіпотеза полягає в тому, що пройшовши всі 12 курсів, підлітки отримують розуміння того, що собою являє сучасний світ та як він працює, і відповідно будуть прогресивнішими, спроможнішими у власному розвитку та ухваленні рішень.
Через п’ять років плануємо щорічно мати 20 000 учасників проєкту. Кумулятивно це вплине на середню температуру по всьому суспільству, воно стане спроможнішим, сильнішим — і відповідно це посилюватиме і державу, і армію, і бізнес, і громадський сектор.
Навчання почалося в жовтні, у проєкті беруть участь понад 500 підлітків. Перші групи вже закінчили свої перші курси. Перед стартом ми впродовж десяти місяців збирали команду, розробляли контент, налагоджували бізнес-процеси. Ми проїхали сім областей, відібрали 26 різних шкіл, де презентували свій проєкт.
Програма на 90% складається з групових онлайн-занять. В одній групі від 24 до 36 підлітків. Є й офлайн компоненти, ми приїжджаємо на вихідних у села та містечка й працюємо з дітьми. Ця робота дуже потрібна і для них, і для країни.
